День пам’яті преподобного Мойсея Оптинського
16/ 29 червня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Мойсея Оптинського.
Преподобний Мойсей Оптинський, у миру Тимофій Іванович Путилов, народився в місті Борисоглібську Ярославської губернії.
Сім’я
Його молодший брат, який також став оптинським старецем, ігумен Антоній, наприкінці свого життя написав автобіографію “Келійні записи”. З його записів можна познайомитися з сім’єю Путілових «із перших уст».
Батьки братів були людьми православними та благочестивими, купецького звання: Іван Григорович та Ганна Іванівна.
Батько його рано залишився сиротою та якось, гірко оплакуючи свою сирітську долю, молився Господеві зі сльозами, просив допомоги, напоумлення та втіхи. За його розповідю, після цієї смиренної, слізної молитви він почав благодушніше зносити свій сирітський жереб, сподіваючись на милість Божу.
Після того батько працював збирачем податків у господаря-відкупника. Його чесність була такою очевидною, що господарі поступово підвищували йому виплату від двохсот карбованців на рік до тисячі двохсот через кілька років. Тоді Іван Григорович створив сім’ю.
Батько суворо дотримувався постів і неопустимо відвідував храм Божий, співав на кліросі, був дуже розумний і начитаний. Особливо він любив читати Святе Письмо, церковну історію, житія святих та історичні книги.
Дітей чоловік виховував суворо, сам навчав грамоти, читання, письма. В училище жодного сина не віддав. Він побоюювався поганого впливу на дітей з боку товаришів або недогляду вчителя.
Мати, Ганна Іванівна, була боголюбивою, милостивою до жебраків і бідняків, смиренною, старанною до молитви. Діти згадували, як часто їхня мати ночами молилася Богу. З семирічного віку вона майже щодня ходила на Обідницю до монастиря, в якому жив її рідний дідусь, ієродиякон, старець похилих років.
Коли вона приносила гостинець дідусеві, він щоразу казав їй про скарб. Коли вона питала: “Де ж скарб? Бо у вас у келії немає й скриньки». Старець відповів їй, що той скарб лежить під Божим престолом.
Може, святий старець передбачав її щасливе сімейне життя і те, що три її сини будуть у чернечому чині настоятелями та наставниками?
Тимофій був третім із десяти дітей Путилових. Здобувши суворе, майже чернече виховання, сини тієї сім’ї прагли чернечого життя та духовного зростання.
Юність
Коли Тимофію виповнилося вісімнадцять років, його разом із чотирнадцятирічним братом Іоною відправили на службу до Москви до відкупника Карпишева.
Там, у Москві, було багато духовних святинь, можна було дістати більше духовної літератури. Тимофій навіть у крамниці не розлучався з духовними книгами, відкладав їх лише з приходом покупців.
Брати познайомилися з істинно духовними людьми того часу: монахинею Досифеєю (за переказами, відомою княжною Таракановою), старцями Новоспаського монастиря Олександром та Філаретом, які перебували в духовному спілкуванні з великим старцем Паїсієм Величковським.
Брати остаточно ствердилися в бажанні чернечого життя. Їхня старша сестра, Анісія, мріяла про чернецтво, але за бажанням батька вийшла заміж і незабаром померла. Чоловік її пішов до монастиря, до Саровської пустелі.
Коли брати довідалися про те, вони теж вирішили поїхати в Саров. Тимофію було 22 роки, Йоні 18 років.
Побоюючись, що батько не дасть їм згоди на чернецтво, брати написали йому листа, в якому пояснювали, що від господарів відійшли за неможливістю жити в них. Також вони написали йому, що є у них на прикметі інший господар, якому вони дали слово вступити в служіння.
Вже із Сарова вони написали батькові відверто про свій намір. Батько розгнівався та наказав синам негайно повертатися додому, але вони не показувалися йому два з половиною роки.
За цей час Іван Григорович захворів і, коли Тимофій приїхав до батька просити вибачення, відпустив сина до монастиря. А через рік після умовлянь відпустив із ним Йону.
Діти дуже шанували свого батька й пізніше, після смерті батька, на його простому мармуровому пам’ятнику біля вівтаря церкви Всіх Святих, написали, що пам’ятник цей спорудили «Діти Путилова: Мойсей, ігумен Оптиної Пустелі, Ісая, ігумен Саровської Пустелі, Антоній, ігумен Малоярославецького Миколаївського монастиря”.
Чернечий шлях
У Сарові брати зустрілися з великими старцями. Вже тридцять сім років жив там преподобний Серафим Саровський, схимонах Марк, що проходив подвиг юродства, ігумен Назарій, відновник Валаама.
Під час трирічного перебування у Сарові Тимофій користувався настановами духоносних старців. Він проходив важкий послух у пекарні, а потім ходив за хворим будівельником отцем Ісаєю.
Потім брат залишився у Сарові й згодом став Саровським ігуменом.
Тимофій вступив послушником до Свенського Успенського монастиря Орловської єпархії. Ймовірно, його приваблювала близькість рославльських та брянських лісів, де на той час подвизалося багато пустельників. До них у 1811 році й приєднався Тимофій. Було йому на той час 29 років.
Там Тимофій жив десять років. Його там постриг у ченці старець Афанасій, учень великого Паїсія Величковського. Йому дали ім’я Мойсей, на честь преподобного Мойсея Муріна. Це ім’я було дано йому за схожість з преподобним у гостинності та любові до подорожуючих і паломників, яку, мабуть, він успадкував від матери.
Пустельництво
Отець Мойсей оселився разом із іншими пустельниками в лісі, на березі лісової річки. Щодня вони звершували всю церковну службу. На свята до приходив священник, щоб причастити їх. Багато молилися, займалися рукоділлям, обробляли город, який родив лише ріпу. Влітку збирали гриби та ягоди для благодійників, які іноді надсилали їм хліб, крупу, олію. Часто їжі не вистачало, пустельники дотримувалися сухоядіння.
Отець Мойсей і там знайшов собі заняття, що було пов’язане з улюбленими духовними книгами: він переписував напівуставом Священне Писання. З благоговінням він робив це стоячи.
Часто чатувала на пустельників небезпека: цілу зиму навкруги вили вовки, розкрадали город ведмеді, одного разу напали на них розбійники, іноді чіплялася поліція. Але найстрашніше були бурі, що ламали сторічні дерева. Одне таке дерево мало не розчавило келію отця Мойсея.
У 1812 році через нашестя французів пустельники покинули пустелю. Отець Мойсей виїжджав у Свенськ та Білі Береги, а потім знову повернувся до пустелі.
У 1816 році до нього приїхав молодший брат Олександр, який підріс і прагнув розділити з ним його життя ченця та пустельника.
Через чотири роки випробувань Олександра постригли в ченці з ім’ям Антоній і доручили керівництву старшого брата, отцю Мойсею. Йому отець Антоній і зберігав послух все життя.
Під час пустельного життя отець Мойсей дозрів духовно, він набув зосередженості, мовчазності, уваги, дару молитви, глибокого знання вчення Святої Церкви та святоотецьких творінь.
З його щоденникових записів у той час можна судити про його духовну висоту: «…блиснуло в розумі розуміння щодо братів, що співмешкають зі мною, щоб їхні похибки, видимі мною й сповідувані ними, приймати на себе та каятися, як за власні свої, щоб не судити їх суворо та аж ніяк не з гнівом. Помилки, провини та гріхи братів нехай будуть мої».
Не ставлять світильник під спудом, і Господь, якому все можливо, має силу влаштовувати будь-які зовнішні обставини для своїх обранців.
Немає сумнівів, що в слушний час Він приведе ту людину, яка шукає порятунку, в потрібне місце та помістить її в відповідні умови.
Так і сталося з преподобним Мойсеєм. Коли він дозрів для духовного керівництва, Господь змінив обставини його життя та покликав його на найвище служіння, вручивши йому пастирство та наполегливість. Сталося це в так.
Переселення в Оптину
У 1820 році, коли йому було тридцять вісім років, отець Мойсей проїздом побував у Оптиній пустелі. Там його представили Калузькому архіпастирю, преосвященному Філарету.
Той, будучи відомим подвижником, усією душею з юності любив чернецтво. Дикий сосновий бір, що оточує Оптину пустелю, навіяв йому думку влаштувати біля Оптини скит. Він чув про рославльських пустельників і саме їм хотів доручити влаштування скиту.
Знайомство з отцем Мойсеєм ствердило його в цьому намірі. Після листування та запрошення преподобний Мойсей із братом, преподобним Антонієм, і ще двома ченцями прибули до Оптини. Браття розташувалися на монастирській пасіці.
З великими зусиллями новоприбулі пустельники повинні були очистити місце від соснових багатовікових дерев.
Зі зрубаного лісу спорудили невелику келію, обгородили парканом, поставили церкву на честь святого Іоанна Предтечі.
Отець Мойсей поїхав за збором до Москви та повернувся у візку, який був настільки завантаженим, що йому самому місця майже не залишалося.
У 1822 році храм був освячений. Преосвященний Філарет приїхав до Оптини, й отець Мойсей просив у нього дозволу постригтися в схиму.
Проте преосвященний бачив, які дари приховані в майбутньому старцеві, й у відповідь запропонував йому священство.
Настоятельські труди
Отець Мойсей зі смиренням відмовлявся, але, все-таки його переконали. У 1822 році, коли йому було сорок років, його висвятили в ієромонахи та призначили духівником Оптини. А через три роки преподобного Мойсея обрали настоятелем Оптинського монастиря.
Тридцять сім років тривало настоятельство преподобного Мойсея Оптинського. За ці роки його праці Оптина преобразилася. Число братії збільшилося в кілька разів, майже удвічі збільшена монастирська земля. У монастирі було посаджено фруктові сади, заведена рогата худоба, влаштована величезна монастирська бібліотека, збільшений собор. Також були споруджені дві церкви, збудовані трапеза, готелі, кінний та двори для худоби, сім корпусів келій, два заводи, млин та відома біла оптинська огорожа. Служба почала звершуватися благоліпно, але, що найважливіше, піднявся духовний устрій обителі.
Всі ці величезні споруди були організовані як для обителі, так і для того, щоб дати змогу заробити бідним.
Святий купував іноді за вищу, ніж просили, ціну зовсім непотрібні речі тільки для того, щоб допомогти продавцю, який був нужденним. Він купував гнилі припаси, сам вживав їх у їжу, видавав платню сиротам, одним – за відлякування ворон, іншим – за ловитву кротів.
У готелі не було встановлено жодної плати, але кожному пропонувалося класти в кухоль за старанністю.
Один багатий купець запитав, чи не боїться настоятель, що всі житимуть задарма. І преподобний Мойсей відповів: «Не заплатять дев’яносто дев’ять, Бог пошле сотого, який за всіх заплатить». Купець після того став благодійником Оптини.
Під час прийому в монастир преподобний Мойсей не вимагав грошового внеску, він любив приймати хворих, сліпих, бідних, які нічим не могли віддати обителі.
Коли після його кончині відкрили ящик, де він зберігав гроші, то знайшли один гривеник, що застряг між дном та стіною. “Певно, батюшка не помітив його, а то б неодмінно ще й і його витратив на бідних”, – сказав його брат, преподобний Антоній.
Завдяки тому, що преподобний Мойсей пройшов той самий духовний шлях внутрішнього діяння, що й старець Лев, між обома суворими подвижниками склалося глибоке взаємне розуміння, одностайність.
Сам суворий постник і подвижник, преподобний Мойсей був сповнений найніжнішою любов’ю до людей і поблажливий до їхніх похибок.
Все життя Преподобного можна описати такими словами: він жив сокровенно в Бозі серед невпинних турбот і піклувань зовнішніх, усі свої сили віддавав служінню ближнім.
Наближення до вічного спокою та смерть
Старець Мойсей встиг благополучно приховати себе від людей, чому багато людей, які не знали оптинського ігумена близько, вважали його, хоч і доброю, але звичайною людиною. Тільки духовні мужі відчували пахощі чеснот преподобного Мойсея і вважали його високодуховним старцем.
Однак, дивом його життя та служіння є сама Оптина, яка розквітла та прославилася, яка стала, по суті, центром духовного життя Русі.
Сподобився преподобний Мойсей прийняти незадовго до смерті великий Ангельський образ.
Звістка про постриг його в схиму та про наближення його кончини зібрала до одра старця безліч людей – чернецтва та мирських. З плачем і благоговінням підходили вони до Святого, щоб прийняти його останнє благословення.
В останні дні земного життя преподобного Мойсея відкрилося ретельно приховуваний ним дар прозорливості.
Так хворий старець, покликав до себе келійника й сказав: “Запитай, що це за жінка? Навіщо вона мене турбує?”
Келійник, не бачачи жодної жінки, подумав, що тов нього марення. Але потім виявилося, що на ганку, за дверима, справді довго стояла жінка, яка, отримавши образок для себе, не хотіла піти й наполегливо просила, щоб їй дали бразок ще й для її сина.
Дізнавшись про те, келійник узяв образок, підніс його старцеві для благословення. Старець благословив його й промовив: «Ось тепер я спокійний». Келійник виніс образок селянці, яка чекала.
Іншому відвідувачу, на превеликий подив, Преподобний сказав, що в неділю сподівається бути в церкві. Той заперечив, що йому за слабкістю сил ніяк не можна служити. Але преподобний Мойсей додав: «Служити не можна, але бути можна». Слова ці збулися в точності – у неділю труну старця, що спочив у Бозі, було перенесено до церкви.
Праведна кончина преподобного старця Мойсея настала в 1862 році, на 81-му році його земного життя.
Його нетлінні чесні мощі були знайдені під час поховання новоприставленого преподобного Антонія. Коли розламали склеп, тоді й виявили труну преподобного Мойсея. Вона була ніби зовсім нова, не дивлячись на вогкість ґрунту.
Коли відкрили труну, то побачили, що тіло його залишилося нетлінним.
У 1996 році преподобного Мойсея зарахували до сонму місцевошановних святих Оптиної пустелі. У серпні 2000 року – Ювілейним Архієрейським Собором Руської Православної Церкви його прославили для загальноцерковного шанування.
Святі мощі преподобного Мойсея перебувають у Казанському храмі поруч із мощами його брата, ігумена Антонія.
Слава Богу вовіки.
