Основний принцип у вихованні дітей
Чим старшим стає священник, тим частіше йому доводиться чути від сімейних парафіян, а особливо парафіянок, питання про виховання дітей.
Не те щоб церковна молодь зовсім не мала уявлення про те, яким має бути виховання. Є в них і моделі сім’ї, сформовані в батьківському домі, є й величезний масив інформації про виховання, доступний у інтернеті, є й велика кількість книг, лекцій, розмов та настанов про православне виховання.
Проте все це так чи інакше працює лише на тлі відносного сімейного благополуччя, а варто лише зіткнутися з проблемами, як впевненість, яку спочатку дають книги про виховання разом із батьківським досвідом, швидко замінюється на розгубленість.
І неважливо, які саме проблеми виникають у сім’ї, реальні чи уявні, з колії однаково здатні вибити як віковий бунт підлітка, так і дрібний непослух дошкільника.
Сім’ї священників як приклад
Отут і звертають увагу парафіяни на сім’ї священників. Не на всі, звісно. Але на ті, чиї діти зберегли щиру церковність і в підлітковому віці, і після заміжжя або одруження, і навіть після народження власних дітей, чиї матінки, не дивлячись на багатодітність, примудряються залишатися сумирними та врівноваженими, чиї сини в повсякденному житті не сваряться матом, а питань про особистий досвід виховання не уникнути.
Однак, зрозумійте мене правильно, саме на такі запитання відповідати буває дуже непросто.
І справа навіть не в тому, що найчастіше наші віряни та виховані діти являють собою плоди не батьківської праведності, молитовності та мудрості, а виключно самовідданості матінок, що примудряються в умовах перманентної відсутності в домі глави сім’ї і побут вести, і про дітей дбати, а нерідко, й працювати.
Головні труднощі полягають у тому, що особистий, нехай навіть і священницький досвід далеко не універсальний і тому підходить далеко не всім.
Те саме, що в цьому досвіді універсальне, як правило, не тільки не втішає стурбованих проблемами батьків, але часом здатне ще й нагнати на них тугу через те, що ставить перед фактом необхідності серйозного перегляду власної ідеї сім’ї.
Однак якщо є потреба, то куди подітися? Доводиться розмірковувати про виховання. Зі своєї, звичайно, дзвіниці.
Закономірності виховання
Втім, в основі будь-якого, навіть самого суб’єктивного досвіду виховання завжди лежить сукупність закономірностей, без урахування яких навіть правильне виховання буде лише експериментом.
Отож, закономірність перша:
коли виховуєш дитину, виховуй себе.
Виховний процес у сімейному житті – процес обов’язковий та безперервний. Починається він завжди до народження дитини з моменту утворення сім’ї.
Перше, що належить новоспеченому подружжю, – взаємне притирання. Необхідно дізнатися один про одного в побуті, в повсякденному житті, в банальних радощах і поточних проблемах.
- Дурне подружжя на цьому етапі починає посилено виховувати одне одного.
- Розумні вчаться знаходити компроміси, один одного чути, поступатися. Тобто виховують себе самих.
Власне про це й уся християнська моральність:
заповіді дані особисто мені, тому й дотримуватись їх повинен особисто я. Дотримуватись, а не стежити, як їх дотримуються інші.
Значення такого самовиховання для подальшого виховання дитини дуже велике. Адже діти не так слухають нас, як на нас дивляться. І бачать все, що їм треба та не треба. Все, що нам не хотілося б, щоби діти бачили, і все, про що сподіваємося, що вони не побачать.
А коли діти спостерігають за нами, вони роблять висновки, часто-густо далеко не на користь того, про що ми їм постійно говоримо. Адже діти не дорослі. Вони не вміють лицемірити та не здатні обманювати себе.
Якщо батько чи мати роблять те, що самі ж на словах осуджують, то у дітей формується відчуття того, що батьківська заборона при нагоді не гріх і оминути.
Якщо батько чи мати роблять те, що самі ж на словах осуджують, то у дітей формується відчуття того, що батьківська заборона при нагоді не гріх і оминути.
Якщо хтось із батьків має звичку не виконувати своїх обіцянок, дитина досить скоро зрозуміє, що вірити цьому батькові не слід.
Якщо батьки з легкістю брешуть, особливо в дрібницях, то в дитини з’являються всі шанси отримати звичку до обману та брехні, насамперед у стосунках із самими батьками.
Отож, діти бачать нас і наслідують нас. Наші ж повчання вони чують лише тоді, коли наша власна поведінка не суперечить нашим словам. Отже, повторимося: хочеш, щоб дитина росла вихованою, – виховуй себе.
…діти бачать нас і наслідують нас. Наші ж повчання вони чують лише тоді, коли наша власна поведінка не суперечить нашим словам.
Друга закономірність
Друга закономірність ґрунтується на істині, знайомій кожному християнину: ціль не виправдовує засоби.
Думаю, я не відкрию Америку, якщо скажу, що в нормальній сім’ї дитина має бути щасливою. Тому що дитинство – для щастя, й обговорювати тут нема чого.
Зрозуміло, що скільки людей, стільки й думок. Проте тим, хто вважає, що сім’я – це як монастир, тільки у світі, краще йти до монастиря. А тим, хто свої обов’язки щодо дитини обмежує в межах «щоб був ситий, одягнений і вчився добре», краще відразу після одруження завести собаку.
Що потрібно дитині для щастя?
Дитяче щастя починається з того, що у своїй сім’ї маленька людина почувається спокійно.
Скажімо, ще простіше: коли сімейна атмосфера не тримає дитину в напрузі, коли вдома вона може розслабитися. Тут найстрашніше те, що, поки дитина мала, посіяти навколо неї суєту та напругу можуть тільки найближчі люди.
І перше, що є напругою, – невміння батьків реагувати на дитячі провини.
Сьогодні у мене гарний настрій і я заплющу очі на шкільну бійку чи розбите вікно. Завтра я встану не з тієї ноги та випишу чаду по перше число за слово, яке мені не сподобалося.
Звичка несиметрично реагувати на вчинки дітей впевнено лідирує у списку причин, які служать втраті довіри до батьків. Втім, не одна вона.
Звичка несиметрично реагувати на вчинки дітей впевнено лідирує в списку причин, які служать втраті довіри до батьків.
Деякі батьки, не бажають карати дитину та вдаються до методу, який сам легко міг би зійти за покарання. Мова про маніпуляцію.
У примітивному вигляді з нею стикався в дитинстві майже кожен сьогоднішній дорослий. Але якщо в ранньому дитинстві всякі там «їж, тому що мама готувала» проходять для дитини практично безслідно, то з віком вона майже гарантовано стає об’єктом значно серйозніших маніпуляцій, які безпосередньо впливають на самовідчуття дитини в сім’ї.
Батьки-невдахи цілком серйозно ставляться до маніпуляції як до виховного прийому, тоді як виховує вона в дитини лише невпевненість у собі, почуття провини та відчуття тривожності там, де дитина має бути розслаблена.
Знову повторимося: нормальне виховання можливе лише в тій сім’ї, де стосунки побудовані так, що ніхто не почувається у напрузі. І якщо подружжю такі стосунки не вдалося побудувати спочатку, саме з цього потрібно починати виховний процес.
Закономірність третя
Закономірність третя: благополучну сім’ю від неблагополучної відрізняє єдиний чинник: у благополучній сім’ї дитина проходить школу любові, в неблагополучній – школу життя.
Якщо батьки ставлять собі завдання загартувати дитину для дорослого життя, нехай віддадуть її в секцію боротьби чи боксу, а після досягнення відповідного віку призначають чадо до військового училища.
Влаштовувати дитині домашню муштру, створювати умови, в яких вона відчуватиме постійну напругу, значить не виховувати дитину, а знущатися з неї.
Влаштовувати дитині домашню муштру, створювати умови, в яких вона відчуватиме постійну напругу, значить не виховувати дитину, а знущатися з неї.
Тим більше неприйнятні спроби навчити дитину реагувати на брехню, підлість, агресію та інші погані прояви життя за допомогою моделювання відповідних ситуацій усередині сім’ї.
Якщо ж члени сім’ї поводяться гидко стосовно один до одного просто через те, що по-іншому не вміють, то таким не те що дитину, а хом’ячка чи морську свинку довіряти не можна.
Кожен, хто прагне виховати чадо гідним чином, повинен любити його, тому що виключно любов здатна направити в потрібне русло виховні зусилля, тоді як брак її легко знецінює будь-які старання та будь-яку працю.
…виключно любов здатна направити в потрібне русло виховні зусилля, тоді як брак її легко знецінює будь-які старання та будь-яку працю.
Втім, не зайвим буде зауважити, що потреба любити поширюється на всіх членів сім’ї. Тільки там, де кожен сповна віддає себе іншим, нічого не чекає натомість, дитина здатна набути досвіду любові як основи та норми взаємин, без якої сім’я не сім’я.
Звичайно, закономірностей сімейного життя набагато більше, проте для початку можна обмежитися трьома наведеними вище.
Висновок же з них слідує короткий і простий:
головний принцип правильного виховання – люби дитину, виховуй себе та не забувай про Бога.
Це і є відповіддю на численні питання про виховання та керівництво до дії для справжніх і майбутніх батьків, і норма, яку важливо не так знати, як постійно застосовувати на практиці.
Протоієрей Володимир Пучков
