День пам’яті преподобного Михаїла Малеїна
12/25 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Михаїла Малеїна, ігумена.
Святий Михаїл, у Святому Хрещенні Мануїл, народився близько 894 року в Харисанській області в Каппадокії. Його батьки були благочестиві та багаті вельможі. Через родинні зв’язки він був родичем імператора Лева VI Мудрого (886–911).
Вимолений батьками в Господа отрок вирізнявся благочестям і любов’ю до наук і уважно вивчав Святе Письмо. Він здобув гарну освіту та обійняв важливу посаду при імператорському дворі.
Коли помер імператор Лев Мудрий, Святий зрікся світу й поселився у Віфінії в Кімінському монастирі. Наставником Преподобного став старець Іоанн Єладіт, який і постриг його в чернецтво.
Михаїл смиренно виконував найважчі послухи, неустанно навчався Святого Письма та досягнув високого ступеня безпристрасності.
Господь наділив його дарами прозорливості та звершення чудес. Преподобний удостоївся священного сану й, будучи співчутливим і людинолюбним, допомагав своїми молитвами скорботним і нужденним.
Згодом за благословенням старця Михаїл усамітнився в печері. Лише на суботу та неділю він ішов у монастир заради участі в Богослужінні та причастя Тіла й Крові Христових.
Високодуховне життя Святого приваблювало до нього подвижників, і з часом у пустельному місці, що називалося Сухим озером, він заснував монастир зі суворим уставом.
Пізніше Михаїл вирушив у більш віддалену місцевість, де також виникла чернеча обитель. Невдовзі монастирі покрили всю Кімінську гору, й їхні насельники неустанно молили Господа за весь світ.
Михаїл жив ніби ангел і постійно перебував у пості. Спочатку він вживав їжу через день, потім — раз у 5 днів, а наприкінці життя — раз у 12 днів. Святий носив грубе й бідне вбрання.
Близько 953 року учнем преподобного став юнак Авраамій, який через деякий час прийняв постриг у чернецтво з іменем Афанасій.
Згодом Афанасій став засновником знаменитої Афонської Лаври, першого монастиря зі співжиттям на Афонській Горі.
Будівництву Лаври посприяв племінник святого Михаїла Никифор Фока, який у 963 році зійшов на візантійський імператорський престол.
У 962 році після 50-річного подвижництва Преподобний віддав душу Господу.
Слава Богу вовіки. Амінь.
