Не мир, а меч…
У десятому розділі Євангелія від Матвія розповідається про те, що Христос посилає на проповідь дванадцять Своїх учнів – апостолів.
Після численних настанов Господь каже: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю, не мир прийшов Я принести, але меч, бо Я прийшов розділити чоловыка з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку зі свекрухою її. І вороги людині – домашні її. Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене; і хто не бере хреста свого та не йде за Мною, той не гідний Мене” (Мф. 10:34-38).
Чи не суперечать ці слова Іісуса Христа старозавітній заповіді “шануй батька твого та матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі” (Вих. 20: 12), і суворою вказівкою “хто лихословить батька свого, або свою матір, того потрібно віддати на смерть” (Вих. 21: 17)?
Відомий англійський християнський мислитель, журналіст і письменник кінця XIX — початку XX сторіччя Гілберт Кійт Честертон писав, що для людини, яка вперше відкрила Євангеліє та нічого не чула про Христа “багато здаватиметься загадковим, дещо непослідовним, але далеко не тільки лагідність побачить і відчує вона. Євангеліє захопить її і тому, що про багато про що доведеться здогадуватися, а багато чого вимагатиме пояснень.
Вона знайде там чимало глузливих натяків, таємничих замовчувань, раптових дій, без сумніву, дуже значних, але вона не зрозуміє їхнього значення.
Історія Христа анітрохи не схожа на те, що прийнято називати “простим, не зіпсованим Церквою Євангелієм”. Я сказав би швидше, що Євангеліє – таємниче, Церква – розумна; Євангеліє – загадка, Церква – розгадка”.
Тому для повноцінного розуміння слів Христа слід звернутися до святоотецького тлумачення, тим більше, що до цього нас зобов’язує 19 правило Трулльського Собору.
Авторитетний дослідник Біблії святитель Іоанн Златоуст, коли розмірковував над цими словами Спасителя, пише, що тут немає суперечності зі Старим Заповітом.
Доводячи свою думку, він посилається на пророка Мойсея, який, коли благословляв Левія — родоначальника старозавітних служителів Господа, сказав: “[він] говорить про батька свого та матір свою: «я на них не дивлюся», і братів своїх не визнає, і синів своїх не знає; адже вони (левіти), слова Твої зберігають і заповіту Твого дотримуються (Втор. 33: 9).
Що стосується поваги до батьків, то Златоуст каже так: “…коритися їм треба тільки в тому, що не противно благочестю. Свята справа – воздавати їм будь-яку іншу шану. Коли ж вони вимагатимуть більше належного, не повинно їм коритися”.
Розглянувши паралельне місце у євангеліста Луки: “якщо хтось приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, і дружини та дітей, і братів і сестер, а притому й самого життя свого, той не може бути Моїм учнем” (Лк. 14: 26), Золотоуст каже: “Наказує не просто зненавидіти, тому що це зовсім протизаконно; але якщо хто з них захоче, щоб ти любив його більше, ніж Мене, в такому випадку зненавидь його за це. Така любов і любимого й того, хто любить загубить”.
Відомий візантійський письменник і богослов блаженний Феофілакт Болгарський, тлумачачи слова Христа “не мир прийшов Я принести, але меч” каже, що “не завжди добром є зглагода: бувають випадки, коли добром є розділення”.
Під “мечем” він розуміє слово віри, яке відсікає нас від родичів, якщо вони заважають бути віруючими людьми.
Під “мечем” він розуміє слово віри, яке відсікає нас від родичів, якщо вони заважають бути віруючими людьми.
Причому він підкреслює, що “Господь не говорить тут, що має віддалятися чи відокремлюватися від них без особливої причини, – віддалятися потрібно тільки в тому випадку, якщо вони не погоджуються з нами, а скоріше перешкоджають нам у вірі”, і доповнює: “Бачиш, що зненавидіти батьків і дітей тільки тоді потрібно, якщо вони хочуть, щоб їх любили більше, ніж Христа”.
Ось тут людину, особливо початківця у вірі, можуть підстерігати такі спокуси: “Я Бога люблю більше батьків, тому можу їх не слухатися та не допомагати їм”.
Неправильність таких суджень розкриває сам Христос, коли викриває книжників і фарисеїв, які вважали себе дуже побожними людьми: “…ви кажете: якщо хтось скаже батькові чи матері: дар Богові те, чим би ти від мене користувався, той може і не шанувати батька свого чи матір свою; таким чином ви скасували заповідь Божу переданням вашим” (Мф. 15:5-6).
Господь постійно звертає увагу на такі формалізовані збочення віри та називає їх “фарисейською закваскою”, якої необхідно всіляко уникати.
Святитель Ігнатій Брянчанінов, пишучи у своїх Листах про християнську любов, каже: “Любов –світло, сліпа любов – не любов.
Подібне до цього потрібно сказати й про любов до друзів. Євангеліє наказує, щоб любов ця була во Христі, щоб Христос був любимий у ближньому, а ближній був любимий, як створіння Боже…
Євангеліє наказує, щоб любов ця була во Христі, щоб Христос був любимий у ближньому, а ближній був любимий, як створіння Боже…
Де Христос, там немає заздрощів і затятості. Любов не мислить зла! — там спокій, там думки добрі, там постійність, там святий мир. Любов, яка супроводжується затятістю, – земна, плотська, нечиста”.
Підготував протоієрей Микола Баранов
