“Іди за Мною…”
«І йшовши Іісус звідти, побачив чоловіка, що сидів на митниці, званого Матфеєм, та й сказав йому: “За мною йди!” І, вставши, той пішов за Ним» (Мф.9:9)
Якщо, дорогі мої християни, хтось вам скаже, що вугілля перетворилося на діамант, хробак — на орла, а вовк — на лагідне ягня, чи повірите ви цьому? Звісно ж, ні.
Бо в нашому звичному фізичному світі вугілля залишається вугіллям, хробак залишається хробаком, а вовк залишається вовком. Їхня природа не змінюється.
Але є інший світ — моральний і духовний, світ Божественної благодаті, де діють інші закони. Там можливі справді дивовижні духовні зміни, що викликають подив.
Ми бачимо це на прикладі святого євангеліста Матфея, чию пам’ять наша свята Церква прославляє сьогодні.
Ким був Матфей до того, як він став учнем Христа? Він був людиною, яка загрузла в гріху, чия душа була темною, як вугілля. Його життя нагадувало жалюгідне існування хробака, що копорсається в бруді та покидьках, або хижого вовка, який терзає беззахисних овець.
Проте потім сталося диво перетворення. Вугілля перетворилося на сяючий діамант. Хробак перетворився на орла — золотого орла, що летить угору, на небеса. Вовк став ягням Христа, колишній грішник — святим.
Як це стало можливим? Євангеліє розповість нам цю історію.
Яким ремеслом займався Матфей чи Левій, як його назвали при народженні?
Існують професії, які не викликають засудження та вважаються благословенними: праця хлібороба, пастуха, рибалки чи ремісника. Ці люди добувають собі їжу чесною працею.
Однак є й заняття, які за своєю суттю є гріховними та неприпустимими й тому не можуть вважатися гідними професіями. До них належить, наприклад, робота у злачних місцях, нічних закладах.
Крім того, існують професії, які створюють благодатний ґрунт для гріха. Якщо людина, яка займається такою діяльністю, не буде пильною, вона може нашкодити іншим і сама загинути.
Матфей був митарем, тобто збирачем податків. Але не таким, як наші бідні працівники податкової служби, що стягують податки для держави. Звичайно, якщо вони не мають страху Божого та совісті, вони можуть легко піддатися спокусі наживи й зловживати своїм становищем.
Митар, який жив за часів Христа, значно відрізнявся від сучасного податкового службовця. Коли він займався збором податей, то міг брати з людей усе, що хотів, скориставшись їхньою простотою та страхом перед римської владою.
Наприклад, замість законних 100 драхм, він міг вимагати 200, 300, а то й 500! Ці жадібні й нечесні люди, подібно до кровопивців, висмоктували з народу останні гроші, набивали власні кишені та накопичували багатства. Скільки таких самих хижаків і грабіжників, які експлуатують інших, ми бачимо й у нашому суспільстві!
Матфей був митарем. Люди його ненавиділи та відкидали.
Однак була одна Людина, Яка не відчувала до нього ненависті та огиди. То був Христос.
Будучи Богом, Христос бачив не лише зовнішність людини, а й її внутрішню сутність.
Христос – серцезнавець бачив і бачить зараз усю глибину людського серця. У випадку з Матфеєм Він бачив, що в глибині його серця, під товстим шаром пороку та зла, ховалася спрага добра, яка, немов іскра під купою попелу, чекала відповідного моменту, щоб розгорітися й перетворитися на священний вогонь, який випалив би з його душі всю гріховну скверну.
І слушний момент настав. Благословенний момент, гідний вічності.
Цієї миті Христос побачив Матфея, який стояв біля своєї митниці й готовий, як павук, накинутися на чергову жертву. Але Христос глянув на нього й зрозумів: ця людина може стати зовсім іншою.
Він сказав йому: «Йди за Мною». Тобто Він ніби сказав: «Матфею! Кидай свою роботу та йди за Мною, щоб стати Моїм учнем».
І Матфей, не ввагавшись ні секунди, без жодних заперечень, миттєво залишив усе своє колишнє й пішов за Христом.
Він залишив тлінне золото заради любові до Христа та пішов за Ним.
День, коли серце Матфея відгукнулося на заклик Христа, був найщасливішим днем у його житті.
Нехай інші вважають найкращими дні, коли з ними сталися якісь приємні події. Для Матфея, як і для кожного вірянина, найщасливішим став день, коли він сподобився познайомитись із Христом.
Познайомитися не формально, а по суті духовно, та повірити в Нього як у Спасителя своєї душі.
Матфей, переповнений радістю, влаштував святковий бенкет і запросив на нього Христа. За столом зібралося безліч митарів і грішників.
Христос разом із митарями та грішниками!
Це обурило фарисеїв, які вважали себе святими. Проте Христос не залишив їхнього обурення без відповіді.
Його слова є докором для фарисеїв і водночас втіхою для грішників усіх часів. Ось що сказав їм Христос: «Не здорові потребують лікаря, а хворі… Бо Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння»1(Мф.9:12-13).
З того часу Матфей разом із іншими учнями йшов за Христом. Він був у світлиці, коли воскреслий Христос прийшов і сказав апостолам: «Мир вам» (Лк.24:36). Він був і в той день, коли Христос у вознісся на Небеса. Він був і в день П’ятидесятниці, коли Святий Дух зійшов і просвітив учнів.
Рухомий глибокою вірою, надією та любов’ю апостол Матфей вирушив проповідувати Євангеліє. Він побував у багатьох місцях, дійшов навіть Ефіопії. Там він палко розповідав про Христа, приваблював натовпи людей своїм вченням та чудесами. І зрештою прийняв мученицьку смерть.
Однак, найголовніше, що зробило його відомим на віки, – це написане ним Євангеліє, перше з чотирьох. У ньому також є страшна розповідь про майбутній Суд.
* * *
Улюблені мої! У цей знаменний день, коли ми вшановуємо пам’ять святого євангеліста Матфея, давайте й ми прислухаємося до рятівного поклику Христа: «Іди за Мною».
І сьогодні є душі, які чують Його й самовіддано йдуть за Розіп’ятим. Це люди, які присвятили себе місіонерській діяльності, розпорошені по всьому світу та продовжують проповідь про Христа.
Проте заклик «Йди за Мною» звернений до кожного вірянина.
Христос не посилає нас у дикі, незвідані землі, щоб проповідувати серед «дикунів». Він закликає нас відмовитися від гріховних пристрастей і йти важким, але благословенним шляхом віри та чеснот. Таким чином, усі ми, в тій чи іншій мірі, можемо наслідувати святого апостола Матфея.
Митрополит Флоринський Августин (Кантіотіс) «Краплі живої води», – Афіни: «Братство СТАВРОС», 1990. – с. 297-302.
