Про виникнення Великого посту
Говорячи про Великий піст, має сенс згадати історію його виникнення.
У принципі, звичка постити, традиція посту, має ще старозавітне встановлення. І, загалом, навіть в юдейському середовищі межі Завітів була звичка постити двічі на тиждень – зазвичай по вівторках і четвергах. Відповідно, християни, щоб їм не докоряли в тому, що “от юдеї постять, а ви, такі-сякі, стали християнами для того, щоб не дотримувати постів, щоб жити простіше”, теж вирішили: “Що ж, ми теж будемо постити, але в інші дні”. Так з’явилися середа і п’ятниця, теж два дні на тиждень.
Сьогодні, як відомо, піст по середам і п’ятницям ми пов’язуємо з темою Христових Страждань. У середу Іуда домовився зрадити Христа, а в п’ятницю Христа розп’яли. Проте такого тлумачення посту не було із самого початку, воно сформувалося з часом. Спочатку – це було добровільною жертвою на знак любові до Господа. Лише на початку IV століття піст по середам і п’ятницям стали безпосередньо пов’язувати з темою Христових Страждань.
Що стосується Великого Посту, то він має місіонерське походження. Ці 40 днів спочатку постили не християни, а постили язичники – ті язичники, які хотіли прийняти Хрещення. І от людина готується до Хрещення… Це не просто так, от мимохідь забіг у храм, охрестився, і побіг далі за своїми справами. Хрещення тоді приймали дорослі люди. Християнських сімей було ще мало, тому дітей практично не хрестили; у християнських сім’ях хрестили, але більшість була дорослих, які вже свідомо прийшли до Христа. І от людина готувалася до Хрещення, але готувалася не просто читаючи книги, як це сьогодні часто буває, коли людина вивчаючи відповідну літературу, ходить на проповіді, ходить на лекції, потім вирішує: “Ну, от пора вже охреститися”. Ні, це була підготовка, під час якої людина повинна була ґрунтовно переосмислити своє життя. І тому це був час її подвигу, її молитов, її посту. А потім, уявіть собі: от ви – християни, і ви зустріли якогось там Тита Левія, вашого сусіда, який ще язичник. Ви починаєте йому проповідувати Євангеліє, говорити про Христа. Він вас чує, серцем це приймає і збирається охреститися. І вже призначений час його хрещення, – а хрестили тоді не щодня, хрестили в древній Церкві лише кілька днів на рік. Скажімо на Різдво, на Пасху хрестили, і ще кілька таких днів було, але, передусім, у Велику Суботу перед Пасхою. І от людина починає постити, готуючись до Хрещення, бо ви їй проповідували про Христа. Живе вона, наприклад, у сусідньому будинку, і заходить до вас: вона постить, а у вас курочка на столі лежить. Ви християнин, ви їй розповідаєте про Христа і при цьому кісточку обгризаєте. А в цього бідолахи, вже живіт до спини прилипнув, бо він постить. І відчуваючи незручність цієї ситуації, християни вирішили самі постити в цей час – заради язичників, яких ми приводимо до Христа. І, таким чином, Великий Піст спочатку зародився в християнському церковному середовищі як піст солідарності, як сугубий час молитов не стільки про себе навіть, а молитов про тих людей у світі, в якому ми живемо і яких ми сподіваємося привести до Христа.
Самі ж християни постили не у Великий Піст, не в Чотиридесятніцу – у ті часи вони постили в Страсну Седмицю. І от, власне кажучи, досі наш піст складається з двох частин – це Свята Чотиридесятниця і потім Страсна Седмиця.
Страсна Седмиця – це вже не Чотиридесятниця і, загалом, це навіть вже не Великий Піст – це окремий час. Можна сказати так: Чотиридесятниця (перші 40 днів) – це час, коли ми йдемо назустріч до Бога. Страсна Седмиця – це час, коли Господь йде назустріч нам. Йде через страждання, через арешт, Тайну Вечерю, Голгофу, сходження в пекло і, нарешті, до Пасхи Він долає останні перешкоди, які відділяють нас від Бога.
Диякон Андрій Кураєв
