Святі про пристрасті, чесноти й покаяння

Цитати з “Отечника” святителя Ігнатія (Брнчанінова)

• Всі пристрасті, якщо попущена буде їм воля, діють, зростають, підсилюються в душі, нарешті, обіймають її, опановують нею й відлучають її від Бога. Це ті тяжкі ярма, які лягли на Адама, після того як він спробував від дерева. Ці пристрасті вбив на хресті Господь наш Іісус Христос. Це ті старі міхи, в які не вливається вино нове¹(Мф. 9, 17). Це ті полотна, якими обв’язаний був Лазар²(Інн. 11, 44). Це біси, послані Христом у стадо свиней³(Мф. 8, 31-32). Це вітха людина, яку велить Апостол християнинові скинути із себе⁴(1 Кор. 15,49). Це будяки й терни, які почала родити земля Адаму після того, як його викинуто з раю⁵(Бут. 3,18).
• Авву Ісаю запитали: “У чому полягає покаяння?” Він відповів: “Дух Святий навчає нас вийти від гріха й більше не впадати в нього. У цьому полягає покаяння”.
• Ті, що приносять щире покаяння, не займаються вже осудом ближніх, вони займаються оплакуванням гріхів своїх.
• Хто засуджує грішників, той виганяє з себе покаяння.
• Хто виправдує себе, той відчужує себе від покаяння.
• Полюби смирення: воно покриє тебе від гріхів твоїх.
• Смирення полягає в тому, щоб людина усвідомлювала себе грішною перед Богом, такою, що не зробила жодної доброї справи перед Богом.
• Благаю кожну людину, що бажає принести Богові покаяння, відмовитися від уживання вина в великій кількості. Вино відроджує погашені пристрасті в душі та виганяє з неї страх Божий.
• Не сперечайтеся один із одним ні з якого приводу, не говоріть зле ні про кого, не судіть ні про кого, не засуджуйте та не принижуйте нікого ні словом, ні в серці, аж ніяк не нарікайте ні на кого, не підозрюйте нікого в якому-небудь злі.
• Не зневаж кого-небудь через його тілесний недолік.
• Якщо хто прославляє тебе й ти з втіхою приймаєш похвалу, то немає в тобі страху Божого.
• Якщо скажуть про тебе щось несправедливо, а ти зніяковієш, то немає в тобі страху Божого.
• Якщо при розмові із братіями шукаєш, щоб слово твоє узяло гору над словами інших, то немає в тобі страху Божого.
• Якщо зневажать твоїм словом, і ти образишся на те, то немає в тобі страху Божого.
• Не будь цікавим і не розпитуй про суєтні справи світу.
• Не радься про помисли твої з усіма: радься про них тільки з отцями твоїми. Інакше накличеш собі скорботу та зніяковілість.
• Не відкривай помислів твоїх перед усіма, щоб це не послужило причиною спотикання для ближнього твого.
• Остерігайся неправди: вона виганяє страх Божий із людини.
• Від любові до слави людської народжується неправда. Хто поводиться лукаво щодо брата свого, той не зможе уникнути суму сердечного.
• Не шукай дружби зі славними світу цього, щоб слава Божа не згасла в серці твоєму.
• Не захоплюйся солодким спогадом скоєних тобою гріхів, щоб відчуття цих гріхів не обновилося в тобі.
• Пам’ятай про Царство Небесне, й те пам’ятування буде помалу залучати тебе до нього.
• Згадуй і про геєну та зненавидь справи, що тягнуть у неї.
• Щодня вранці, вставши від сну, приведи собі на пам’ять, що ти повинен відзвітувати Богові у всякій справі твоїй, і не згрішиш перед Ним: страх Його вселиться в тебе.
• Щодня розглядай гріхи твої, молися про них, і Бог простить їх тобі.
• Той, хто очікує близьку смерть, не впаде в безліч гріхів. Навпаки, той, що сподівається жити довго, обплутується багатьма гріхами.
• Живи так, наче день, пережитий тобою, був останнім у житті, – і не згрішиш перед Богом.

Повчальні випадки з «Древнього патерика»

Один брат говорив авві Пімену: “Мене бентежать помисли й не дають мені подумати про гріхи мої, а змушують мене звертати увагу тільки на недоліки брата мого”.

Авва Пімен розповів йому про авву Діоскора, що він у келії плакав про себе; а учень його жив у іншій келії.

Коли учень приходив до старця й заставав його плачучим, то запитував його: “Отче! За чим ти плачеш?” 

Він відповідав йому: “Плачу через гріхи свої, чадо”.

Учень говорив йому: “Ти не маєш гріхів, отче!”

Але старець відповідав йому: “Запевняю тебе, сину мій! Якби можна було мені бачити свої гріхи, то мало було б ще чотирьох чоловік, щоб разом зі мною оплакати їх”.

При цьому сказав авва Пімен: “Воістину той людина, хто пізнав самого себе”⁶(гл. 3,22).

Авва Сісой сказав якось із відвагою: “Повір, от уже тридцять років, як я не молюся Богові про інші гріхи свої, але, молячись, говорю Йому: “Господи, Іісусе Христе, покрий мене від язика мого!” Тому що навіть досі я падаю, грішачи через нього” ⁷(4,47).

Брат запитав старця: “Що мені робити, отче? Мене вбиває соромний помисел”.

Старець говорить йому: “Коли мати захоче дитя своє відняти від молока, прикладає до сосків своїх гіркий морський часник. Дитина як звичайно припадає до грудей ссати молоко, але через гіркоту відвертається від них. Так і ти, якщо хочеш, поклади на думку твою гіркоту”.

Брат запитав його: “Яка це гіркота, що мені треба покласти?”

“Пам’ять про смерть і муки в майбутньому житті”, – сказав старець⁸(5,33).

Один із отців розповідав: “Коли був я в місті Оксирінсі (місто в Середньому Єгипті, на лівому березі Ніла), прийшли туди в суботу ввечері жебраки для прохання милостині.

Коли вони спали, в одного з них була тільки рогожа – половина її була під ним, а половина над ним. Був же там сильний мороз.

Коли я вийшов уночі, то чув, як він тремтів від холоду й утішав себе, кажучи: “Дякую Тобі, Господи! Скільки тепер перебуває в темницях, обтяжених кайданами, а в інших і ноги забиті в дерево. А я, як цар, можу простягнути ноги мої та йти, куди мені завгодно”.

Я стояв і слухав, коли він промовляв це. Увійшовши всередину, я розповів про це братіям, і ті, хто чули, одержали велику користь⁹(7,54).

Авва Ісаак Фівейський прийшов у кіновію, побачив брата, який упав у гріх, і осудив його.

Коли повернувся він у пустелю, прийшов Ангел Господній, став перед дверима келії його й говорив: “Не пущу тебе увійти”.

Авва благав його, кажучи: “Яка цьому причина?”

Ангел сказав йому у відповідь: “Бог послав мене до тебе, говорячи: “Запитай його, куди велить Мені кинути впалого брата?”

Авва Ісаак негайно повалився на землю, кажучи: “Згрішив перед Тобою, прости мені!”

Ангел сказав йому: “Встань, Бог простив тобі; але надалі бережися засуджувати кого-небудь, перш ніж Бог засудить його”¹⁰(9, 5).

Один із отців, побачивши якогось чоловіка, що грішив, сказав із гіркими слізьми: “Цей нині впав, а я – завтра”¹¹(9,17).

Говорили про авву Агафона: прийшли до нього дехто, почувши, що він має велику розважливість.

Побажавши випробувати його, чи не розсердиться він, запитують його: “Ти Агафон? Ми чули про тебе, що ти блудник і гордій?”

“Так, це правда”, – відповідав він.

Вони знову запитують його: “Ти Агафон – наклепник і пустослів?”

“Я”, – відповідав він.

І знову говорять йому: “Ти Агафон – єретик?”

“Ні, я не єретик“, – відповідав він.

Потім запитали його: “Скажи нам, чому ти на все, що не говорили тобі, погоджувався, а останнього слова не переніс?”

Він відповідав їм: “Перші пороки я визнаю за собою; тому що це визнання корисне для душі моєї. А визнання себе єретиком – значить відлучення від Бога, а я не хочу бути відлученим від Бога мого”. Вислухавши це, вони подивувалися розважливості його, та відійшли, одержавши повчання¹²(10, 12).

Авва Пімен сказав: “Як на мене, краще людина, що згрішила і, усвідомивши свій гріх, кається, ніж людина, що не згрішила та не впокорюється. Той вважає себе грішником і упокорюється у своїх думках – а цей уявляє себе праведником, начебто він праведний, і підноситься”¹³(10, 50).

Авва Авраам запитував авву Пімена: “Чому це демони так нападають на мене?”

“На тебе нападають демони? – сказав йому авва Пімен. – Не демони нападають на нас, якщо ми виконуємо свої бажання; наші бажання для нас стали демонами: саме вони мучать нас, щоб ми виконували їх. Якщо ж хочеш знати, з ким воювали демони, – це з Мойсеєм і подібними до нього”¹⁴(10, 86).

Запитав старця один воїн: “Чи приймає Бог каяття?”

І старець, повчаючи його, говорить йому: “Скажи мені, улюблений, якщо в тебе розірветься плащ, то чи викинеш його геть?”

Воїн говорить йому: “Ні! Я зашию його, та знову буду використовувати його”.

Старець говорить йому: “Якщо ти так щадиш свій одяг, то чи не тим більше Бог пощадить Своє творіння?”

І воїн, переконавшись у цьому, відійшов із радістю у свою країну¹⁵(10, 162).

Хтось із отців сказав: “Бережися братів, які хвалять тебе, і помислів людей, що принижують ближнього; тому що ми нічого не знаємо.

Розбійник був на хресті, й за одне слово виправдався. Юда був причислений до апостолів, і в одну ніч погубив всю працю свою, й зійшов із неба в пекло.

Тому ніхто з тих, що роблять добро, хай не похваляється; тому що всі, хто сподівалися на самих себе впали в одну мить”¹⁶(11, 107).

Сказав авва Антоній: “Я бачив всі мережі диявола, розпростерті по землі й, зітхнувши, сказав: “Хто ж обходить їх?” І почув голос, що сказав: “Смиренномудрість“¹⁷(15, 3).

Старець сказав: “У будь-якій спокусі не осуди людину, але тільки самого себе, говорячи: “Це трапилося зі мною через гріхи мої”¹⁸(15, 75).

Одному з братів з’явився диявол, перетворившись в ангела світла, і говорить йому: “Я архангел Гавриїл і посланий до тебе”. 

Брат же сказав: “Дивися, чи не до іншого ти посланий? Тому що я не гідний бачити ангела”. І диявол негайно став невидимим¹⁹(15,83).

Старця запитали: “Як деякі говорять, що ми бачимо ангелів?”

Старець відповідав: “Блаженний той, хто завжди бачить гріхи свої” ²⁰(15, 105).

Якийсь брат, скривджений від іншого брата, прийшов до авви Сісоя Фівейського та говорить йому: “Такий-то брат скривдив мене; і я хочу помститися за себе”.

Старець же остерігав його: “Ні, чадо, залиш краще Богові справу помсти”.

Брат сказав: “Не заспокоюся доти, поки не відомщу за себе”.

Тоді старець сказав: “помолимося, брате!” І вставши, старець сказав: “Боже! Боже! Ми не маємо потреби в Твоєму піклуванні про нас; тому що ми самі творимо помсту нашу”.

Брат, почувши це, впав до ніг старця, сказавши: “Не буду судитися з братом; прости мене!”²¹(16,12) .

Якийсь старець сказав: “Якщо хто буде пам’ятати про того, хто скривдив його, або обезчестив, або ганить, або заподіює шкоду йому, то повинен пам’ятати про нього, як про лікаря, посланого від Христа, і повинен вважати його за благодійника; а ображатися цим є ознака хворої душі.

Тому що, якби ти не був хворим, то не страждав би. Ти повинен радіти за такого брата, тому що через нього взнаєш про хворобу свою, повинен молитися за нього та приймати від нього все, як цілющі ліки, послані від Господа.

Якщо ж ти ображаєшся проти нього, то говориш Христу: “Не хочу приймати лікування Твого, а хочу гнити в ранах моїх”²²(16, 16).

Авва Антоній сказав: “Від ближнього нам життя й смерть. Тому що, якщо придбаємо брата, то здобуваємо Бога; якщо ж спокусимо брата, то згрішимо проти Христа”²³(17,2).

Два старці жили разом і ніколи не було в них сварки. Сказав же один до іншого: “Посварімося й ми, як інші люди”.

Він же, відповів братові: “Не знаю, яка буває сварка”.

Той же сказав йому: “Ось я кладу цеглу посередині й кажу: “Вона моя”, а ти говориш: “Ні, вона моя”, – це й буде початком”. І зробили так.

І говорить один із них: “Це моя”. Інший же сказав: “Ні, це моя”.

І сказав перший: “Так, так, вона твоя, візьми і йди”.

І розійшлися, і не могли вступити у сварку між собою²⁴(17, 25).

Розповідав авва Микита про двох братів, що жили разом: “Побачив якось диявол велику любов їх і, не терплячи її, прийшов і, побажав розлучити їх. Він став перед дверима та видався одному голубом, а іншому вороною.

Говорить же один із них іншому: “Бачиш цього голуба?” І сказав той: “Це ворона”.

І почали сперечатися один із одним, говорячи кожний своє, і, зморившись, побилися до крові, й, на превелику радість ворога, розійшлися.

Через три дні, отямившись, вони повернулися до колишнього способу життя та наклали на себе покаяння. І зрозумівши виверти ворога, до смерті перебували разом у великому мирі.” ²⁵(17, 32).

Святий праведний Іоан Кронштадтський: «Жити всім хочеться! Життя всім миле. А життя від кого? Від єдиного Бога! А вмирати хочеться? Вічно мучитися хочеться чи ні? О, ні, не хочеться. І година мук іноді нестерпна – як же мучитися вічно! А до вічного життя веде віра, щоправда, покаяння, чеснота, самовідданість, умертвіння пристрастей. А жити й жити вічно – чи хочеться? Як не хотіти! Тож кайся негайно та виправляйся, клич на допомогу Господа Бога: Він біля нас, як мати біля немовляти.»