Уроки свята Введення Пресвятої Богородиці

Сьогодні Свята Христова Православна Церква згадує чудову подію, яка сталася більше двох тисячоліть тому: в Єрусалимський храм привели Пресвяту Діву, Матір Господа й Спасителя нашого Іісуса Христа.

Зі Священного Передання нашої Церкви ми знаємо про те, що праведні Іоаким і Анна, батьки Преблагословенної Діви Марії, дали обітницю Богу, пообіцявши Йому: якщо від них народиться довгоочікуване дитя, то вони присвятять його Богові. І Господь дарував дитину цим благочестивим батькам.

У день свята Різдва Пресвятої Богородиці ми мали можливість згадати про це, і сьогодні – день виконання цієї обіцянки.

Оточена однолітками, одягненими в прекрасний білий одяг, із запаленими свічками в руках, Діва Марія приводиться в храм Господній і ставиться батьками на першу сходинку цього храму (а як свідчить передання, Єрусалимський храм мав 15 сходинок).

І юна Діва, якій виповнилося лише три роки, без чиєїсь допомоги, вільно піднялася сходинками та зійшла на паперть, де Її зустрів первосвященник Захарія.

Защораз, браття та сестри, коли ми згадуємо цю подію, кожен із нас повинен замислитися над тим, які уроки для себе необхідно взяти з цього свята.

• По-перше, ми бачимо виконання батьками Пресвятої Діви їхньої обіцянки Богові.
• По-друге, – любов Діви Марії до храму і до Свого Господа.
• По-третє, бачимо, яке виховання Вона отримала в храмі.
• І, нарешті, як підсумок, – Її життя, повністю, без залишку віддане на служіння Богові.

Нам є чому повчитися.

Ще в Старому Заповіті цар і пророк Давид у 26-му псалмі промовляє:

“Одного прошу я в Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому всі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його“. 

Я не випадково звернув вашу увагу на ці слова. На жаль, наше життя свідчить, що ми не сильно любимо храм Божий.

Правда, за можливістю прагнемо прийти сюди кілька разів на рік: на Пасху, на Різдво, на Водохреща (потрібно ж принести додому святу воду!) і ще, у кращому випадку, кілька разів. І все.

А в образі Діви Марії ми бачимо абсолютно інше ставлення до храму Божого. Вона не мислила Свого життя без храму, як не мислили своє життя без храму подвижники віри й благочестя. Бо для кожної людини, яка істинно вірує в Христа, храм – це, передусім, дім Божий, в якому відбувається зустріч людини із Самим Богом у тих Таїнствах Церковних, у тих богослужіннях, які тут звершуються.

…храм – це, передусім, дім Божий, в якому відбувається зустріч людини із Самим Богом у тих Таїнствах Церковних, у тих богослужіннях, які тут звершуються.

Тут, у храмі, виливається щедра благодать Божа. Тут, у храмі, ми можемо чути ті слова, які спонукають нашу душу й серце вознестися від цієї тлінної, грішної землі в обителі Отця нашого Небесного.

І я не обмовився, браття й сестри. Тут, у храмі, під час богослужінь нам, людям, які живуть ще на землі, відкривається можливість вознестися на Небо.

… у храмі, під час богослужінь нам, людям, які живуть ще на землі, відкривається можливість вознестися на Небо.

Не випадково за кожною Божественною літургією ми чуємо заклик священника: “До неба піднесімо серця“. Це заклик до того, щоб всі ми піднеслися до небесного; відмовилися від землі, забули хоч на якийсь час свої проблеми, незгоди, що оточують нас у земному житті, й повністю віддали свої серця та душі Богові.

Чи інші слова, які ми чуємо за Божественною літургією: “Тобі дякуємо, Господи!”

А запитаємо себе, чи гідно дякуємо ми нашому Богові?  Звичайно, тут може виникнути питання: “А як можна гідно дякувати Богові, та чи має потребу Він у цьому?”

Звичайно, ми не можемо додати світла сонцю, запаливши на землі безліч смолоскипів. І, напевно, вдячність, яку ми повинні приносити Богові, потрібна не стільки Йому, скільки нам самим.

Не випадково один зі Святих отців нашої Церкви казав, що всяка наша вдячність Богові є ні що інше, як протягнута рука за новими милостями Божими. А ми не дякуємо Господу за Його милість.

…всяка наша вдячність Богові є ні що інше, як протягнута рука за новими милостями Божими.

Нам здається, що все, що ми маємо, ми маємо завдяки нашим особистим заслугам, можливостям і талантам. І тут ми забуваємо, що ці таланти, як і саме життя, є ні що інше, як безцінний дар, отриманий нами від Бога через Його велике милосердя до нас, грішних! І вже за цей дар ми повинні невпинно дякувати нашому Господу.

Чи от інший заклик, що звучить за богослужінням з вуст священнослужителя: “У мирі Господеві помолімося“, – тобто з мирним серцем, в якому немає ні злості, ні черствості, ні заздрості, ні ненависті, – нічого того, що не має бути в житті православного вірянина.

А тепер давайте запитаємо самих себе: “Коли я чую цей заклик, чи маю я спокій у своєму серці? А чи не думаю я з неприязню, з роздратуванням про ту чи іншу людину, можливо, вперше побачену мною тут, у храмі, яка стоїть переді мною та заважає мені молитися?”

Треба відганяти подібні думки і, ніби стуливши свої фізичні очі, постаратися розплющити очі свого серця для того, щоб, не бачити ні зовнішнє оточення, ні храмовий інтер’єр перед собою в цей момент, поставити себе перед Богом. Для цього ми й приходимо в храм – щоб поставити себе перед Богом!

…ми приходимо в храм – щоб поставити себе перед Богом!

Задамо собі інше питання: “Якщо я йду в храм, щоб зустріти там Бога, як я маю готуватися до цієї зустрічі?”

Якщо ми запрошені в гості, то ретельно готуємося: і зовні себе прикрашаємо, і подарунки купуємо. Тепер друге запитання: у храм ми приходимо не до людини, а до Бога. Як же ми повинні готувати себе до цієї зустрічі?

Чому я вам про це нагадую? Та тому, що для нас іноді відвідування храму буває настільки буденним і формальним, що ми навіть не замислюємося над тим, куди йдемо.

…для нас іноді відвідування храму буває настільки буденним і формальним, що ми навіть не замислюємося над тим, куди йдемо.

От пішов на базар, який розташований тут, за огорожею, а потім потрібно начебто в храм забігти, свічку поставити, а то нещодавно уві сні щось нехороше бачив. Прийшов, поставив свічку і вважаю, що зробив велику справу!

Ні, не так ми повинні переступати церковний поріг. З благоговінням, трепетом, зі страхом Божим щораз ми повинні перебувати тут, у храмі. Адже, я ще раз нагадую, за тими богослужіннями та Таїнствами, які тут звершуються, людина зустрічається з Богом.

А ми в храмі вільно розмовляємо під час служби, можемо пересуватися з місця на місце. Ні, браття й сестри, вже коли прийшли сюди, то стоятимемо зі страхом і трепетом, усвідомивши те, що ми перебуваємо перед Богом.

І не випадково так багато підсвічників у кожному православному храмі, на яких ми запалюємо свічки. Ці свічки нагадують нам про те, як наше серце має горіти під час нашого перебування перед Богом.

Мені б хотілося у зв’язку з цим сказати, що, усі ми повинні духовно вдосконалюватися, повинні підніматися, як маленька Марія, сходами духовного вдосконалення.

Але тут я хочу сказати, що в цьому сходженні ми не самотні. З нами сходить Сам Господь і Спаситель наш Іісус Христос. Це ми повинні знати та завжди пам’ятати.

…усі ми повинні духовно вдосконалюватися, повинні підніматися, як маленька Марія, сходами духовного вдосконалення…в цьому сходженні ми не самотні. З нами сходить Сам Господь і Спаситель наш Іісус Христос. 

І від цього повинна радіти й тріумфувати душа кожного вірянина, хоча з досвіду особистого життя ми знаємо, як нелегко підніматися цими сходами! Скільки спокус, нападів, бід, скорбот, хвороб, нестатків чатують на людину, яка відмовилася від світських радощів заради досягнення духовної вершини!

Так, усі ми без винятку покликані до духовного сходження. Про це нам ще й ще раз нагадує нинішнє свято.

…усі ми без винятку покликані до духовного сходження.

І нехай кожен із нас, докладає всі зусилля, сподівається на милосердя Боже, твердо вірить у Його допомогу, сміливо йде своїм життєвим шляхом.

І, звичайно ж, нам не буде жодних вибачень, коли ми з’явимося на суд Божий, і Господь, вдивившись у кожного з нас, запитає: “З чим ти прийшов до Мене, як ти жив на землі, як ти сходив східцями духовного вдосконалення?”

А ми дамо відповідь: “Господи, що ж Ти нас запитуєш? Адже ми були слабкі та немічні, дуже схильні до гріха”.

А Господь нам скаже: “А хіба Я не допомагав вам у житті?”

Що ми тоді на це зможемо відповісти? Страшно буде!

Так от, браття й сестри, докладатимемо всіх зусиль для того, щоб гідно йти за Христом, адже Він Сам нам у цьому допомагає. Амінь.

Протоієрей Валерій Захаров