Той, хто має добрі помисли, все бачить добрим

Коли хтось говорив мені, що спокушається, бачачи в Церкві багато непристойного, я відповідав так: “Якщо запитати муху, чи є тут на околицях квіти, то вона відповість:

“[Щодо квітів] не знаю. А ось консервних банок, гною, нечистот о-о-он у тій канаві повнісінько”. І муха почне перераховувати тобі всі смітники, на яких вона побувала.

А якщо запитати бджолу: ” Чи не бачила ти тут на околицях якихось нечистот?”, — то вона відповість: “Нечистот? Ні, не бачила ніде. Тут так багато запашних квітів!”

І бджілка почне перераховувати тобі безліч різних квітів — садових і польових. Бачиш як: муха знає тільки про смітники, а бджілка — про те, що неподалік росте лілія, а трохи подалі розпустився гіацинт”.

Як я зрозумів, одні люди схожі на бджолу, а інші на муху. Ті, хто схожий на муху, у кожній ситуації вишукують щось погане й займаються тільки цим. Ні в чому вони не бачать навіть краплини добра. Ті, хто схожий на бджолу, знаходять добро у всьому.

Людина зіпсута і мислить відповідно. До всього вона ставиться з упередженням, все бачить в хибному світлі, тоді як та, у якої добрі помисли, — що б не побачила, що б їй не сказали — включає в роботу добрий помисел.

Одного разу до мене в келію прийшов хлопчик — учень другого класу гімназії. Він постукав залізним калаталом у бильце хвіртки. Хоча мене чекав повний мішок непрочитаних листів, я вирішив вийти й запитати, що він хоче.

“Ну, — кажу, — чого хочеш, молодче?”

— Це, — запитує, — келія отця Паїсія? Мені потрібен Отець Паїсій.

— Келія-то, — відповідаю, — його, але самого Паїсія нема — пішов купити сигарети.

—Мабуть, — з добрим помислом відповів хлопчик, — отець пішов по сигарети, тому що хотів зробити комусь послугу.

—Для себе, — кажу, — купує. У нього закінчилися сигарети, і він, як очманілий, помчав за ними в магазин. Мене залишив тут самого, і я навіть не знаю, коли він повернеться. Якщо побачу, що його довго нема, теж піду.

На очах у хлопчика заблищали сльози, і він знову з добрим помислом — вимовив: “Як ми втомлюємо Старця!”

—А навіщо він тобі, — запитую, потрібен?

—Хочу, — каже, — взяти в нього благословення.

— Яке ще благословення, дурнику! Він же в омані! Такий безпутний чоловічок — я його знаю як облупленого. Отож, даремно не чекай. Адже він, коли повернеться, буде сильно не в дусі. А то ще й п’яний заявиться — він же, крім усього, й за комір мастак закласти.

Однак, що б я не говорив цьому хлопчикові, до всього він ставився з добрим помислом.

“Ну добре, — сказав я тоді, — я почекаю Паїсія ще трохи. Скажи, що ти хочеш, і я йому передам”.

—У мене, — відповідає, — є для Старця лист, але я дочекаюся його, щоб взяти в нього благословення.

Бачите як! Що б я не говорив — він усе приймав з добрим помислом. Я йому сказав: “Цей Паїсій, як очманілий, помчав за сигаретами”, а він, почувши це, почав зітхати, на очах з’явилися сльози.

“Хто знає, навіщо він за ними пішов? — подумав він. — Напевно, хотів зробити добру справу”. Інші стільки читають [і добрих помислів не мають]. А тут — учень другого класу гімназії має такі добрі помисли! Ти йому псуєш помисел, а він майструє новий, кращий за попередній, і на підставі його доходить до кращого висновку. Ця дитина викликала в мене замилування. Таке я побачив уперше.

— Геронде, чи розуміє людина, яка має святість, хто лукавий [а хто ні]?

— Так, вона розрізняє як людину лукаву, так і людину святу. Вона бачить скоєне кимось зло, але одночасно бачить у того, хто творить зло і його внутрішню сутність.

Вона розрізняє, що не зло — від спокусника, що воно приходить у людину ззовні. Своїми душевними очима вона бачить власні гріхи великими, а гріхи інших — малими. Вона дійсно бачить їх малими, а не обманює себе.

Вона може розуміти, що скоєне кимось — це злочин, але — в доброму значенні цього слова — виправдовувати лукавство злої людини. Вона не зневажає таких людей, не вважає їх нижчими за себе.

Вона навіть може вважати таких людей кращими за себе й свідомо — з багатьох причин — терпіти чинене ними зло.

Наприклад, бачачи злобу злочинця, така людина думає, що цьому злочинцеві ніхто не допоміг, і тому той опустився до того, що став чинити злодіяння.

А ще вона розуміє, що й сама могла б опинитися на місці цього нещасного, якби Бог залишив її без Своєї допомоги.

Той, хто здійснює [над собою] тонке діяння, виправдовує інших і не виправдовує себе.

І чим більше він просувається вперед у справах духовних, тим більшу здобуває свободу й тим більше любить Бога і людей.

Тоді він не може зрозуміти, що значить злоба, оскільки постійно має про інших добрі помисли; його думки постійно чисті, і на все він дивиться духовно, свято. Навіть падіння ближніх ідуть на користь такому чоловікові. Він використовує їх як надійне гальмо для себе самого, щоб бути уважним і не зазнати катастрофи.

І навпаки: людина, яка не очистилася, мислить лукаво й на все навколо дивиться лукаво. Своїм лукавством вона забруднює навіть гарне, добре. Навіть чесноти інших не йдуть їй на користь, тому що, будучи затьмареною чорною пітьмою людиновбивці [диявола], вона й чесноти витлумачує за допомогою свого “Тлумачно-лукавого словника”.

Вона завжди перебуває у внутрішньому розладі й ближніх постійно розладнує своїм духовним мороком. Якщо така людина хоче звільнитися, вона повинна зрозуміти, що необхідно очистити свою душу, щоб до неї прийшла духовна просвітленість, очищення розуму й серця.

— Геронде, а чому часом та сама людина буває то лукавою, то доброю?

— У цьому випадку вона піддається відповідним впливам і змінам. Людина легкомінлива. Лукаві помисли можуть бути від диявола, однак трапляється, що лукаво мислить сама людина. Тобто часто ворог створює певні ситуації, щоб викликати в людей лихі помисли.

Якось до мене в келію прийшов один архімандрит, але я не встиг його прийняти. Коли він прийшов наступного разу, я тяжко хворів і знову не зміг із ним поговорити й попросив прийти ще раз.

Тоді архімандрит почав мучити себе помислами, що я не хочу його бачити, відчуваю до нього неприязнь. Він пішов у монастир, якому підпорядковувалася моя Келія, і почав на мене скаржитися. Все це відбулося за навіюванням лукавого……

— Геронде, чому двоє людей на одну й ту ж саму річ дивляться неоднаково?

— А хіба всі очі бачать однаково ясно? Щоб бачити ясно, чисто, треба мати дуже здоровими очі душі. Адже ж, якщо здорові душевні очі, людина має внутрішню чистоту.

— А чому, Геронде, іноді буває, що одну й ту ж подію одна людина вважає благословенням, а інша — нещастям?

— Кожен витлумачує те, що відбувається, у відповідності зі своїм помислом. На будь-яку подію, явище можна глянути як із доброго, так і з поганого боку.

Духовний стан людини видно з її помислів. Люди судять про речі та події відповідно до того, що мають у собі самі. Не мавши в собі духовного, вони роблять помилкові висновки й несправедливо ставляться до інших.

Наприклад, той, хто ночами, побажавши залишитися невідомим, подає милостиню, про перехожого, якого зустрічає пізно вночі на вулиці, ніколи не подумає погано.

А той, хто марнує свої ночі в гріху, побачивши запізнілого перехожого, скаже: “Ух, звірюга, де ж його носило всю ніч?”, тому що судить із власного досвіду.

Або, приміром, людина, яка має добрі помисли, почувши вночі стукіт на верхньому поверсі, порадується: “Б’ють поклони!”.

А та, у якої добрих помислів нема, злобливо буркне: “Протанцювали всю ніч безперервно!”

Хтось, почувши мелодійний спів, скаже: “Який прекрасний церковний спів!”, а інший розсердиться: “Це що там ще за пісеньки горланять?”.

Пам’ятаєте, яке ставлення до Христа виявили двоє розбійників, розіп’яті разом із Ним? Обоє бачили розіп’ятого на Хресті Христа, обоє відчували, як затряслася земля, обоє перебували в однаковому стані. Але що помислив один і що інший?

Перший — той, що висів зліва, хулив Христа й казав: “Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас“. Інший — справа — міркував так: “Ми ж бо приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого”. Один пішов на вічні муки, інший — отримав спасіння.

Прп. Паїсій Святогорец. Слова. Т. 3: Духовна боротьба