Християнські поради щодо терпіння скорбот

I. Життя – страждання.

1. Народжується людина у стражданнях, з криком. Страждання супроводжують її все життя, і вмирає вона в стражданнях.
2. Тому люди, не просвітлені євангельським світлом – язичники говорили: «Кращий з жеребів на землі – це зовсім не народитися і не бачити сонячного світла» або «дар даремний, дар випадковий, життя, навіщо ти мені дане?»
3. Звідусіль на землі чуються стогін, крики, ремствування, невдоволення життям. Земля багатьом є пеклом.

ІІ. Для справжніх християн життя не пекло.

Тоді як невіруючі знемагають у боротьбі за життя, стають усе більш жорстокими й живуть у світі, як у пеклі, істинні християни спокійні, задоволені та блаженні. Приклади цього:

1. Юродиві заради Христа нічого собі не збирають, ходять напівголими, сплять абияк, годуються залишками, терплять ганьбу та побої й у той же час – мирні, привітні, завжди в молитовному настрої, терплячі та блаженні…
2. Блаженний Ісидор Ростовський (пам’ять 14 травня) серед болота побудував собі хижку й там, скусаний комарами та мухами, весь час простоював на молитві, – і він радісний, блаженний. Квартирного питання для нього не існувало.
3. Преподобний Віссаріон (пам’ять 6 червня) все життя спав стоячи або сидячи, не лягав на ложе…
4. Києво-Печерські ченці залишали багаті хати й, навіть, князівські хороми та були блаженними в тісних, підземних печерах.
5. Святі мученики блаженствували, коли їм за Христа відсікали руки та ноги, виривали нігті на пальцях, мучили та вели на смерть.

ІІІ. Чому грішникам життя таке тяжке, болісне, а християнські подвижники жили в найважчих поневіряннях, подвигах і стражданнях і ніби не помічали їх?

Відповідь:

1. Щоб полегшити життя, потрібно менше від нього собі бажати й більше переноситися у вічне життя.

а) Обмежуй свої потреби: полюби чорний хліб, прості страви, тверде ложе, будь-яку помешкання, – і світ втратить над тобою владу, не обкрадатиме твого настрою, не знущатиметься, не мучитиме тебе.

6. Упокори себе до крайньої межі, вважай себе останнім, недостойним не тільки поваги та пошани, але й самого життя, – і ти будеш вільний від заздрості, боротьби, недружелюбності та багато іншого, що забирає спокій у грішників.

в) Звертай всю свою увагу на майбутнє, вічне життя, вважай себе мандрівником на землі, а цей світ готелем.

У голоді та холоді думай про ту Божественну трапезу, яка вготована тим, хто любить Христа.

Подумки переносися до Безвинного Страждальця та пам’ятай слова Його: «Блаженні, коли ганьблять вас…».

У в’язниці приведи на згадку солодкий рай.

У хворобі втішайся близькістю Господа, іншими словами: живи на землі тілом, почуттями ж і думками торкайся світла духовного, вводь себе в спілкування з вічністю.

Тоді й ти, як святі, отримаєш від Бога дар легко зносити, терпіти, й у скорботах і стражданнях відчувати насолоду.

ІV – Наше нетерпіння в поневіряннях і бідах

Коли надходять на нас біди, поневіряння, негаразди, ми нарікаємо, сумуємо, озлоблюємося, прикликаємо смерть. Коли в нас не вистачає терпіння, віра в Бога слабшає.

V. Чому святі такі витривалі в стражданнях, а ми такі слабкі?

1) Вони мали глибоку впевненість у існуванні потойбіччного світу. Задля нього вони готові були зазнати будь-яких страждань. Вони знали, що майбутнє життя вічне, а справжнє миттєве. Заради вічних радощів вони зазнавали тимчасових страждань.

А в нас слабка віра в майбутнє життя та велика любов до тимчасового.

2) Вони страждали за Христа і з Христом, безперервно молячись Йому, думаючи про Нього, живучи Ним, всією душею люблячи Його. На страждання і смерть вони дивилися, як на засіб «дозволитися, і з Христом бути»¹(Флп.1:23). Багато хто з подвижників прагнули до Христа.

Ми ж мало любимо Христа і, коли доводиться вибирати одне з двох: Христа або тимчасове благополуччя, ми залишаємо Христа та зостаємося з грішним світом.

3) Тому мученикам у стражданнях допомагав сам Христос, бо їхні страждання переходили межі можливого для людини терпіння.

Ось приклади:

а) Архідіакона Стефана зміцнює Сам Спаситель, Який з’являється йому в небі²(Дії 7:55–56).

б) До святого мученика Власія, вкинутого до палаючого казана, Христос посилає ангелів, які остуджують киплячий казан і співають хвалу Богу разом із мучеником.

в) Святий мучениці Агафії у в’язниці дивовижно з’являється апостол Петро, ​​посланий Господом з неба, зцілює її від ран і духовно зміцнює.

г) За молитвою мучениці Дорофеї ангел з’являється язичнику Феофілу, й для того, щоб той пересвідчився в існуванні раю, приносить йому райські яблука. Тим він переконує язичника в істині християнства та робить його мучеником.

VI. Висновок:

Отож, любов до Господа та зневага до тимчасового життя – з одного боку, а дивовижна Божа допомога з іншого – ось що зміцнює мучеників, дає їм сміливість і спонукає шукати нових подвигів.

Полюбимо ж і ми Господа, повіримо твердо, що після цього короткого життя вступимо у вічне. Будемо бажати вічного життя всією душею, тоді й у нас буде терпіння в бідах і випробуваннях, непохитність у стражданнях, бадьорість і сила духу при поневіряннях, хворобах та гоніннях.

Хто з Христом, з тим і Христос.

Джерело