День пам’яті священномученика Аполлінарія
23 липня/5 серпня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Аполлінарія, єпископа Равенійського.
Святий Аполлінарій був учнем апостола Петра й прибув разом із учителем у Рим із Антіохії. Згодом апостол Петро посвятив Аполлінарія в єпископа та послав в італійське місто Равенну.
Поблизу того міста Святий увійшов у дім воїна Іринея, щоб відпочити. У Іринея був сліпий син, і Святий зцілив його молитвою до Бога. Зцілений і його близькі навернулися до істинної віри та прийняли Святе Хрещення.
Дружина трибуна на ім’я Фекла багато років лежала на одрі хвороби. Іриней бачив, як тужить трибун, і розповів йому про Аполлінарія.
Воєначальник попросив потай привести Святого у свій дім і щиро прийняв його.
Угодник Божий зцілив хвору на очах її чоловіка й підлеглих йому воїнів, і кількість тих, хто вірив у Істинного Бога зросла. З того часу Аполлінарій 12 років жив у будинку трибуна, проповідував Господа нашого Іісуса Христа і звершував Богослужіння в церкві, влаштованій в одній із кімнат.
Про Аполлінарія стало відомо правителю міста Сатурніну. Він наказав привести Святого до себе й у присутності жерців почав допитувати його.
Угодник Божий безбоязно назвав себе християнином і викрив ідольське нечестя. Тоді святителя нещадно побили, витягли за ноги з міста й кинули на березі моря.
Учні Аполлінарія забрали його, сховали в домі однієї вдови та піклувалися про нього.
Через пів року онімів знатний муж на ім’я Воніфатій, і лікарі не могли йому допомогти.
Дружина Воніфатія впросила Святого прийти та зцілити її чоловіка. Аполлінарій іменем Христа повернув німому здатність говорити і вигнав нечистого духа з біснуватої рабині. Тоді Воніфатій прославив Істинного Бога.
Того дня увірувало в Христа понад 500 мужів.
Невдовзі розлючені язичники знову схопили Святого, побили його палицями та поставили босими ногами на розжарене вугілля.
Після катувань вони за ноги витягли Священномученика за місто. Аполлінарій, не дивлячись на тяжкі муки, продовжував проповідувати Христа.Християни приходили до нього та прислуговували йому.
Згодом на морському березі була споруджена невелика церква, де святитель Божий звершував Богослужіння. Новонавернених він хрестив у морі.
Минуло декілька років, і нечестиві вигнали Святого з тієї місцевості. Він вирушив у італійський край Емілію, де продовжував свої проповідницькі труди.
Коли Святитель повернувся до пастви, в Равенні був інший правитель на ім’я Руфін. Його дочка тяжко хворіла й наближалася до смерті. Тому правитель наказав привести єпископа до себе, щоб той зцілив хвору.
Коли Святий входив у дім Руфіна, дівиця померла. Аполлінарій воскресив покійницю силою Христа, і вона встала та прославила Бога.
Дівиця з матір’ю та домашніми прийняла Святе Хрещення й до кінця життя зберігала цноту. Руфін, хоч і увірував у Христа, проте зі страху перед імператором Хрещення не прийняв.
Через деякий час язичники донесли на Аполлінарія та Руфіна цезарю. Той позбавив Руфіна влади, а Аполлінарія наказав змусити поклонятися богам, а в противному разі вигнати.
З цією метою в Равенну прибув намісник цезаря Мессалін. Він не зміг відвернути Аполлінарія від істинної віри й наказав нещадно бити його палками та поливати рани окропом.
Потім за наказом мучителя почали каменем бити Святого по устам. Віяни не стерпіли того, вчинили бунт і вбив декількох нечестивих.
Мессалін утік із місця події та сховався, а єпископа ув’язнили в темниці, де він утримувався без їжі та пиття. Господь не покинув Свого угодника й послав Ангела наситити його. Ангельський прихід бачила варта.
Через чотири дні Мессалін дізнався, що Аполлінарій ще живий, і наказав закувати його в кайдани та відвезти на кораблі в заслання. До Святого приєдналися троє кліриків.
Минуло кілька днів плавання, і корабель розбився під час бурі. Врятувалися лише єпископ із кліриками і двоє воїнів, які й увірували в Істинного Бога.
Мандрівники прийшли в Мізію, де Аполлінарій зцілив від прокази одного знатного чоловіка й зупинився в його домі.
Пізніше Святий прийшов у Фракію та поселився біля язичницького храму бога Серапіда, в ідолі якого перебував біс, який розмовляв із відвідувачами.
З того часу, як там оселився Святитель, нечистий дух замовк, і язичники по-всякому намагалися умилостивити його жертвами.
Зрештою біс промовив, що не може відповідати, допоки не буде вигнаний учень апостола Петра, який прийшов із Риму.
Тоді язичники знайшли Святого, нещадно побили його та посадили на корабель, який плив у Італію. Так єпископ повернувся до пастви.
Однак нечестиві не дали йому спокою. Вони схопили його й привели до жерців храму Зевса. Ті ж сказали, що Аполлінарій недостойний предстати перед Зевсом і послали його в храм Аполлона.
Там Святий помолився Господу, а ідол впав та розбився. Після того зруйнувався й сам храм.
Християни прославили Бога, а язичники повели єпископа до правителя Тавруса. Таврус сказав, що увірує в Іісуса Христа, якщо Аполлінарій зцілить його сліпого сина.
Святий зцілив хворого силою Христа, чим привів багатьох невірних до істинної віри. Правитель поселив його у своєму маєтку, куди до Святителя приходили люди.
Язичники донесли на Аполлінарія імператору Веспасіану (69–79), і той послав у Равенну патриція Демосфена. Демосфен схопив престарілого й виснаженого муками Святого та тимчасово доручив його одному сотнику.
Сотник, що був таємним християнином, порадив Святителю потай уночі вирушити в поселення, де живуть хворі.
Аполлінарій вчинив за порадою сотника, однак язичники довідалися про те, наздогнали його на шляху, побили й посікли мечами.
Християни знайшли Святого та віднесли його в згадане поселення. Там він прожив ще сім днів і відійшов до Бога.
Кончина Святителя настала близько 75 року.
Слава Богу вовіки. Амінь.
