Як зберегти плоди сповіді та причастя

Причастям Святих Таїн та подячною за нього молитвою закінчується говіння.

Що ж з нами відбулося, і що робити далі?

Відбулося з нами дуже велике. Якщо ми сприйняли говіння серйозно, ми власним досвідом могли переконатися, що говіння, сповідь і Святе Причастя – це не один простий, беззмістовний звичай, що не має, ніби, ніякого стосунку до нашого внутрішнього життя та до нашого духовного розвитку.

Ми пережили, дізналися цілу низку серйозних і глибоких почуттів і настроїв, що помітно змінили в нашій душі, в нашому самопочутті та в нашій самосвідомості й внесли в них багато нового та доброго.

Ми ніби побували в якомусь іншому, особливому світі та отримали там багато нових і сильних вражень.

Одним словом, після говіння ми стали іншими людьми, ніж були до говіння.

І ми самі й ті люди, які нас оточують – всі тепер видаються нам в іншому світлі. Те погане, під владою якого ми раніше перебували, чим були зайняті наші думки, тепер значною мірою потьмяніло для нас, втратило свою чарівність.

А з іншого боку, ми випробували нові святі почуття, оцінили насолоду молитви, міцніше полюбили добро, воля наша стала твердішою в прагненні цього добра, ми стали чистішими серцем і ближче до Бога.

Такі плоди говіння, сповіді та причастя. Як зберегти їх?

Зазвичай ті, хто причастилися Святих Тайн, відчувають себе деякий час, кілька днів, а іноді й кілька тижнів, ніби недоступними для проникнення в душу їхніх колишніх гріхів. Душа ніби закрита для гріхів. У ній чисто та затишно. І ця чистота, мир і затишок невимовно відрадні.

Але потім поступово на душу починає знову осідати гріховний пил. Ви вже втрачаєте початкову чуйність до гріховних дотиків, не стоїте вже так уважно на варті душі своєї.

Гріх не тільки в’ється біля вашої душі, а й проникає в неї, потроху забруднює її, а через ваші помилки поселяється, нарешті, в ній, як повноправний господар.

З цього ви бачите, що потрібно робити після сповіді та причастя. Потрібно не піддаватися гріху. Нехай він буде вам чужим, не робіть його собі своїм.

Пам’ятайте наступний порядок нашого духовного життя:

• Гріх спершу миготить у нашому розумі, як зовсім чужа нам думка.

• Потім він уже стає ніби нашою думкою; коли ми зупиняємо на ньому свою увагу та самі починаємо тримати його в розумі.

• Нарешті він починає торкатися нас і приваблювати наше співчуття.

• Після того стає нашим бажанням і врешті-решт опановує нами і стає нашою звичкою чи нашою пристрастю.

Чим міцніше пускає гріх своє коріння в нашій душі, тим важче боротися з ним і виривати його зі своєї душі.

З цього ви бачите, що з гріхом треба починати боротьбу не тоді, коли він уже став нашою звичкою або сильним бажанням, а тоді, коли він ще тільки блимає в нашому розумі, як стороння нам думка.

…з гріхом треба починати боротьбу не тоді, коли він уже став нашою звичкою або сильним бажанням, а тоді, коли він ще тільки блимає в нашому розумі, як стороння нам думка.

Тоді ще ми повинні не зосереджувати на ньому свою увагу, а швидше від нього відвертатися.

Якщо ви так робитимете, Господь допоможе вам зберегти вашу душу від осквернення гріхом і зберегти її чистою.

І оскільки будь-який твердий успіх у цій внутрішній роботі можливий лише тоді, якщо ми будемо сподіватися не на свої сили, а на Божу допомогу, то завжди намагайтеся бути внутрішньо з Богом і завжди просіть Його всесильної допомоги.

…твердий успіх у внутрішній роботі можливий лише тоді, якщо ми будемо сподіватися не на свої сили, а на Божу допомогу, то завжди намагайтеся бути внутрішньо з Богом і завжди просіть Його всесильної допомоги.

Так чинячи, ви збережите в душі своєї плоди сповіді та причастя!

Дивіться, вам довірено дорогоцінний скарб – бережіть його!

І подібно до того, як людина, яка отримала якийсь дорогий їй подарунок, тримає його в охоронному місці, дбає про те, щоб він не зіпсувався, щоб на нього не сіла пилюка та щоб його не вкрали – так і ви ретельно оберігайте святиню того світлого й доброго християнського почуття, яке проникло у вашу душу після сповіді та не дозволяйте доторкатися до неї грубим враженням гріха!

Закінчимо словами святителя Феофана:

«Якщо до вас приходить якийсь гість великий, ви тримаєте себе скромно, говорите поважно; тепер же сам Господь відвідав вас, а хто більший за Господа?

Дивіться ж – благоговійно й із острахом себе тримайте… І не про це тільки думайте, а й про те, щоб приємне щось доставити Господу.

Якщо до вас гість приходить, ви намагаєтеся заспокоїти його та пропонуєте йому тільки те, що знаєте, що він любить.

Ось і Господеві тепер пропонуйте те, що Він любить. А що Він любить?

Любить все добре та благословляє його, а всього поганого відвертається і ганить його. Принесіть Йому, що кожен із вас придумає доброго.

Один прийди і скажи: «Ось, Господи, я перестану сердитись і лаятись, але буду тихий і лагідний».

Другий скажи: «Я, Господи, перестану лінуватися та лежати на боці, а почну старанно працювати й трудитися».

Третій скажи: «Я, Господи, не гордуватиму те нехтуватиму іншими, а буду смирятися та вважатиму себе гіршим за всіх».

Так кожен принеси своє добро Господеві та запропонуй Йому як дар. І Господь буде радіти з того та втішатиметься тим.

Приємно Йому буде у вас і Він перебуватиме у вас, і благословить вас, і велике вам благо подасть і душевне, і тілесне».

Протоієрей Сергій Четвериков. Як підготуватися до посту, сповіді, причастя дітям і підліткам.