День пам’яті мученика Полієвкта
9/22 січня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Полієвкта.
За правління римських імператорів Декія (249–251) і Валеріана (253–260) у вірменському місті Мелітині проживали два воїни Неарх та Полієвкт. Вони були зв’язані міцною дружбою й такою сердечною любов’ю, яка буває рідко навіть між рідними братами.
Неарх був непохитним у вірі християнином, а Полієвкт, хоч і вирізнявся християнською доброчесністю, тримався язичницького нечестя.
Неарх часто повчав свого друга істинної віри та читав йому Святе Письмо.
Коли вийшло імператорське повеління всім поклонятися богам, а непокірних катувати та страчувати, воїн-християнин почав готуватися до смерті. При цьому він сильно скорбів через свого друга, що так і не навернувся до Христа.
Полієвкт помітив печаль Неарха і запитав його, чому він такий сумний.
Той відповів, що сумує, бо їхня любов і дружба мають закінчитися.
Полієвкт не розумів, чому Неарх так говорить, і сказав, що навіть смерть не може знищити їхньої любові.
На це християнин відповів другу, що їхня розлука буде гіршою за природну смерть, бо коли за імператорським указом його схоплять, щоб умертвити, Полієвкт, будучи язичником, відмовиться від нього й залишить його.
Полієвкт сказав Неарху, що не розлучиться з ним, і розповів про дивне сновидіння, в якому йому явився Господь Іісус Христос, одягнув його в нове та прекрасне вбрання та дав йому коня з крилами.
Тоді Неарх сказав другу, що йому належить покинути нечестиву віру й навернутися до Христа й що крилатий кінь сповіщає про його скорий перехід на Небо.
Потім він розмовляв із Полієвктом про суєтність світу й славу Небесну, після чого Полієвкт прославив Бога та попрямував на площу читати імператорський указ.
Коли Святий прочитав указ, то привселюдно плюнув на нього й розірвав його. Потім він розбив дванадцять ідолів, яких несли в язичницький храм.
У той час на місце події прийшов тесть Полієвкта, Фелікс, який за дорученням імператорів мав переслідувати християн.
Фелікс дуже засмутився вчинком Полієвкта, бо знав, що його зять має бути страченим. Він дозволив Святому піти попрощатися з дружиною й дітьми.
Однак мученик не захотів цього зробити, бо понехтував усім земним, шукав Небесного та думав про вічність.
Після того Фелікс почав плакати і сказав, що Полієвкта звабила чарівна сила Христова.
Святий же відповів, що Христос призвав його до пізнання істини танаставив на правильний шлях.
Потім Мученика почали бити по обличчю, але він не зважав на це. Тоді прийшла його дружина й почала плакати зі своїм батьком.
Полієвкт запитав у тестя, для чого він хоче звабити його своїми сльозами та сльозами своєї дочки. Потім він додав, що йому більше треба плакати через себе, бо, служачи тимчасовим імператорам, він прирікає себе на вічні муки.
Дружина Полієвкта на ім’я Павліна запитала в нього, що спокусило його зруйнувати їхніх богів.
У відповідь Святий закликав її пізнати Істинного Бога. Язичники, що слухали Святого, наверталися до християнства.
За вимогою міських суддів і радників Полієвкт постав перед судом. Він не схилився ні на вмовляння, ні на погрози язичників і був засуджений до усічення мечем.
З великою радістю угодник Божий ішов на страту. У натовпі він побачив Неарха та попрощався з ним. Потім Святого обезголовили, і так він прийняв Хрещення у власній крові.
Кончина Полієвкта настала в 259 році. Він став першим мучеником за Христа в місті Мелітині.
Слава Богу вовіки. Амінь.
