Царство Небесне чи бунтівна провінція?
Що ж воно тоді таке, те Небесне Царство? Про це Христос говорив багато – але виключно притчами.
“Царство Небесне подібне…”
Дійсно, ніде та ніколи Христос не дає визначень Царства. Він говорить про нього виключно образами, торкається цієї таємниці, але не розкриває її.
Христос говорить про Царство Небесне виключно образами, торкається цієї таємниці, але не розкриває її.
Дійсно, є речі, які неможливо втиснути у вузькі рамки словесних понять. Знову й знову ми нагадуємо собі та один одному, що головного не побачиш очима й не виразиш у словах. До Царства це стосується повною мірою.
Що ж розповідають про нього притчі?
- Воно розпочинається з малого, як гірчичне зерно, але виявляється найбільшим у цьому світі.
- Воно – найцінніший скарб, заради якого не шкода пожертвувати всім іншим, – і водночас його не можна до часу відокремити від усього іншого, як відокремлюють кукіль від пшениці.
- Вхід до нього відкритий лише тим, хто докладе певні зусилля та заздалегідь про все потурбується, щоб не залишитися без олії для світильника і без належного одягу.
- Воно вимагає ретельного розрахунку й підготовки, як будівництво вежі чи будинку на твердій основі – і разом із тим, воно вторгається в наше життя несподівано, як хазяїн дому, який несподівано повернувся.
- Воно вимагає примноження того, що доручив тобі Бог, як пускають у торговий обіг срібло – і одночасно домоправитель, який направо та наліво роздавав добро свого хазяїна, стає в ньому зразком для наслідування.
Чи не занадто багато образів наводимо ми тут, запитає здивований читач – адже не в усіх цих притчах згадується слово “Царство”?
Правильно, але так само не в усіх притчах говориться про Бога, і водночас усі вони – про шлях людини до Бога та про служіння Йому.
Царство Небесне стоїть у самісінькому центрі вчення Христа, й про що б Він не казав учням, це було обов’язково про Царство: як знайти його, як жити в ньому, як його не втратити.
Проповідь Христа – це Євангеліє Царства, притчі – це таємниці Царства, учні – сини Царства. І навіть член Синедріону на ім’я Йосиф, який співчував Христу, згадується, що він “чекав Царства Божого”1(Мк. 15:43) – цим вже сказано все.
Але таке багатство образів породжує насправді більше питань, ніж відповідей. Ці притчі звучать як збірка загадок – що ж таке це саме Царство, якщо воно може бути таким різним?
Відповідь, мабуть, ховається не стільки в окремих формулюваннях, скільки в усіх чотирьох Євангеліях разом: це щось таке, що виникає між Христом і Його учнями та складає саму суть їхнього життя.
Царство Боже – це щось таке, що виникає між Христом і Його учнями та складає саму суть їхнього життя.
Можна було б назвати це бездоганним виконанням Божої волі, але таке поняття є в багатьох релігіях – наприклад, дотримання Мойсеєвого закону й буде таким наслідуванням Бога. Але мова тут про щось більше…
У дитинстві всі ми мріяли про прекрасні тридев’яті царства, про казкових правителів далеких країн. Напевно, це багато в чому і є мрією про Царство.
Лицарі за круглим столом короля Артура не просто виконують волю свого правителя – вони живуть в єднанні з ним, він сам приймає їх як найближчих людей і розділяє з ними бенкети та страждання, життя і смерть.
Найвищу міру такої близькості між царем і його підданими, а точніше, його співправителями, ми знаходимо в Євангелії, причому не в одній чи кількох притчах, а в усій євангельській історії.
Нагорна проповідь і сьогодення
Втім, у нас є і конкретні вказівки, як саме потрібно жити в цьому Царстві – це передусім Нагорна проповідь.
Її радикалізм вражає: адже так просто не можна жити!
Якщо після удару по правій щоці завжди підставлятимеш ліву, та беззаперечно давати тому, хто просить у тебе – дуже скоро, буквально через пару тижнів, усе твоє життя зійде нанівець.
Ні, ми так не живемо, й тому християнам постійно доводиться самим собі це пояснювати.
Наприклад, щодо щоки ще древні тлумачі (наприклад, Оріген) помітили, що не можна розуміти цей вираз буквально: адже б’ють зазвичай правою рукою, значить, першою страждає ліва щока! А вже стосовно того, щоб ніколи не задивлятися на гарних жінок – так це й зовсім здається мені фізично нездійсненним.
Що ж, так і жити з відчуттям провини? Чи перетлумачувати все символічно?
Насправді, напевно, ці вимоги можна й потрібно розуміти буквально – такі закони Царства.
Усі Євангельські вимоги можна й потрібно розуміти буквально – такі закони Царства.
У цьому грішному світі ми дуже часто не дотягуємо до них, та й не завжди це потрібно (так і Сам Христос у відповідь на удар по щоці не лише підставив другу, але спитав: “За що ти б’єш Мене?”2(Інн. 18:23).
Проте в Царстві вони, безумовно, стають нормою – і в тій мірі, в якій Царство звершується в нашому житті, у наших стосунках один із одним, ми можемо й повинні дотримуватися їх вже зараз.
Власне, Діяння та Послання апостолів показують нам, як ці норми здійснювалися в житті ранньохристиянської громади. У цих людей було “все спільне”3(Діян. 2: 44) не в тому примітивному сенсі, в якому, навчали нас буде при комунізмі, але в найширшому та найповнішому сенсі – в них було спільне життя, прикрощі та радощі одного були прикрощами та радощами іншого.
Важко, дуже важко утриматися на такій висоті. Досить навести один приклад: у перших християн вважалося ганьбою судитися один із одним перед язичниками4(1Кор. 6:1-8).
Ні, мова не йде про неправдивий наклеп і тому подібні речі – вони взагалі залишалися за межею мислимого – але про простий і природний для всякої людини випадок, коли вона відстоює свої зневажені права.
Якщо “всередині нас” дійсно є Царство, то немислимо приходити до якоїсь зовнішньої влади з її репресивним апаратом – все має вирішуватися в дусі цього Царства.
Якщо “всередині нас” дійсно є Царство, то немислимо приходити до якоїсь зовнішньої влади з її репресивним апаратом – все має вирішуватися в дусі цього Царства.
Але сьогодні…
Сьогодні в нашій церкві, як виявляється, просто немає церковного суду – тобто немає жодного встановленого способу скривдженій людині “сказати Церкві” про свою образу, як навчає Сам Христос5(Мф. 18:17) – чи можна йти до світського суду (тобто визнавати, що Царства серед нас у даний момент немає), чи… чи підставляти та підставляти то праву, то ліву щоку тому, хто битиме, не замислившись.
Сумний вибір, і він прекрасно показує, як легко найпрекрасніші слова та ідеї перетворюються на свою протилежність, коли розмивається суть.
“Нехай прийде Царство Твоє!”
Якщо міркувати про Царство виключно в контексті євангельських притч, воно виглядатиме швидше чимось виключно особистим, що таїться в глибинах людських сердець або виникає в людських стосунках.
Це, безумовно, буде правильне, але неповне уявлення. “Нехай прийде Царство Твоє” – так навчає молитися Своїх учнів Сам Христос6(Мф. 6:10), і ці слова явно мають на увазі, що Царство може та повинне настати в усьому цьому світі. Власне, у Новому Заповіті є навіть ціла книга, яка описує, як це станеться – Одкровення Іоанна Богослова.
Розказувати про неї досить важко – вона повна загадкових пророцтв, і здійснення цих пророцтв напевно буде так само далеке від наших очікувань, як і пришестя Христове виявилося несхожим на очікування юдеїв того часу.
Нам зрозуміло знадобиться вміння дивуватися, коли справа дійде до цих сторінок Біблії. Більше того, різні тлумачення на цю книгу вже написані, й тлумачі немало сперечалися один із одним – чи буде, приміром, на землі тисячолітнє Царство Христа ще до кінця світу, чи ці слова потрібно розуміти якось інакше.
Однак деякі загальні принципи досить зрозумілі й у книзі Одкровення. “Агнець, ніби заколений“, тобто Христос, з’являється перед Господом, Який сидить на престолі, й із Ним починають царювати врятовані люди7(Одкр. 5).
Іншими словами, Царство Боже – це таке царство, де кожен підданий може й навіть покликаний стати співправителем, не зменшивши тим слави Великого Царя.
Царство Боже – це таке царство, де кожен підданий може й навіть покликаний стати співправителем, не зменшивши тим слави Великого Царя.
У той же час це Царство не встановлюється без боротьби.
У Євангелії, як вже було сказано, ми читали про “князя світу цього” – тобто сатану8(Інн. 12:31 та ін.). Наш світ, по суті, бунтівна провінція величезного Царства Божого, яку ще належить повернути під владу її Справжнього Володаря.
Це повернення вже відбувається тут і зараз, де людей об’єднує діяльна та жертовна любов до Бога й один до одного, бажання виконувати Його волю та радіти Його присутності в нашому житті.
Колись ця любов преобразить весь світ, але тут і зараз вона преображає наші життя.
Колись діяльна та жертовна любов до Бога преобразить весь світ, але тут і зараз вона преображає наші життя.
Царство Небесне має настати одного разу, але воно вже є присутнім тут – ця напруга між “вже є” і “ще немає” і визначає умови життя християн у цьому світі.
Біблеїст Андрій Десницький
