День пам’яті мученика Созонта Помпеопольського

7/20 вересня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Созонта Помпеопольського.

Святий Созонт звершив мученицький подвиг у кілікійському місті Помпеополь. Він був у юних роках, пас стада овець і вирізнявся доброчесністю. До Святого приходили інші пастухи, і він навчав їх віри в Істинного Бога та багатьох навертав до Христа.

Якось під час випасу овець Созонт заснув біля джерела під високим дубом. Уві сні він сподобився побачити божественне видіння. У ньому він зрозумів заклик до подвигу мучеництва та сповіщення про те, що місце, на якому він заснув, освятиться Божою благодаттю й багато хто там знайде спасіння та звеличить Бога.

Коли Святий прокинувся, то доручив своє стадо іншим пастухам, залишив під дубом свій лук і стріли, а сам вирушив у Помпеополь.

Через збільшення нечестя в місті Святий дуже засмутився. Він пішов у язичницький храм, де перебував золотий ідол, відламав і роздробив його руку та роздав золото бідним.

Через пропажу руки ідола виникло сум’яття, багатьох почали допитувати й катувати.

Созонт довідався про те й сам прийшов до правителя Кілікії, який перебував тоді в Помпеополі, й зізнався у своєму вчинку.

Коли ж у Святого запитали, як він наважився на таке зухвальство, розбити руку бога. Він відповів, що зробив це, щоб побачити його безсилля.

Після того Созонт сказав язичникам, що їхнє божество не чинило йому опору й навіть не відчуло болю та не застогнало, бо насправді є німим і бездушним. Також святий зауважив, що ідол не дозволив би завдати собі шкоди, якби дійсно був богом.

Ці слова розлютили правителя, і він наказав нещадно катувати юнака.

Мученика повішали на дереві та дерли його ребра залізними кігтями. Потім на Святого одягнули залізні чоботи з гострими цвяхами всередині та почали водити його містом. Він мужньо терпів страждання та звеличував Бога.

Після того юнака знову повішали на дереві й били залізними палицями. Під час того катування кістки Созонта роздробилися, й він віддав Господу свою душу.

За  наказом правителя кати кинули тіло Святого в велике вогнище, щоб воно повністю згоріло, а християни не змогли б віддавати йому належну шану.

Проте раптом загримів грім, засяяла блискавка та почалася злива з градом. Дощ загасив вогнище, й тіло Мученика залишилося цілим і неушкодженим. Присутній народ злякався негоди й утік.

Християни хотіли вночі забрати тіло Созонта, але не могли це зробити через суцільний морок, а тому дуже сумували.

Опівночі небесне світло осяяло тіло Святого, і віряни взяли його та поховали з честю.

Як і від гробу Мученика, так і від джерела, де він спочивав під дубом, почали звершуватися чудеса. Біля джерела згодом була збудована на честь Созонта церква.

Чесна кончина святого Созонта настала наприкінці ІІІ або на початку IV сторіччя.

Слава Богу вовіки. Амінь.