Довгі постові служби – надзвичайно корисний досвід

Довгі постові служби – надзвичайно корисний досвід

Коли вистоюю довгі постові служби, під кінець вже нічого не тямлю від втоми. Що зі мною не так?

Описаний стан, так чи інакше, знайомий кожному. Більше того, про подібне навіть не соромилися писати в мемуарах відомі й авторитетні духовні особи. Наприклад, протопресвітер Георгій Шавельський так описував свої відчуття від тривалих постових служб: «Навіть в порожній церкві, при двох-трьох богомольцях ми … по 4-5 годин, не перериваючи служби, своїми читаннями та співами прославляли Господа. Зізнаюся, часто після таких служб не розчуленим, а роздратованим виходив я з церкви».

І це, зауважте, при тому, що даний спогад стосується того часу, коли майбутній протопресвітер армії і флоту виконував служіння псаломщика. А в дореволюційну пору сільський дяк під час служби й однієї спокійної хвилини не мав. Він повинен був і співати, і читати, і, нерідко, робити все це в поодинці. Тобто протягом довгої постової служби він постійно перебував у дії. І все одно втомлювався. Причому, як бачимо, не тільки фізично. Наші ж парафіяни протягом всієї служби, а в будній день Великого посту це від трьох до п’яти годин, просто стоять на одному місці. Урізноманітнюють стояння тільки земні поклони та можливість ненадовго присісти, в разі втоми. При цьому постова служба монотонна, практично позбавлена ​​звичної різноманітності, з явним переважанням читання над співом. Як тут не втомитися?

Безперечно, у щиро віруючої людини молитва не може викликати нічого, крім духовного підйому та радості. У всякому разі перейматися він нею точно не повинен. Але питання в іншому: наскільки б ми не були церковні, відповідаємо чи хоч трохи євангельському ідеалу? Тому самому, який передбачає тверду віру, чисту совість і щиру молитву? Питання з абсолютно очевидною і зрозумілою відповіддю.

Все наше духовне життя складається переважно з боротьби з гріхом, зі звичками, вадами та пристрастями. Іншими словами, все воно – це суцільне подолання нашої власної недосконалості. Подолання, що вимагає зусиль, терпіння й часу.

Немає нічого дивного, що після декількох годин тривалої, монотонної служби відчуття втоми настільки опановує нами, що зовсім витісняє всяку радість від молитви. Але так буде завжди, якщо, відчувши подібне раз-другий, ми перестанемо приходити на постові служби та обмежимося звичними богослужіннями неділь і свят.

Простіше кажучи, шлях до щирої молитви, яка приносить радість незалежно від тривалості, пролягає через зусилля, терпіння і втому. Власне, одна з цілей, нехай і не основна, постового богослужіння полягає, зокрема, в тому, щоб максимально правдиво показати нам самих себе.

На звичних Літургіях, на святкових всеношних, на уставних молебнях нам все відомо та зрозуміло. Ми знаємо, коли потрібно особливо зосередитися, коли стояти прямо, коли схилити голову. У нас є улюблені піснеспіви й молитви, які ми знаємо напам’ять. На цих службах ми в основному уважні, в міру захоплені й нерідко радісні. І здається, ніби все добре, ніби так і має бути, ніби і ми недалекі від Царства Божого.

Але приходить Великий піст, і звичне богослужіння стає іншим. Його тривалість, монотонність, одноманітність наспівів відразу ж дають нам зрозуміти, що все, що було в нас радісно-захопленого та єлейно-милостивого, викликалося не тільки вірою і молитвою, скільки власними нашими почуттями та емоціями, що молитва, як розмова з Богом, не стала для нас більш звичною, ніж була на момент воцерковлення, що всі наші зміни на краще не більше ніж мімікрія під змінну обстановку.

І, з цього боку, наша втома, від якої після закінчення служби не вистачає сил ні говорити, ні думати, – надзвичайно корисний досвід. Він протвережує і стимулює одночасно. Дві-три будні постові служби – і, дивись, ми вже і не думаємо про себе високо, і власний, вибачте на слові, духовний рівень оцінюємо тверезо. Та й до ближніх, яких ще недавно з легкістю засуджували за ходіння по храму та сидіння під час служби, ставимося куди поблажливіше.

Так що те, що відбувається з вами, цілком і повністю в порядку речей. І хоч саме по собі це не дуже добре, все ж можливість змінити ситуацію на краще повністю в ваших руках.

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голоси
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
1 Коментар
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
trackback
День пам'яті священномученика Максима Горлицького |
2 місяців тому назад

[…] батько Тимофій мав велике господарство та був псаломщиком у храмі, а матір Христина була […]

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
1
0
Буду рада вашим думкам, прокоментуйте.x