Молитва святого Єфрема Сиріна – про цнотливість
«Господи і Владико живота мого, дух цнотливості даруй мені!»
Чи ви звернули увагу на те, що навіть такий великий подвижник, пустельник, такий великий святий, як Єфрем Сирін, молився про те, щоб Господь дав йому дух цнотливості?
Невже він, святий старець, потребував цієї молитви? Не нам судити, він сам судив, що треба молитися про це, і всі святі молилися про це.
Чому молилися?
Тому що знали, що Господь вимагає від них, як і від усіх християн, повної, безумовної цнотливості, цнотливості не тільки плоті, а й духу.
Навіть у помислах наших ми не сміємо та не повинні порушувати цнотливості, бо Сам Господь сказав, що кожен, хто з пожадливістю подивиться на жінку, уже зблудив із нею в своєму серці. А помислів нечистих ніхто не може уникнути, і святі довгі роки болісно боролися з цими помислами.
Я вже казав вам про те, як преподобний Мартініан, молодий чоловік, боровся відчайдушно з цією пристрастю, як він, коли його спокушала розпусна жінка, що зуміла проникнути в його келію, став на вугілля, що горіло, щоб побороти в собі тілесну пристрасть.
Так боролися святі десятками років, і головним засобом у їхній боротьбі був піст, смирення та молитва, бо всі Святі отці кажуть, що немає більшого захисту від плотських пожадань, ніж смирення.
…святі десятками років боролися за цнотливість, і головним засобом у їхній боротьбі був піст, смирення та молитва, проте всі Святі отці кажуть, що немає більшого захисту від плотських пожадань, ніж смирення.
Людина, якщо здобуде смирення, звільняється від них, а люди горді, чужі смиренності, цілковито збурюються цією ницою пристрастю.
Це запам’ятайте: смирення є першим і найважливішим способом для звільнення нас від хтивості.
А знаєте ви, як багато серед нас, що легко, що надзвичайно легко ставляться до порушення сьомої заповіді. Як багато таких християн, які не вважають серйозним гріхом цей гріх, які кажуть: «Адже я благочестивий, намагаюся з усіх сил виконувати заповіді Христові, намагаюся чинити справи милосердя, невже Господь не вибачить мені таку маленьку слабкість?
Ті, що говорять так, глибоко, глибоко помиляються, бо те, що вони називають маленькою слабкістю, апостол Павло називає зовсім інакше. Він такий суворий з приводу цього, що в Посланні до Ефесян каже: “А розпуста і всяка нечистота, і любостяжання не мають навіть іменуватися у вас, як пристойно святим“.
Навіть думати про них не можна, навіть не можна говорити, як пристойно святим. Він каже, що перелюбники, і блудники, і п’яниці не увійдуть до Царства Божого.
А хіба це не страшно, хіба це не є вказівкою Апостола на те, що гріх проти сьомої заповіді – не лише слабкість, яку Бог простить. Просто каже Апостол, що ті, хто порушує цю заповідь – блудники та перелюбники – до Царства Божого не ввійдуть.
Апостол каже, що ті, хто порушує цю заповідь – блудники та перелюбники – до Царства Божого не ввійдуть.
А де вони будуть? Звісно, у місці пітьми, у місці вічних мук. Про це подумайте.
Не кажіть ніхто з вас, що сама природа така влаштована, що ця пристрасть природна. Це зовсім невірно – природа людини влаштована так, щоб народжували люди дітей, а не для того, щоб оскверняли себе.
Адже апостол Павло каже, що всякий гріх є поза тілом: поза тілом гордість, марнославство, честолюбство, заздрість, гнів, тому що це все пристрасті душі, а розпуста та перелюб у самому тілі оскверняє не тільки дух, а й тіло наше.
Чи не сказав апостол Павло, що тіла наші є храмом Духа Святого, а якщо храм, то тіла наші повинні бути чисті, нічим не осквернені. Зруйнувати храм Святого Духа, зробити члени тіла нашого членами блудниці!.. Апостол з жахом каже: Хай не буде так!
Скільки серед людей таких, які тілесну пристрасть перетворюють на постійну насолоду, найнечистішу, найнижчу насолоду, яка робить їх рівними тим тваринам, які вирізняються особливою хтивістю: півням і павіанам.
Соромно, соромно людині взагалі, а тим паче людині-християнину рівнятися з павіаном. Соромно, соромно забувати, що її тіло є храмом Духа Святого.
Бо апостол Павло говорить у своєму посланні: “Воля Божа є освячення ваше, щоб ви утримувалися від розпусти; щоб кожен із вас умів дотримуватися своєї посудини у святості та честі, а не у пристрасті похоті, як і язичники, які не знають Бога… Бо Бог закликав нас не до нечистоти, а до святості“.
Апостол святий сказав: “Ті, хто Христові, розіп’яли тіло з пристрастями та пожадливістю“.
Хочете бути Христовими, хочете бути друзями Христа, синами Божими?
Якщо хочете, то запам’ятайте це: ви повинні тіло своє з пристрастями та пожадливістю розіп’яти, умертвити. Потрібна величезна повсякденна боротьба зі своєю плоттю.
Ця боротьба неоднаково дається різним людям, бо є щасливі люди, які не мають великої чуттєвості, а є й інші, які за природою, у спадок від батьків, страждають на надзвичайно високу чуттєвість і хтивість.
Знаю я таку нещасну людину – одну нещасну жінку, надзвичайно благочестиву, яка успадкувала від батьків своїх таку виняткову хтивість. Знаю, як бореться вона з цією хтивістю. Вона бореться щосили, доходить до самокатування: збирає тернину з колючими шипами та руками мне його, щоб шипи встромилися в руки. Вона страждає, вона страждає й таки падає.
Однак падають не тільки такі нещасні, але й багато хто з нас, кому набагато легше стриматися.
Що скажемо про таке падіння?
Скажимо, що як із будь-якого падіння, так і з цього падіння можна й маємо повстати. Падаємо часто, падаємо стосовно багатьох речей, а якщо падаємо і стосовно цього, то повинні з тієї безодні, з тієї прірви, в яку впали, видертися, всіма силами видертися,прикликавши на допомогу Духа Святого, як людина, що впала в прірву, видерається з неї.
А що роблять люди, які впали у прірву? Вони щосили вибираються з неї, не шкодують рук, политих кров’ю, подряпаних об гострі камені, своїх нігтів обірваних, своїх ніг поранених, – щосили прагнуть вибратися.
Так і тим, хто впав у гріх проти сьомої заповіді, треба видертися з безодні падіння, покликавши на допомогу Того, Хто дав заповідь про цнотливість, треба молитися, палко молитися.
…тим, хто впав у гріх проти сьомої заповіді, треба видертися з безодні падіння, покликавши на допомогу Того, Хто дав заповідь про цнотливість, треба молитися, палко молитися.
Треба пам’ятати, постійно пам’ятати, що каже апостол: “Не впивайтеся вином, у ньому блуд“. У вині є блуд, бо ніщо так не збуджує пожадливості нашої, як саме пияцтво: напившись вина, людина стає іграшкою в руках блудного біса.
…напившись вина, людина стає іграшкою в руках блудного біса.
Людина, яка їсть зайве, яка завжди пуста, яка не бажає працювати, яка живе розгульно й тільки зайнята розвагами, танцями, ходінням у театри та кіно, людина, яка спить, як зманіжені жінки, до одинадцятої години ранку, буде звичайно та неминуче блудником, бо робить все для того, щоб плотська хтивість зв`язала її своїми путами.
А якщо людина зайнята постійною працею, фізичною чи розумовою, якщо немає часу відволікатися від цієї праці, закінчивши свою працю, увечері прагнутиме лише відпочинку. Швидше насититься вjyf необхідною їжею та ляже спати; їй ніщо так не потрібне, як відпочинок, їй не до хтивості, не до неподобства.
Отож, смирення, піст, напружена праця, постійний піст, постійні молитви – це ті засоби, якими можемо звільнитися від влади блудного біса.
А як нескінченно багато нещасних людей, особливо серед молоді, які з величезним інтересом та ненаситністю читають пристрасні романи та повісті, в яких описуються брудні картини розпусти та хтивості. Яка це отрута! Якщо людина смакує їх у брудному романі чи повісті, вона розпалює свою хіть.
А треба чинити інакше: не тільки не розпалювати хіть порнографічними писаннями та картинами, а треба прагнути стежити за пожадливістю, і як тільки помічаємо, що з’являються в думках подібні образи, зараз зловити і намагатися схопити змія за шию, біля голови його, і розмозжити йому голову, інакше, якшо цього не зробимо, то змій непомітно вповзе в ваше серце й отруїть вас блудною пристрастю. І образи спокусливі, нечисті, які вселить древній змій у ваше серце, легко та швидко перейдуть у милування цими помислами, а милування ними переходить потім і в саме діло.
Треба пам’ятати те, що чули нещодавно в псалмі: треба цих «немовлят вавилонських» хапати за ноги і розбивати голови їх об камінь, поки це немовлята, доки не змужніли вони, доки не полонили ваше серце.
Ось таке завдання стоїть перед вами: завдання повної цнотливості, цнотливості не тільки плоті, а й духу.
Ось таке завдання стоїть перед вами: завдання повної цнотливості, цнотливості не тільки плоті, а й духу.
Але, як я сказав, дуже багато людей легко ставляться до гріха розпусти, не вважають його тяжким, а наша справа зупинити вас, змусити одуматися.
Чим можна допомогти вам у цьому? Тим, хто виправиться й отримає відпущення цього гріха, буде допущений до Святої Чаші.
А якщо хтось із вас отримає на деякий час таке відлучення від Причастя, нехай не нарікає, не засмучується. Треба глибоко задуматися та сказати собі: “Якщо так, то справа серйозна; мені це здавалося малим гріхом, а Церква Свята відлучає мене від Причастя”.
Не засмучуйтесь, не думайте, що можна й померти, не отримавши причастя Святих Таїн – будь-яка заборона причастя знімається за небезпеки смерті.
Тепер розумієте, чому Єфрем Сирін молиться Богу, щоб дав йому дух цнотливості?
Будемо ж ми, всі грішні, всі винні в цьому гріху, молитися Богові про спасіння та звернемося за допомогою до святого Єфрема Сиріна: «Допоможи, допоможи нам у цій боротьбі: ми слабкі, а ти сильний!» Амінь.
Свт. Лука Кримський (Войно-Ясинецький)
