Як переносити несправедливість, утиски та образи? – Митрополит Антоній (Паканич)

Ми вже увійшли до тієї стадії, яка разюче нагадує поведінку безбожної більшовицької влади стосовно віруючих. У нас не лише відбирають храми, тепер і наше духовенство та ієрархи перебувають під постійною загрозою арешту, втрати громадянства, висилання. І далі на нас можуть чекати ще більші випробування.

Що ж робити у такій ситуації?

Насамперед важливо усвідомити, що Церква – це політична організація. І тому багато земних політичних методів для неї неприйнятні. Як громадяни своєї земної вітчизни, ми не повинні порушувати її законодавство. Тільки тоді, коли воно входить у протиріччя з нашою християнською совістю, примушує нас до гріха, змушує зректися Христа, ми можемо опиратися. Але чинити опір не злістю і бунтом.

За прикладом усіх мучеників і сповідників ми не відповідатимемо злом на зло, згадуючи святі слова: «Не зло переможе зло, а лише любов».

Так, зараз хтось вважає себе вершителем доль, переможцем і тріумфує. Їхні ЗМІ, їхні блогери та їхні прихильники, з яких деякі формально відносять себе ще до нашої Церкви, відкрито глумляться над своїми побратимами. Однак це не дає нам права дратуватися, гніватися, виявляти ненависть. Не на це потрібно витрачати свої душевні сили. Не на гіркі людські емоції, а на допомогу, елементарну допомогу. Насамперед – своїм ближнім, тим, хто потребує доброго і втішного слова, поради, вчинку.

Шлях порятунку завжди пов’язаний із внутрішньою боротьбою з людською слабкістю. Навіть апостоли у певні моменти життя виявляли слабкість, святі відчували зневіру та сумніви. Тому ті, хто зараз сильніше духовно, повинен зміцнити тих, хто слабший. Зміцнювати, втішати, підтримувати одне одного – у цьому наша сила. «Тяготи носіть один одного, і так виконайте закон Христів», – каже апостол (Гал. 6:2). І ці слова нині треба сприймати не символічно, не алегорично, а в самому буквальному значенні.

Також, поки є можливість, потрібно намагатися якнайчастіше відвідувати богослужіння, сповідатися та причащатися. Це зміцнює душу.

І завжди слід пам’ятати: ми не перші в стисненні, наші переживання не найсильніші. Набагато більше перенесли наші предки. Перенесли вони все з Божою допомогою, і ми перенесемо під Його керуванням, якщо не забудемо заповіді і не перестанемо творити добро. Господь нехай перебуватиме з усіма нами!

Джерело