Шукайте насамперед Царства Божого…

Шукайте насамперед Царства Божого…

У своїх численних проповідях святитель Іоанн Златоуст неодноразово підкреслював, що справжній спокій душі дасть не благоденство й не ідеальний устрій держави, не влада, не гроші. Навіть припинення воєн та гонінь не дасть сповна того, чого жадає душа. Життя праведне — ось те, чого слід прагнути. Увазі читачів пропонуємо фрагменти з проповідей святителя, де він застерігає нас від помилок, дає цінні життєві поради й відкриває нам деякі «секретні» духовні закони. Попереджений — отже, озброєний. Довіримося думці Златоуста.

***

Не думай, що потребувати допомоги іншого є чимось ганебним; це справа невимовленої мудрості Божої. Якщо ми потребуємо одне одного й навіть ця необхідність взаємної допомоги не пов’язує нас узами дружби, то, якщо б ми самі могли задовольняти свої потреби, чи не зробились би ми неприборканими звірами? Силою та необхідністю скорив нас Бог одне одному, і ми щоденно зіштовхуємося одне з одним. Якщо б Бог зняв цю вузду, хто б став тоді шукати дружби ближнього? Ось тому Бог і дав нам одну домівку — цей світ, запалив усім один світильник — сонце, простяг над нами один дах — небо, і надав один стіл — землю. Багатому Він не дав чогось більшого й ціннішого, а бідному — меншого й малоцінного, аби між нами було повне й нерозривне єднання, і щоб ніхто не міг сказати: такий-то мені ні друг, ні родич, ні ближній, і в мене немає з ним нічого спільного, — як же я піду до нього, як буду говорити з ним? Зв’язок між нами має бути навіть тіснішим за ту близькість, яку виявляють між собою друзі; він має бути зв’язком однієї частини тіла з іншою… Щодо грошей, то ми хвалимо тих, хто нічого не винен; а щодо любові, то ми хвалимо й шануємо тих, хто залишається завжди боржником. Тож утвердимося в цій істині та з’єднаймося одне з одним; і якщо хто захоче відпасти, ти сам не відпадай і не кажи цих холодних слів: якщо любить мене, люблю його; якщо ж не любить мене праве око, то вириваю його. Навпаки, коли він не хоче любити, тоді покажи ще більшу любов, аби привернути його. Коли через якусь необхідність одна частина відділяється від решти тіла, то ми робимо все, аби знову з’єднати її з тілом, і виявляємо особливу турботу про неї. І нагорода тобі буде більша, коли ти привернеш знеохоченого любити.

Багато людей думає, що коли вони багатіють, коли мають славу, коли в них усе йде успішно, коли вони долають ворогів, тоді пам’ятає про них Бог; тому вони не знають і того, коли Бог забуває про них. Не знаючи ознаки пам’яті Божої, вони не знають й ознаки забуття. Ти, людино, коли перебуваєш у нещасті, не кажи: «Забув мене Бог»; навпаки, — коли ти перебуваєш у гріхах, і тоді особливо, коли все йде в тебе успішно. Твереза й бадьора душа показує своє благородство не лише тоді, коли справи йдуть успішно, але й у випадку нещасть складає однакову подяку Богу, аніскільки не слабнучи через зміни обставин.

***

…Коли трапляється зміна на гірше, тоді знімаються маски підлабузників; тоді викривається юрба лицемірів та їхня облуда; усі вуста відкриваються, кажучи: огидний, мерзенний, підлий, чи не ти вчора лестив йому, чи не ти цілував його руки? То була личина; прийшов час, і я скинув личину і відкрив свої думки. Багато хто співчуває друзям, коли вони зазнають нещасть; але радіти з ними, коли вони у славі, не можуть. Справді, радіти з тими, хто радіє, не тільки не мала чеснота, але навіть і значно більша, ніж плакати з тими, хто плаче (Рим. 12, 15), і захищати в небезпеках. Багато хто поділяв небезпеки разом з тими, хто зазнавав небезпек, але, коли хто перебував у щасті, не співрадів, а, навпаки, навіть засмучувався; і, таким чином, витримавши більш тяжке, виявлялися безсилими перед більш легким. Справді, ніщо не робить людей такими нерозумними та злочинними, як прив’язаність до слави, і ніщо не робить такими високоповажними та твердими, як презирство до неї. От тому й потрібна досить мужня душа тому, хто хоче встояти проти такого сильного пориву й натиску вітру. Коли людина, прив’язана до слави, благоденствує, вона вважає себе вищою за інших; коли ж зазнає протилежного, ладна закопати себе в землю, поглинена смутком.

***

Ті, що мають на меті одружитися, нехай наперед прочитають установлені Павлом закони про шлюб і довідаються звідти, що слід робити, коли дружина буде злою, сварливою, сповненою шаленства або буде мати якусь іншу подібну ваду. Якщо побачиш, що апостол дає тобі право, знайшовши один з таких недоліків у дружині, кинути її та взяти іншу, то вважай себе вільним від усякої небезпеки; якщо ж він не дозволяє цього, а велить любити дружину, хай би вона мала всі інші, крім перелюбства, вади, то приготуйся до того, щоб терпіти всю її злість. Якщо ж видається це тяжким і нестерпним, то старайся і вживай усіх заходів для того, аби взяти дружину добру, лагідну та слухняну. Якщо ми, маючи намір купити будинок або слуг, старанно розвідуємо та розпитуємо і тих хто продає, і тих, хто раніше володів, і про влаштування будинку, і про тілесне здоров’я та характер слуг, то значно більше повинні ми виявляти таку саму турботу або навіть ще більшу, коли збираємося одружитися. Насправді, будинок, коли він виявиться поганим, можна віддати назад; так само й слугу, якщо він виявиться незугарним, можна повернути продавцеві; але хто взяв дружину, тому вже не можна повернути тим, хто її віддав. Погано взяти бідну жінку, погану — багату; перше завдає шкоду майну, а останнє позбавляє чоловіка незалежності й волі… Справжня краса пізнається не за зовнішнім виглядом, а за вдачею і пристойною поведінкою.

***

Розповідають, що один із язичницьких філософів, який мав лихої вдачі, балакучу й свавільної поведінки дружину, відповів тим, хто його запитував, навіщо він терпить таку жінку: «Для того аби мати вдома школу для вправляння в боротьбі». «Адже щодня навчаючись на ній, — казав він, — я буду ставитися більш лагідно й до інших». І ось, цей філософ, маючи лиху дружину, як кажуть, не знехтував нею через зазначені причини; а декотрі говорять, що з цієї причини він і взяв її. Отже, коли навіть елліни виявляються мудрішими за нас, яке виправдання матимемо ми, ображаючи ту, заради котрої Бог повелів залишати навіть батьків? Яке слово здатне зобразити ту ганьбу, коли вулицями розносяться крики й волання і всі сусіди та перехожі біжать до будинку того, хто так непристойно поводиться і, наче якийсь звір, руйнує все в хаті? Краще, щоб земля розверзлася перед тим, хто так буянить, ніж з’явитися йому після того на площі.

***

Якщо б ми, скоюючи гріх й залишаючись непокараними, не робилися гіршими, то Бог відпустив би, звичайно, нам покарання; але Він чітко знає, що безкарність наших гріхів завдає нам не менше шкоди, ніж ті самі гріхи. Тому Він і накладає покарання, не тільки для того, щоб покарати за минуле, але й для того, щоб виправити на майбутнє.

***

Проте більшість людей до своїх власних гріхів ставиться поблажливо, а чужі засуджує. І багато хто часто говорить, що державні й громадські справи йдуть погано, і як на причину вказують на нерозумність уряду; я ж кажу, що не нерозумність тих, хто при владі, а наш гріх стає тому причиною: саме він усе розладнав, він довів до всього цього зла, не від іншого чогось розлився над нами цей рій нещасть. Тому, нехай був би начальник хоч Авраамом, хоч Мойсеєм, хоч Давидом, хоч наймудрішим Соломоном або найбільш грішним з усіх людей, але якщо ми налаштовані погано, причина нещасть не в нашому отченні, а в гріху. Отримувати начальників за серцем нашим — це означає не тільки те, що ми наперед согрішили й тому знайшли такого начальника. Але якщо начальник буде навіть дуже праведний, такий праведний, що досягне доброчесності Мойсея, сама його праведність не в змозі буде покрити незліченних гріхів підлеглих.

***

Не будемо самовпевненими, якщо Бог довготерпеливо зносить завдані Йому образи, але саме через це й будемо особливо засмучуватися. У людей, коли хтось, ударений у праву щоку, підставляє ще й ліву, то цим мститься значно дужче, ніж якби він завдав сам тисячі ударів, або коли, облаяний, не лише не лається сам, але й благословляє, то цим завдає кривднику тяжчого удару, аніж якби осипав його незліченними лайками. Якщо ж у людей буває так, то значно більше у Бога: ті, хто постійно грішать і не терплять жодного зла, мають боятися, бо на голову їхню збирається невимовна помста. Для грішника зло не в тому, що він зазнає покарання, а в тому, якщо він, залишаючись таким, не зазнає покарання, це подібно до того, як для хворого зло — не лікуватися. Коли наші добрі справи малі й мізерні, а тягар гріхів великий, і ми при цьому насолоджуємося тут щастям і не відчуваємо нічого поганого, то ми відійдемо звідси зовсім голими й позбавленими нагороди навіть і за добрі справи, як такі, що отримали вже все тут; навпаки, коли наші чесноти великі й численні, а гріхи малі й мізерні, і до того ж ми зазнаємо якогось зла й очистимося тут навіть і від малих гріхів, то отримаємо повну й цілковиту віддяку за добрі справи в тому житті.

***

Якщо ж ти вкажеш мені на печалі, скорботи й нещастя в житті, то подумай, скільки разів щодня ти ображаєш Його, і ти вже не дивуватимешся, хай би тебе спіткали навіть великі нещастя; навпаки, коли користуватимешся якимось благом, тоді будеш і дивуватися і вражатися. Тепер же нещастя, що нас спіткали, ми бачимо, а тих образ, які ми щоденно завдаємо Йому, не бачимо, — тому й бентежимося; тим часом, якщо б ми точно порахували наші гріхи протягом хоча б лише одного дня, то добре дізналися б, якого зла гідні ми. Тому проникають в нас тяжкі гріхи, що ми належно не виправляємо гріхи менші; через те раптові зміни й падіння; через те постійні передчасні смерті, що ми так високо думаємо про себе, начебто ми вже досягли самого неба, грабуємо, начебто не припускаємо колись вмерти, і віддаємося користолюбству, наче нам не треба буде давати жодної відповіді; і ні слово Боже, ні сама дійсність не напоумить нас, але все надаремно, і ніщо не розбиває нашої зачерствілості. Ніхто не ставиться з презирством до земних благ; ніхто не дивиться на небо; але, так само як свині дивляться вниз, нагинаючись до черева та валяючись у багнюці, так і більшість людей, опоганюючи себе найзгубнішим гноєм, не відчуває цього. Адже краще забруднити себе нечистотами, ніж гріхами.

***

Ті, що грішать, — так зазвичай буває з ними, — до всього ставляться з підозрою, бояться тіней, лякаються всякого шуму і про всякого думають, що він іде за ними; багатьох бачать часто, коли ті поспішають до інших справ, і думають, що вони йдуть за ними; і коли інші говорять між собою про інші речі, вони, усвідомлюючи за собою гріх, думають, що ті говорять про них. Така властивість гріха: він виказує грішника без будь-якого викривача, засуджує без будь-якого обвинувача і робить його лякливим і боягузливим. Слухай як про боягузтво грішника, так і про відважність праведника. Нечестивий, — як кажуть, — біжить, коли ніхто не женеться за ним (Притч. 28, 1). Чому біжить він, коли ніхто не женеться за ним? Поганяйло знаходиться в ньому самому; це — совість, що викриває, і він носить його повсюди разом із собою; і як від себе самого він не може втекти, так і від поганяйла всередині себе. Зовсім не так праведник, — а як? Праведник сміливий, як лев (Притч. 28, 1).

***

Тяжке зло — коїти справи ганебні; але якщо той, хто їх робить, соромиться, це вже наполовину зло; коли ж хто-небудь ще й хвалиться ними, це вже крайня бездушність. Хто після скоєння гріха засуджує гріх, той з часом може знову постати; але хто хвалить порок, той позбавив уже себе зцілення покаянням. Отже, подібно до того як не лише ті, що коять погані справи, але й ті, що хвалять останніх, зазнають разом з ними того самого або навіть ще більшого покарання, так само й ті, що хвалять і високо шанують людей доброчесних, є співучасниками уготованих останнім вінців. Отже, якщо ти, коли грішиш, не охоплений скорботою, не вважай гріх маловажним, але на це саме особливо й ремствуй, що ти не відчуваєш смутку від гріхів. Адже не тому це відбувається, що гріх не вражає, а від того, що грішна душа не чутлива.

***

Не прохаймо буденного в Господа нашого. Та Він і не очікує від нас нагадування; а хоч би ми й не просили, Сам усе подарує нам необхідне, як сонце Своє сяє на злих і благих, і дощить на праведних і на неправедних (Мф. 5, 45). Послухаймо Його, коли Він, переконуючи нас, говорить: Шукайте спершу Царства Божого i правди Йогоi все додасться вам (Мф. 6, 33). Чи бачите, що Сам Він готовий дати нам перше й обіцяє на додаток дарувати нам і останнє? Отже, не проси як головне, те, що маєш отримати як додаток. Не порушуймо порядку, шукаймо спершу Царство Боже, як Він заповідав, аби отримати й інше. Ось тому Господь і в молитві, покладаючи на нас правила й межі, до яких мають сягати прохання наші про буденні речі, повелів нам говорити такі слова, сповнені всякої мудрості: «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні».

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голоси
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
2 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
trackback
Як терпіти ближнього? | N.E.W.O.D
3 місяців тому назад

[…] виявляють до Нього невдячність і навіть хамство, а Він терпить і терпить. Тому Він і Христос, тому Він є Любов. А Той, […]

trackback
Сучасна Вавилонська вежа | N.E.W.O.D
16 днів тому назад

[…] лише себе виправдовує, а іншого засуджує. Кожен повстав на Христа та на ближнього. Чи встоїть […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
2
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
2
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x