На початку Різдвяного посту ми всі стаємо волхвами
У Бродського є відомий вірш «На Різдво всі трішки волхви». Пам’ятаєте, з чого розпочиналася для нас підготовка до зимових свят, коли ми були ще людьми нецерковними?
Щойно по-новорічному прикрашалися вітрини магазинів, на вулицях з’являлися яскраві гірлянди, а щокроку починали продавати ялинкові іграшки — одразу відчувалося наближення свята.
З приходом до Церкви ми всі відчули, наскільки змістилися для нас акценти, і ті дні, які раніше ставали лише приводом для ледарства та приємного проведення часу, набули свого істинного сенсу.
Ми почали розуміти, що Новий рік, хоч і свято нецерковне, — це привід пригадати, навіщо ми прийшли у світ, скільки вже прожито років й чи зможемо наступний рік прожити так, щоб не було болісно.
І Різдво, як виявилося, не просто гарне старовинне слово. Це свято, що поєднує небо та землю. День, коли «Слово стало тілом, й перебувало з нами, повне благодаті та істини»1(Інн. 1, 14). Коли Творець Всесвіту прийшов у світ маленькою беззахисною дитиною для порятунку всього людства – кожного з нас.
На початку Різдвяного посту — того шляху, який готує нас до пришестя у світ Спасителя, ми стаємо волхвами.
Вони йшли з далекої східної країни й долали труднощі, щоб вклонитися новонародженому Немовляті, Царю неба та землі, Владиці всього світу.
Їхній шлях був смертельно небезпечним, адже тоді подорожі не були пов’язані з комфортом, як зараз.
І коли ми вступаємо на важкий шлях посту, ми теж уподібнюємося до волхвів.
Різдвяний піст довгий — майже такий самий, як Великий. І полягає він не лише у помірності від їжі. На свято Введення Пресвятої Богородиці у храм, 4 грудня, за Богослужінням вперше прозвучить піснеспів, який ми чутимемо й у різдвяну ніч: «Христос рождається — славіте! Христос з небес, срящітє…» Тобто ми вже готуємося до зустрічі. Сходинка за сходинкою, крок за кроком, метр за метром долаємо свій шлях до Христа.
Що ми можемо дарувати Йому?
Немає в нас ні золота, ні ладану, ні смирни. Однак є те невелике, що нам допомагає приготувати Церкву.
Ми можемо подарувати Богонемовляті свою молитву, свій піст, своє утримання від гріха та від пристрастей.
Адже харчовий піст — лише засіб для приборкання нашої плоті. Він потрібен для того, щоб ми витончилися, щоб наша душа стала максимально піднесеною — тонкою, дзвінкою й могла в чистоті сприймати дивовижні по красі та поетичності піснеспіви, якими Церква славить Спасителя.
І в фіналі нашого шляху, на врочистій святковій службі, яка в багатьох храмах служиться вночі — подібно до того, як Народження Христа у світ сталося тоді, коли на небі видно були зірки, Господь також зробить нам подарунок — дивовижну, різдвяну тиху, спокійну радість.
Архієп. Обухівський Іона
