День пам’яті преподобносповідника Георгія (Карслідіса)
24 жовтня/6 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобносповідника Георгія (Карслідіса).
Святий Георгій, у миру Афанасій, народився в 1901 році в Аргіруполі Понтійському. Батьки Преподобного, Сава Карслідіс і його дружина Софія, були благочестивими людьми, проте рано померли.
Певний час вихованням внука займалася бабуся, яка перед смертю подарувала йому маленьку ікону Панагії.
Після того Афанасій опинився в сім’ї старшого брата, але не прижився в ній і потай залишив той дім.
Взимку про хлопчика піклувався турок, який був таємним християнином і мав уві сні одкровення, що облагодіяне ним дитя має привести багато душ до Бога.
Самому ж Афанасію також було одкровення про його майбутнє чернече життя.
Через деякий час Афанасій прибув у Тіфліс Грузинський і в 7-річному віці вступив до монастиря, престольним святом якого був День шанування ікони “Життєдайне Джерело”.
Там він став духовним чадом ігумена обителі й вчився слухняності, смирення та молитви.
У червні 1919 року Афанасій прийняв чернечий постриг із іменем Симеон. Під час його постригу сталося чудо: била та дзвони зазвучали самі по собі. Після революції 1917 року дзвонити в церковні дзвони було заборонено.
Невдовзі гоніння на Церкву посилилися. Почали закривати монастирі, виганяти й арештовувати монахів. Монаха Симеона також заарештували. У в’язниці йому довелося терпіти тортури й приниження.
У Пасхальну ніч, коли в’язні заспівали: «Христос Воскрес», – в’язниця затрусилася, а її двері відчинилися. Мешканці міста бачили тоді в повітрі трьох славних мужів, які тримали Хрест.
Після того чуда наступного ранку в’язнів повели на розстріл.
Загинули всі, крім Симеона. У нього влучили три кулі, одна з яких вдарилася об металеву оправу Панагії, яку Святий носив на грудях, і відскочила.
За тогочасним законом поранених трьома кулями, які залишалися живими, відпускали на свободу. Так і Симеона випустили з-під арешту.
У вересні 1925 року Пеподобного висвятили в ієрея, він отримав ім’я Георгій. Вже тоді Святого почали поважати як старця.
У 1929 році з допомогою однієї благочестивої сім’ї отець Георгій виїхав у Грецію, де до 1934 року жив у декількох населених пунктах.
Потім він поселився в монастирі на честь Вознесіння Господнього, аме в день того свята. Там старець перебував до кінця свого життя.
Тяжкохворий Святий тривалий час не міг самостійно пересуватися та користувався допомогою своїх духовних чад. Проте Всемилостивий Господь зглянувся на Свого угодника й чудесно зцілив його від хвороби.
Отець Георгій жив скромно та стримано: в пості, молитвах, неспанні. Часто старець нічого не їв і тілесні сили підтримував лише підігрітим питтям.
Будучи сам фізично слабким, він допомагав бідним, старим і ув’язненим. Одяг святий Георгій мав старезний і поношений. Коли ж йому запропонували пошити новий підрясник, він відмовився й сказав, що той старий підрясник тридцять років на його плечах і разом із ним він залишить цей світ.
Крім духовних подвигів, Георгій рацював фізично: обробляв город, виготовляв пряжу, шив, в’язав тощо.
Під час Божественної Літургії віряни бачили, як Святий ходить у повітрі й не торкається ногами підлоги.
За чистоту й смирення Господь наділив отця Георгія даром прозорливості. Бувало старець називав на ім’я незнайомих йому людей і сам міг розповісти відвідувачам про їхні проблеми.
Якось одна благочестива жінка мала намір подарувати лампаду в церкву на честь святого Трифона, але побачила, що там багато лампад, і принесла її в монастир на честь Вознесіння Господнього, де її повішали перед образом Іоанна Хрестителя.
Коли ж ту лампаду запалювали, вона починала розхитуватися й падала долу. Тоді отець Георгій сказав тій жінці, що недобре обіцяти одному, а іншому приносити обіцяний дар.
Багато людей приходило до прозорливого старця, щоб отримати духовну користь. Особливо суворо Святий ставився до тих, хто приховував свої гріхи.
Нерідко отець Георгій накладав єпитимії. Так, одній жінці, яка залишила породіллю без допомоги, через що в тої померло дитя, старець сказав просити милостиню в семи поселеннях, а потім роздати її бідним.
Коли ж та жінка запитала, чи не може вона роздати свої гроші, Святий відповів, що її гріх прощається не грошима, а жебрацтвом, щоб смиритися й щоб вийшов егоїзм.
Отець Георгій вважав милість однією з найважливіших чеснот і говорив, що молитва без милості мертва.
Заступництвом Святого багато хворих зцілювалося від своїх недугів.
На початку 1959 року Преподобний передрік, що помре того ж року, а за кілька днів до смерті одному своєму духовному чаду показав на пальцях, що спочине четвертого дня.
4 листопада 1959 року святий Георгій відійшов до Бога. Декілька днів духовні чада йшли прощатися з ним безперервним ланцюгом. Навіть кипариси вклонилися Святому, коли його тіло поклали в могилу, а пташки оточили храм і довго літали над місцем поховання старця.
Після смерті Преподобний продовжує подавати чудесну допомогу людям.
У 1989 році в сім’ї Куліармоса молитвами Святого чудесно прозріло сліпе від народження дитя, яке не могло відкрити очі.
У 1990 році у вдови Марії Сітаріду зцілилася від ліпоми дочка, що помолилася біля могили старця.
Священник Анастасій Моісіадіс якось заснув за кермом автомобіля й побачив уві сні Преподобного, що виходив із-за куща. Він побоявся наїхати на старця та різко натиснув на гальма. Як виявилося, Анастасій зупинився на краю прірви. Таким чином отець Георгій зберіг свого духовного сина від смерті.
Слава Богу вовіки. Амінь.
