Війна і Біблія

Featured Video Play Icon

Жоден людський розум не в змозі пояснити усю сукупність того зла та горя, яку приносить людині війна. Проте для того, щоб зрозуміти походження і явище, яке ми називаємо «війною», ми повинні звернутися до Святого Письма, яке пояснює і висвітлює цей феномен з релігійної точки зору. Усі війни, від початку існування людства, – за своєю сутністю є біблійними війнами, тобто усі вони залежать від живої, активної і всемогутньої волі Господа Бога. Війна може розпочатися через гріховність однієї або двох воюючих сторін. Усі війни відбуваються за біблійним законом причинності і закінчуються так, як визначить воля Господа Бога. Господь дарує перемогу тому народу, хто вірить Йому і виконує Божі заповіді.

На русском языке книгу можно найти в соответствующем разделе сайта, например, вот здесь.

Почерк святителя Миколая Велимировича

ЗМІСТ

Каїне, де Авель, брат твій?
Господь – прапор мого спасіння (Ієгова Ниссі)
Розпуста на війні приносить нещастя
Грабіж на війні приводить військо до поразки
Семеро засуджених на смерть
Зло в Господніх очах
Від чого залежить звільнення з рабства?
Гріхи очільників народу є причиною поразки на війні
У гідних начальників у державі мир, і на війні – перемога
Союз із злими і безбожними приносить зло
Зброя не допомагає…
Як велике військо переможеться меншим
Причини майбутньої війни
Хто переможе в майбутній війні
Виконання пророчих слів про війни
Євангеліє і війна
Висновок: Чому Господь допускає війни?

Віра солдата
Солдат у молитві. Маріуполь, 2022

Каїне, де Авель, брат твій?

Святе Письмо говорить про першу війну, яка відбулася на землі. Ця війна розпочалася через релігійні мотиви. Адже вбивство Каїном Авеля було здійснене через жертвоприношення Богу, Який прийняв жертву від Авеля, не звернувши увагу на офіру Каїна. Саме тому перша людська кров, яка була пролита на землі, була кров’ю рідного брата Каїна – Авеля. Це стало доволі символічно, адже цей злочин був вчинений рідним братом. Також остання людська кров, яка буде пролита на землі, на кінці існування людства також буде кров’ю брата чи сестри. Інакше чия б вона могла бути! Але рідні брати по крові не завжди є рідними по духу.

У Каїна та Авеля була та сама кров, але не той самий дух; хоча вони були кровно спорідненими, Каїн і Авель відрізнялися по їх ставленню до Бога. Дух Авеля був просвітлений Богом, а дух Каїна був затьмарений гріхом гніву та заздрості. «Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його», тобто обличчя його потемніло від гріхів, які його опанували. І коли вони були одні в полі, «повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його»1(Буття 4:5-8).

Господь Бог побачив те, що зробив Каїн, і запитав його: Де Авель, брат твій? Вбивця, як і будь-який інший вбивця, збрехав, відповівши: «Не знаю. Хіба я сторож братові моєму?».

Цим розпочалася історія злочинів людини проти людини, які ми називаємо «війною». Братовбивством через заздрощі, розпочалася історія воїн у людському суспільстві. Та сама, сатанинська заздрість, яка майже знищила любов прабатьків до Творця, послабила і любов першого їхнього сина до рідного брата.

Вбивство Авеля було наслідком заздрості Каїна до власного брата. Смерть Авеля також вплинула на Адама та Єву. Побачивши свого молодшого сина вбитим, його батьки Адам і Єва відразу відчули на собі наслідки отруйного жала гріха непослуху Богові, який вони вчинили в раю. Але це вбивство було лише початком вбивств, воєн та інших конфліктів, які виникатимуть із людським родом у майбутньому.

У чому ж сутність цього жахливого злочину? У тому, що гріх людини перед людиною є наслідком гріха людини перед Богом. Або іншими словами – говорячи про феномен війни: війна людини проти людини є наслідком війни людини проти Бога. Якби Творець Всевишній Своєю милістю не «гасив» пожежу воїн, запалену і розвинену людськими гріхами, людство було б знищено ще на початку власного існування. Але Творець, з любові до людей, заборонив метатися братовбивцю Каїну, щоб вогонь помсти не поширювався на інших людей і остаточно не знищив людський рід, на початку його існування.

Хоча Адам і Єва пережили важкий удар через смерть власного сина Авеля, Бог не забув про них, пославши цим нещасним батькам розраду в особі третього сина, Сифа. Також Господь Бог подбав і про їхнього сина Каїна, поставивши знак на його чолі, щоб Каїн відпокутував свій страшний злочин, не маючи спокою на землі: «І зробив Господь Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його»2(Буття 4:15).

І довго жив Каїн на землі, з жахом переходячи з місця на місце.

Саме тому можемо зробити декілька важливих висновків: причиною усіх наступних воєн, згідно Святого Божого Одкровення, є гріх людини перед Богом, який виникає через недотримання Божих заповідей:

  • війна показує страшний закон гріха, який впливає на людське суспільство, коли людина грішить вона ображає Бога і чинить кривду своєму ближньому;
  • війна людини проти людини є наслідком війни людини проти Бога;
  • війну батьків проти Бога продовжують діти, повстаючи один на одного в майбутньому;
  • Божа благодать – це дія Бога, яка пом’якшує вплив гріха на людину і цим дає можливість продовження людського життя на Землі, не дозволяючи людям знищити один одного.

Господь – прапор мого спасіння (Ієгова Ниссі)

Молитва Мойсея
Молитва Мойсея. Юліус фон Карольсфельд.

У долині Содомській та Гоморській, там, де тепер розташоване Мертве море, за часів праведного Авраама спалахнула війна між дев’ятьма царями: чотирма проти п’ятьох. Ця війна була однією із численних війн у потомстві Хама, який був сином Ноя. Потомство Хама перебувало під прокляттям Бога за гріх зневажливого ставлення до батька3(Буття 9:25).

Цар Кедорлаомер був очільником нападників, а царі Содомські та Гоморські були його опонентами. У битві переміг цар Кедорлаомер. Через це царі Содомський і Гоморський були взяті в полон, а їх війська розбіглися і втекли в гори. Переможці «Переможці взяли все майно Содома і Гоморри і весь запас їх і пішли»4(Буття 14:11).

Але це ще не було кінцем війни. Мародери та вбивці, що перемогли, зробили необережність, що перетворила їх тріумф на ганебну поразку. Ця маленька необережність завжди супроводжує вбивць, ґвалтівників, мародерів, окупантів на війні, як якась невидима мотузка на шиї, що затягується тоді, коли вони цього найменше очікують. Зазвичай, вони спочатку здобувають перемогу, але лише для того, щоб потім ганебніше досвідчити власну поразку.

А необережність царя Кедорлаомера та його союзників була ось у чому: серед рабів, забраних із Содому, був узятий у полон праведник Лот, племінник Авраама, Божа людина. Звістка про це дійшла до Авраама. Він швидко зібрав своїх слуг, уповаючи на Бога, напав на військо Кедорлаомера, які забрали Лота і розбив їхнє військо, мародери і ґвалтівники так були перелякані, що втікали «від Мертвого моря до Дамаску». Так звільнив Авраам Лота та усіх рабів, а награбоване майно повернув мешканцям Содому і Гоморри.

Коли Авраам повертався з перемогою, йому назустріч вийшов таємничий біблійний цар Мелхисадек, який поблагословив Авраама. Під час промови цар Мелхисадек приписав перемогу не Авраамові, а Богові, як це робив і сам Авраам: «Благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої», – сказав Мелхиседек Аврааму. А коли цар содомський, приємно здивований несподіваним звільненням, запропонував Аврааму усе відбите у ворога майно, просячи в Авраама своїх рабів, тоді праведний Авраам сказав йому: «Піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі, що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама»5(Буття 14:20-23).

Святе Письмо зазначає, що Авраам – переможець – нічого не взяв собі. Навіть не хотів, щоб йому компенсували звичайні військові витрати. Не для власного збагачення пішов Авраам воювати, але, щоб звільнити праведного Лота та невинних людей від безбожних тиранів і повернути награбоване майно людям. Керуючись Божими заповідями і захищаючи справедливість, Авраам отримав свою нагороду від Бога – перемогу над кривдником.

Також, корисною для нас стане дізнатися про іншу біблійну подію, про яку говорить Святе Письмо. Під час подорожі до обіцяної землі ізраїльський народ, який потерпав від спраги почав докоряти Мойсеєві, навіщо він вивів їх із Єгипту. І що ще гірше, народ став сумніватися в Божій допомозі. Тоді благочестивий Мойсей заволав до Господа: «Що мені робити з народом цим? ще трохи, і поб’ють мене камінням»6(Вих. 17:4). Господь почув його і допоміг здобути воду з Хоривської скелі і напоїти народ. Народ, що згрішив, повинен був спокутувати гріх нарікання на Бога. Тому на ізраїльський народ напав цар пустелі Амалик. Поганин напав на ізраїльтян із великим і добре озброєним військом. Страх та жах охопив Ізраїля.

Стражданнями і важкою боротьбою із поганським кривдником спокутував ізраїльський народ боговідступництво на чолі із Мойсеєм. Тоді на битву з Амаликом Мойсей послав Ісуса Навина, а сам піднявся на високу гору і, піднявши руки в гору, молився Богові. «І коли Мойсей поднімав руки свої, перемагав Ізраїль, а коли опускав руки свої, перемагав Амалик»7(Вих. 17:11). Боротьба ж тривала цілий день, до заходу сонця, і руки Мойсея обважніли. Тоді Аарон, брат його, підклав йому під руки каміння, щоб Мойсей міг тримати їх піднятими до глибокої ночі. А коли руки Мойсея все ж таки втомлювалися, то їх підтримували Аарон та Ор. «І знищив Ісус (Навин) Амалика і народ його вістрям меча»8(Вих. 17:13).

Зауваж, дорогий читачу, характерну особливість цієї війни: Мойсей не керував військом, а нерухомо, з піднесеними руками, стояв на молитві звертаючись до Бога, тоді як його помічник Ісус Навин боровся із ворогом. І перемагало військо, яке постійно підсилював безперервною молитвою Мойсей, який заносив молитви Господеві і терпляче страждав, через обважнілі руки.

Своїм милосердям до людського роду, Бог пом’якшив закон гріха і війни. Через молитви праведного очільника народу Мойсея, Всевишній захистив ізраїльський народ від жорстокого Амалика та покарав його військовими та молитовними зусиллями Мойсея і усього вибраного народу. Господь Бог не дарував Амаликові перемогу, але допоміг здобути блискавичну перемогу Ізраїлю завдяки сміливості, праведності і молитві Свого слуги Мойсея, Ісуса Навина та війська.

Тоді Мойсей облаштував на місці перемоги жертовник і назвав його: «Господь – прапор мій». Воістину, Господь був прапором Мойсея. Господь був прапором і Авраама.

Авраам, Мойсей, Ісус Навин і інші побожні очільники Ізраїля здобували перемогу тоді, коли просили в Бога благословення, саме тому перемогли сильнішого, ніж вони, ворога. З цим прапором і зі жменею своїх слуг (не солдатів, а пастухів) Авраам переміг п’ятьох царів, а Мойсей переміг царя-грабіжника, войовничого Амалика. Військо Амалика було сильнішим і більшим, ніж військо Мойсея, бо, як тільки в Мойсея на молитві опускалися руки, то перемагав ізраїльтян Амалик. Отже, як тільки Мойсей зупиняв молитву, відразу Амалик йшов уперед, а Ізраїль відступав. Таким чином, і Авраам, і Мойсей перемагали, маючи перед собою прапор Господа Живого. А який прапор міг бути в Кедорлаомера чи Амалика? Звичайно, якийсь ідол у вигляді лева, орла, вовка або ще якихось хижих звірів. Згідно цієї біблійної історії стає зрозумілим що:

  • вояки, які мародерять, чинять злочини і займаються розбоєм, так як Кедорлаомер і Амалик та їх поплічники, можуть спочатку, за Божим допустом перемагати, але потім вони будуть цілковито і остаточно знищені;
  • військовий успіх мародерів, ґвалтівників буває не внаслідок їх сили, а через гріховність народу, на який вони напали;
  • праведники Божі – Авраам і Мойсей, захищаючи слабших за них і тих, що зазнали нападу, перемагають ворога, використовуючи військову силу і Боже благословення, яке дарується війську через молитву і покаяння народу, який захищається від кривдників.

Розпуста на війні приносить нещастя

блуд

Коли ми читаємо Святе Письмо, у ньому знаходимо дуже важливу цитату із книги Второзаконня: «Коли підеш у похід проти ворогів твоїх, бережися всього злого» 9(Втор. 23:9).

Якщо військо хоче перемогти ворога і окупанта потрібно оберігати себе від будь-якої злої речі на війні, особливо від перелюбу. Якщо воїн нехтує цим правилом, тоді відбуваються дуже погані речі із військом і воїнами, про що найкраще розповідає історія ізраїльського народу. Негідний, розпусний воєначальник не перемагає. Негідний солдат гине без слави. “Війна Моя”, – каже Господь. Коли Творець неба і землі, Господь Саваоф, має Свої задуми щодо даного народу, то ніхто на світі не може завадити їх виконанню, крім самого народу.

Щодо ізраїльського народу, задум Господній був у тому, щоб поміж усіх народів зробити ізраїльський народ взірцем, Своїм світилом, носієм віри в Єдиного, Живого, Істинного Бога, поміж усіма поганськими народами. Тому Господь і вивів Ізраїль від єгипетського рабства і привів його до Ханаану, до обітованої землі, яка була наповнена «молоком і медом». За допомогою Божою Ізраїль пройшов би цей шлях швидко і легко, якби сам собі не ставив перешкод у дорозі. Ні фараон, ні Червоне море, ні Амалик, ні усі царі та поганські народи, що жили між Єгиптом та обіцяною землею, не змогли б затримати реалізацію Божого задуму, який полягав у тому, що Бог дарує вибраному народу «землю, яка наповнена молоком і медом».

Але страшні, плюгаві гріхи самого Ізраїля, проти Бога, їх Невидимого Очільника, затримували, зупиняли, повертали, заводили на манівці і наражали ізраїльський народ на смертельні небезпеки. При найменших невдачах, що допускаються Богом заради напоумлення вибраного народу, усі представники ізраїльського народу, як божевільні, нарікали на Господа Бога, за що накликали на себе ще більші страждання від хворіб, змій, поразок від ворогів і блукання Єгипетською пустелею протягом 40 років.

Але як тільки народ каявся, тоді, Богом вибраний народ, навернутий і очищений від гріхів, знову легко йшов уперед, долаючи усі перешкоди і перемагаючи своїх супротивників і кривдників… Після двох блискучих перемог, здобутих ізраїльським народом над поганськими царями, страх обійняв усі поганські племена. Особливо ж злякалися моавитяни та мадіанитяни.

Коли Мойсей з своїм народом підійшов до їхніх кордонів, вони із жахом і страхом промовили страшні слова, про які нам говорить Святе Письмо: «Цей народ поїдає тепер усе навколо нас, як віл поїдає траву польову»10(Чис. 22:4). Але обраний народ знову став чинити собі перешкоди на шляху до обіцяної землі, і «почав народ блудодіяти з дочками Моава»11(Чис. 25:1). Коли народ став чинити перелюб, то забув про Єдиного і Живого Бога, більше не пам’ятав про своє призначення тоді застряг в Єгипетській пустелі.

Чинячи розпусту із моавськими жінками, ізраїльтяни грішили і духовним перелюбом – тобто, почали поклонятися поганським богам, яких почитали моавські жінки. Це духовне перелюбство, помилка і потьмарення розуму, плід тілесного перелюбства і, як наслідок, втрата віри в Єдиного Живого Бога.

Серце народу «приліпилося» до бездушних ідолів моавитян. Дочки моавські штовхали ізраїльтян на тілесне та духовне перелюбство, і схиляли ізраїльтян поклонятися їхнім ідолам та приносити їм жертви. І замість того, щоб ізраїльський народ розпочав війну з моавитянами, вони попали під їх вплив. Святе Письмо дуже промовисто описує небезпеку моавитянських жінок: «Вони вороже вчинили з вами в підступництві своєму, спокусивши вас»12(Чис. 25:18).

За законом Божої справедливості увесь народ Божий повинен був бути винищений через поклоніння поганським ідолам. Але й цього разу Бог врятував Свій вибраний народ через вчинок двох праведників Мойсея та Финеєса. Финеєс, онук Аарона, засмучений беззаконням народу, увірвався до намету одного ізраїльтянина, що привів до себе жінку мадіанитянку, і обох їх проколов списом. А Мойсей наказав повісити усіх князів народних, що своїми беззаконнями і розпустою давали поганий приклад народу. Ізраїль злякався і покаявся у своїх гріхах.

І тільки тоді зміг народ вирушити вперед після довгої зупинки в Єгипетській пустелі. Пішовши війною на своїх ворогів, він зміг підкорити їх, заволодівши їх містами та усією землею, яку Господь Бог вирішив передати ізраїльському народові.

З усього цього стає очевидним, що:

  • поруч із перелюбом тілесним існує перелюб духовний, тобто, відпадання від істинного Бога, заперечення Бога та поклоніння хибним ідолам;
  • розпуста та поклоніння ідолам приносить на війні нещастя.

Грабіж на війні приводить військо до поразки

Ісус Навин молиться
Молитва Ісуса Навина

Після того, як Ісус Навин швидко і без суттєвих втрат захопив укріплене місто Єрихон, його війська зазнали несподіваної поразки перед неукріпленим аморрейським містечком Гаєм. Щоправда, Ісус послав лише 3000 чоловік для підкорення Гая, але це кількість солдатів і за найточнішим людським розрахунком була цілком достатньою, адже військовий гарнізон у місті Гаї налічував всього декілька воїнів.

Сталося ж щось несподіване. Щойно військо Ісуса Навина наблизилося до Гаю, як відразу ж втекло. Причина цієї втечі зовні незрозуміла. Жителі Гая вийшли зі свого містечка і, погнавши ізраїльтян, убили 36 людей, що спричинило велику паніку і замішання серед ізраїльського війська, і усе військо Ісуса Навина кинулося втікати. Підбадьорені жителі Гая переслідували ізраїльтян і, наздогнавши їх біля якоїсь гори, розбили їх ущент13(Іс. Нав. 7:5).

Ця раптова поразка внесла страх і розпач між воїнами: «серце народу розтануло і стало, як вода»14(Іс. Нав. 7:5). А воєначальник Ізраїлю, Ісус Навин, упав лицем на землю перед ковчегом Завіту – святинею, перед якою зазвичай молився Богу, і став нарікати, просячи Бога відкрити йому причину цієї ганебної поразки.

До вечора Ісус Навин ревно молився і відкрилося йому Богом, що причиною нещастя було мародерство одного із його воїнів. Бог сказав йому: «Ізраїль згрішив, і переступили вони завіт Мій, який Я заповідав їм; і взяли із заклятого, й украли, і приховали, і поклали між своїми речами»15(Іс. Нав. 7:11). Почувши це, Ісус Навин почав шукати мародера, винуватця народного нещастя і поразки війська. І знайшов його в особі Ахана, сина Хармія з Юдового племени. Ахан зізнався, що побачив в Єрихоні якийсь плащ, двісті сиклів срібла та злиток золота і, спокусившись, узяв усе це собі та закопав у землю перед своїм наметом. Тоді Ісус сказав йому: «за те, що ти навів на нас лихо, Господь на тебе наводить лихо в день цей» (Іс. Нав. 7:25). Ахан був жорстоко покараний: його побили камінням разом із сім’єю, худобою та майном, краденим та некраденим.

Після такого кривавого спокутування гріха у своєму війську Ісус Навин знову пішов на Гай і захопив його без жодних зусиль. Ця біблійна війна нас вчить, що народ із Божественною місією, який бажає або покарати, або виправити інший народ, не сміє в жодній заповіді переступити закон Божий. Ні військо, ні вождь, ні навіть звичайнісінький солдат не сміють переступити закон Божий. Якщо тільки один солдат війська здійснить крадіжку, займеться мародерством, перелюбом, оскверненням Божої святині або скоїть якийсь інший гріх проти Божого закону, то цим він створює перешкоду для військової перемоги усієї армії.

Чим вище за чином воїн, тим більшою перешкодою буде його гріх. Гріх генерала проти Бога і Божого закону рівносильний зраді та здачі ворогові. На війні відплата за будь-який гріх приходить дуже швидко, ніж у мирний час. Цього ніколи не треба забувати. Війна – це швидка Божа розплата за довготривалі гріховні людські вчинки, які траплялися в мирний час.

На війні солдат має бути чистим від гріха і, повинен зі страхом стояти, як свічка перед Богом. Основна помилка багатьох військових генералів, полягає в тому, що в боротьбі двох армій вони бачать тільки ці дві армії, а не бачать Бога, Який визначає перемогу чи поразку війську. Це і є біблійне ставлення до війни. З цього ясно, що:

  • Господу Богу огидні мародери на війні;
  • грабіж окремих людей перешкоджає успішному результату усього війська.

Семеро засуджених на смерть


Народ, що відпав від Єдиного Живого Бога, стає, по суті, мертвим народом. Душа його, як тінь, коливається у світі, як дуб, що підсічений до самого кореня, але ще не впав на землю. Потрібні землетруси, потоп, пандемія чи війна, щоб здути цю тінь, зрубати підпиляне дерево, поховати мертвих. Бо відпасти від Єдиного Живого Бога означає воювати проти Нього і зневажати увесь Його закон.

Як може трава воювати з косарем? Чи горщики – з горщиком? «Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею?»16(Іс. 10:15). Сім народів жило в землі Ханаанській: хеттеї, гергесеї, амореї, хананеї, ферезеї, евеї та евусії. Усі ці народи відпали від Бога, Єдиного і Живого, зневажили Божий Закон, віддалися ідолопоклонству, розпусті і мародерству. Ні милосердя, ні покарання Божі не перемінили їх, адже Боже прощення і справедливість Всевишнього приписували вони не Богові, а собі або дияволові. Їхня віра була лише вірою в диявола; їхній страх був страхом диявола, і союз їх – союзом з дияволом. Ці народи були такими, коли Яків залишив Ханаан і переселився до Єгипту, такими й залишилися після 430 років, коли народ Ізраїля повернувся до Ханаану.

Ці народи були сильнішими і численнішими за Ізраїль17(Втор. 7:1), але духовно вони були вже мертві. Жителі Содому та Гоморри були такими ж духовними мерцями, і Бог послав на них вогонь та попіл, щоб поховати їх. Такими були Тир і Сидон, і війна їх винищила.

Такою була і Помпея, за що й загинула під вогнем та попелом. З волі Вседержителя та сама доля чекала і на цих сім ханаанських народів. Ізраїльтяни мали стерти їх, як пил; зрубати, як підпиляне дерево, і поховати їх, як мертвих. Саме це і наказав Господь зробити Ізраїлю, коли увійде до обіцяної землі18(Втор. 7:2).

Хіба не заслужили на справедливість люди, що сотні років зневажали ім’я свого Творця і закон Його, сотні років воювали проти Нього?

Не можна порушувати питання про милосердя Боже, доки не будуть зрозумілі усі страшні, плюгаві, мерзенні вчинки цих народів стосовно Свого Творця. Та й хто може заперечувати право садівника винищувати у своєму городі отруйні рослини та насаджувати здорові?

І хто може до кінця проникнути в глибини Божого Провидіння? Безперечно, що, по-перше, своєю розбещеністю ці народи вже давно заслужили на свою загибель; по-друге, Господь хотів тут випробувати віру і послух ізраїльського народу, як колись випробував Авраама, наказавши принести в жертву свого єдиного сина. У цьому випробуванні ізраїльтяни лише іноді виявляли віру і послух Авраама, частіше ж не витримували випробування.

Неприборкана жадібність і розпуста опановували їх, і вони, приймаючи віру Божих ворогів, разом із ними повставали проти Бога. Тому вони повинні були нести від Бога покарання, зазнавати військових поразок і таким чином відтягували виконання своєї місії.

Коли після смерті Мойсея на чолі війська та всього ізраїльського народу став Ісус Навин, то цей народ швидко і переможно пішов уперед, стираючи з лиця землі ці засуджені на смерть народи. «Не ухиляйся від нього (закону) ні праворуч, ні ліворуч» – сказав Господь на початку війни. «Нехай не відходить ця книга закону від вуст твоїх; але повчайся в ній день і ніч, щоб ретельно виконувати усе, що в ній написано: тоді ти будеш мати успіх в путях твоїх і будеш чинити розсудливо. Ось Я повеліваю тобі: будь твердим і мужнім, не страшися і не жахайся; бо з тобою Господь Бог твій скрізь, куди підеш»19(Іс. Нав. 1:7-9).

Ісус Навин був до кінця життя вірний і в усьому слухняний Богові, не погрішивши в жодній Божій заповіді. Ісус Навин дуже чітко зрозумів дуже важливу закономірність, що якщо в ізраїльському війську хтось чинив переступ Божих заповідей, відразу за переступом приходила поразка.

Так, наприклад, облога та взяття Єрихону пройшли швидко і легко, а перша війна в місті Гай закінчилася втечею та поразкою Ізраїлю через гріх лише однієї людини. Страшна доля семи засуджених на смерть народів вчить нас, що:

  • жоден народ не може жити мирно, якщо зневажає Божий закон;
  • переступ Божих заповідей спричиняє війни; і скільки б грішний народ не висловлював своє миролюбство, війна обов’язково вразить його;
  • караючи поганські народи що відпали від Бога, Господь допускає війни для їхнього навернення.
  • Так для покарання ханаанських поган були приведені з Єгипту ізраїльтяни. На покарання європейцям були з далекої Азії послані Аттіла та Чингізхан; на покарання іспанцям – сарацини, а балканцям – турки.

Зло в Господніх очах

Святе Письмо намагаючись висвітлити проблематику війни, вказує, що народ, якому війна приносить рабство, заслужив його своїм негідним життям у мирний час. Після смерті богобоязливого вождя-переможця, Ісуса Навина, ізраїльський народ, в одну лише епоху Суддів, шість чи сім разів потрапляв у рабство.

Вперше був він у рабстві в месопотамського царя Хусарсафема, і це рабство тривало 8 років.

Другий раз Ізраїлеві сини потрапили в полон за правління царя Могловитського Еглона. Рабство тривало 18 років.

Втретє вони були на короткий час поневолені ханаанським царем Явіном.

Четвертий раз на 7 років ув’язнили їх мадіанітяни.

Вп’яте филистимляни поневолили їх на 18 років. Вшосте вони знову були під филистимлянським правлінням майже 40 років. Крім того, згадуються ще деякі періоди безвладдя та часткового поневолення, коли в ізраїльського народу не було гідних суддів. Ви запитаєте, які були причини поневолення? Чи були вони різноманітні? Ні, у всіх цих випадках були одні й ті самі причини; або, вірніше, була одна й та сама причина, чітко окреслена наступним виразом: «Сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа».

Поступово вимерло усе покоління, яке протягом свого життя бачило багато Божих чудес, які Господь Бог довершував, для допомоги ізраїльському народові на війні, і в мирний час. «І постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю, – тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу»20(Суд. 2:10-17).

З усіх беззаконних вчинків, що робили ізраїльтяни перед Господом, особливо вказується на одне: на поклоніння ідолу Ваалу. Що ж це означає поклонятися ідолу Ваалу? Воно означає служіння дияволові під виглядом ідолів. У цьому основа і першоджерело будь-якого гріха. Звідси випливають усі інші гріхи, порушення усіх десяти основних заповідей Божих: невіра в Єдиного Живого Бога, віра в безліч злих або бездушних богів, виголошення марно імені Божого, несвяткування сьомого дня, нешанування батьків, вбивство, перелюб, крадіжка, лжесвідчення.

Усіма цими гріхами люди бунтуються проти Єдиного Живого Вседержителя Бога тим самим стаючи рабами злої сили. Така духовна війна мирного часу мала неминуче проявитися в зовнішніх, фізичних війнах. А те, що саме ці гріхи народу впроваджували його в рабство чужинцям, і те, що Сам Бог за гріхи ідолопоклонства вводив ізраїльський народ в рабство, видно з наступних слів: «І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів…»21(Суд. 2:14). Потрібно звернути особливу увагу на те, що тут не йдеться про гріх однієї людини, а йдеться про гріх усього народу. Не йдеться і про гріхи суддів, вождів народних, бо написано: «Але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів»22(Суд. 2:17).

Весь народ був грішний. Увесь народ відпадав від Бога. Увесь народ був причиною свого нещастя. Замість того, щоб свідомо ставитися до своєї високої місії, пам’ятаючи закон Божий, або стратити засуджені на смерть народи, або оживити їх своєю вірою в Єдиного Істинного Бога, Ізраїль поринув в їхню темряву.

Найкращий потрапив під вплив найгіршого, не послухався Бога і став чинити злі речі перед Богом. Раніше Бог вів Ізраїль на ханаанські народи, що не хотіли поклонятися правдивому Богові; потім цих же безбожників повів на Ізраїль, що відпав і почав поклонятися ханаанським ідолам. З вищесказаного стає зрозумілим, що:

  • увесь народ може відпасти від Бога і зневажити Його закон;
  • гріхи народу є причиною поневолення і страждання;
  • причина поневолення перебуває в руках людей, а наслідки поневолення – у руках Бога.

Від чого залежить звільнення з рабства?

Для осмислення причин і наслідків усіх військових конфліктів потрібно брати до уваги третій фактор – духовні причини, пов’язані з Господом Богом, Творцем видимого і невидимого. Тому так багато написано про війну, а так мало говорять про духовні причини воєн. У Біблії, в її історичних книгах сказано все, що важливо, що має вирішальне значення при поясненні воєн. Тому історичні книги Біблії і є зразком тлумачення історії війни.

Тому й увійшли вони до збірки Біблії і залишилися назавжди святими книгами, щоб служити людству «духовним світлом» у поясненні воєн, перемог та поразок, рабства та визволення, лих та щасливого життя народу. Біблія незважаючи на лаконічність розповідей, досконало пояснює будь-яку війну, описану в ній. Щойно ми побачили, яким чином народ заслуговував на своє рабство. Тепер погляньмо, як поневолений народ знову отримує свободу.

Розберемо ті самі випадки, згадані раніше. На шести ясних прикладах ми побачили, що викликало причину і якою була причина поневолення ізраїльського народу. Тепер подивимося, що спричинило звільнення від поневолення і хто був причиною звільнення ізраїльського народу від шестиразового рабства.

У книзі Суддів описується, спочатку загалом, як Господь залучав богобоязливих і праведних людей бути Суддями в ізраїльському народі і як через них рятував його від рабства. «Бо жалів їх Господь, коли чув стогін їхній від тих, що гнітили і пригноблювали їх»23(Суд. 2:18). Якщо народ кається за свої гріхи і чинить діла покаяння, тоді Господь визволяє народ від поневолення кривдниками. Про це дуже часто говорить Святе Письмо.

Після восьмирічного поневолення Хусарсафемом «заволали сини Ізраїлеві до Господа, і поставив Господь спасителя синам Ізраїлевим, який спас їх, Гофониїла, сина Кеназа, молодшого брата Халевового. На ньому був Дух Господній, і був він суддею Ізраїля. Він вийшов на війну [проти Хусарсафема], і віддав Господь у руки його Хусарсафема, царя Месопотамського, і перемогла рука його Хусарсафема. І спочивала земля сорок років»24(Суд. 3:9-11).

Те саме повторюється у всіх книгах Суддів та Царств. Народ своїм недбальством і безбожництвом себе поневолив, незважаючи на наявність зовнішньої свободи, яка була лише золотим покривалом, що приховував внутрішнє рабство. А внутрішнє, духовне поневолення мало знайти своє відображення в зовнішньому рабстві.

Коли народ перебував у подарованих йому Богом свободі, мирі та процвітанні, серце його покривалося товстою шкаралупою, черствіло щодо Єдиного, Живого Бога і хилилося до нечистоти гріха та до поганських ідолів. Народ відпадав від Бога і постійно зневажав закон Його. А коли через це народ потрапляв у рабство, тоді пом’якшилося його затверділе серце і просвічувався розум. Але пом’якшення серця і просвітлення розуму не приходило відразу, а дуже повільно.

Раби змушені були мовчати, терпіти та собі пригадувати час, коли вони втішалися свободою і щастям у вільному царстві. Тоді народ чинив діла покаяння і Господь Бог приходив на допомогу і дарував звільнення ізраїльському народові.

Як тільки починалося покаяння і зойк, назустріч їм розкривалося милосердя Боже. Страшний закон гріха пом’якшувався милосердям Божим за умови щирого та повного покаяння ізраїльського народу. Отже, покаяння рабів було причиною, що спонукала Бога виступити і змінити хід подій. Дві ворожі сторони, раби і тирани, ніколи не змінили б своїх взаємин, якби раби не каялися, а тирани не чинили жорстоких вчинків. Але скорботне покаяння страждаючих, з одного боку, і перебільшена гордість тиранів-переможців – з іншого, спонукали Бога дарувати звільнення рабів і здобуття перемоги над тиранами і кривдниками. Допомога Бога приносила перемогу покривдженому народові і смерть гордим і безбожним окупантам.

Якби Сам Бог не був Визволителем, ніколи б беззбройні раби не могли вирватися з-під ярма озброєних рабовласників. Святе Боже Одкровення говорить про це, а християнські народи, які досвідчили, перемогу над окупантами переконалися в цьому.

З цього можемо зробити такі висновки:

  • покаяння народу допомагає здобути перемогу над кривдниками і окупантами;
  • Бог є милосердний і скорий на допомогу, коли люди єдиним серцем і устами покличуть Його на допомогу.

Гріхи очільників народу є причиною поразки на війні

За часів правління ізраїльських суддів гріхи самого народу викликали війну і були причиною поразки. Як мухи злітаються на рану, так сусідні племена ізраїльтян нападали на духовно поранений ізраїльський народ. Господь Бог настановляв праведних людей в Ізраїлі, щоб зцілити його від гріха, а отже, і звільнити його від ярма чужинців; іншими словами: повернути людським душам їхню внутрішню духовну свободу, за якою неминуче іде зовнішня свобода.

Найчастіше народ страждав від військових лих за часів ізраїльських царів внаслідок гріхів самих царів. Своїм беззаконням вони ображали Бога, і Бог посилав на них війну і передавав їх до рук їхніх кривдників. Щоправда, були й гідні царі, але таких було доволі мало, і тоді або взагалі не було війни, або ж вона закінчувалася блискучою перемогою над супротивником.

Ось кілька прикладів:

Цар Саул до того часу перемагав у всіх війнах, доки був вірний Богові та заповідям Його. Як тільки він відступив від Бога і почав радитись з ворожими поганськими жерцями, филистимляни перемогли його, і цар у розпачі заколов себе мечем. Цар Соломон до старості був мудрим і праведним царем, тому успіх не покидав його і війни не було за часів його правління. Але в старості він згрішив, догоджаючи своїм дружинам-ідолопоклонницям.

Тому, згодом царство його розділилося на дві частини, які постійно ворогували між собою: «І сказав Господь Соломону: за те, що так у тебе робиться, і ти не зберіг завіту Мого й уставів Моїх, які Я заповів тобі, Я відторгну від тебе царство і віддам його рабові твоєму»25(1Цар. 11:11). Рабом цим був Ієровоам, наглядач царських коней. А спадкоємцем Соломона в Єрусалимі був син його Ровоам. «І війна була між Ровоамом та Ієровоамом в усі дні життя їхнього»26(1Цар. 15:6).

Цар Ровоам «робив зло», і тоді напав на нього єгипетський цар Сусаким і підійшов до Єрусалиму, бо вони відступили від Господа. У Сусакима було велике військо: тисяча двісті колісниць та шістдесят тисяч вершників; а решті народу, що прийшов із ним із Єгипту, «не було числа».

Що ж тоді сталося? За законом гріха Ровоам мав бути знищений. Але Боже милосердя пом’якшило цю закономірність. У чому ж тут виявилося милосердя Боже? Через покаяння царя і його князів Бог дарував перемогу Ровоамові. Тому що «смирилися князі Ізраїлеві і цар і сказали: праведний Господь!» Як тільки з’явилося покаяння, була дана перемога над єгипетським царем. Тоді Бог сказав через пророка Самея: «Вони смирилися; не знищу їх і незабаром дам їм спасіння… щоб знали, як це – служити Мені і служити царствам земним». Сусаким пограбував Єрусалим, але іншого зла не міг заподіяти, бо Господь не допустив, тому що «в Юдеї було дещо добре…»27(2Хр. 12).

Також Святе Письмо розповідає про царя Седекію. «І цар Седекія робив зло в очах Господніх». За це Навуходоносор востаннє напав на Єрусалим, узяв його, спалив храм та все місто. Царя Седекію забрав живим у полон; на очах батька вбив його синів, наказав виколоти йому очі, закувати в кайдани та відвести до Вавилону. Із Седекією навіки зникло царство Юдейське, що стало вавилонською провінцією. Цим закінчилася самостійність і свобода юдейського народу.

Отож можна підсумувати вище сказане:

  • гріхи начальників народу є причиною війни та поразки усього народу;
  • через гріхи і беззаконня безбожних начальників народу страждає і народ, а держава, втративши самостійність і свободу, зникає;
  • покаяння і праведне життя царя і народу звільняє народ від окупантів та дарує мир та процвітання.

У гідних начальників у державі мир, і на війні – перемога

Пророк і суддя Самуїл, представляючи народові Саула, першого ізраїльського царя, так говорив Ізраїлю: «Тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони – ніщо»28(1Сам.12:20-21). Отже, нам потрібно вибирати чи живого і Всемогутнього Господа, чи нікчемність! Про третє ні слова не сказано, бо не може бути третього шляху, третього способу поведінки та існування людства.

Очільники народу, які шанували Єдиного Живого Господа, що жили за Його законом, своїм життям забезпечували успіх і розвиток державі, і тоді або зовсім не було війни, або якщо війна і була, то вони перемагали ворога блискавично. У тому, щоб мати Господа прапором своїм, полягав успіх гідних народних начальників, суддів, царів, первосвящеників, військових та князів. Поки цар Давид зберігав Божі закони, то перемагав усіх ворогів. Недарма у Святому Письмі про пророка Давида говоряться наступні слова: Тому що Давид «дотримувався заповідей Моїх і який ішов за Мною всім серцем своїм, роблячи тільки угодне перед очима Моїми»29(1 Царів 14:8). Під час царювання царя Соломона панував мир і достаток у країні, «і жили Іуда й Ізраїль спокійно, кожен під виноградником своїм і під смоковницею своєю»30(1 Царів 4:25).

За царювання царя Аси, що робив «добре й угодне в очах Господа Бога свого», у країні був мир «і не було в нього війни в ті роки, оскільки Господь дав спокій йому»31(2Хр. 14:2,6). А коли Аса для більшої, так би мовити, безпеки зібрав сильне військо, близько півмільйона воїнів, і зміцнив країну вежами та фортецями, то проти нього виступив Зарай ефіоплянин з військом у тисячу тисяч і з трьомастами колісниць.

Аса вийшов назустріч ворогові, і війська вишикувалися один проти одного в долині Цефата. Побачивши велике військо ворога, Аса в розпачі покликав Господа: «Господи! чи не в Твоїй силі допомогти сильному або безсилому? допоможи ж нам, Господи Боже наш: тому що ми на Тебе уповаємо і в ім’я Твоє вийшли ми проти безлічі цієї. Господи! Ти Бог наш: нехай не переможе Тебе людина. І вразив Господь ефіоплян перед лицем Аси і перед лицем Іуди, і побігли ефіопляни»32(2Хр. 14:11-12).

Допомога Божа була така очевидна, що коли народ повернувся додому, то порозбивав усіх ідолів, що ще залишилися в країні. Після цього царювання Аси протікало мирно протягом 35 років.

Іоас Старий Завіт
Коронація Іоаса

Царювання Іоаса було мирним, поки він «робив угодне в очах Господніх» і доки був живий первосвященик Іодай. Іоас зібрав багато скарбів, оновив храм Божий в Єрусалимі. Але після смерті Іодая, Іоас відступив від Господа і разом із народними старійшинами став служити ідолам.

За гріховну поведінку Іоаса Захарія, син Іодая, постійно йому дорікав, говорячи: «Для чого ви переступаєте повеління Господні? не буде успіху вам». Почувши ці слова, цар Іоас наказав побити камінням Божого чоловіка Захарію. Незабаром після цього на царство Іоаса напало невелике сирійське військо дамаського царя, яке, увійшовши до Єрусалиму, розграбувало місто та винищило усіх народних князів. «Хоча невеликою кількістю людей приходило військо сирійське, але Господь віддав до руки їх дуже численну силу за те, що залишили Господа Бога батьків своїх. І над Іоасом учинили вони суд».

Дуже важливе значення мають останні слова. Хоча сирійці були поганами, Господь змусив їх вчинити Його суд над віроломним юдейським царем. Після цього Іоас тяжко захворів, і раби, що повстали, убили його на постелі немочі.

Подібна доля спіткала і юдейського царя Амасію, сина Іоаса. Спочатку він «робив угодне в очах Господніх», і Господь дарував йому блискавичну перемогу над ідумеянами в Соляній долині.

Але після війни Амасія приніс разом зі здобиччю багато поганських ідолів і «поставив їх у себе богами», кланяючись і кадячи їм. А потім у засліпленні став зачіпати ідумейського царя: «Виходь, побачимось особисто». «від Бога було це, щоб віддати їх у руку» ворога. Ідумейський цар напав на Амасію, увійшов до Єрусалиму та пограбував його. У цей час в Єрусалимі почався бунт проти Амасії, і він утік у місто Лахис, але бунтівники наздогнали його і вбили.

Отож:

  • завдяки святості військових очільників, Господь дарує народу мир та процвітання;
  • завдяки праведності військових очільників, Господь захищає народ Божий і йому дарує перемогу;
  • якщо ж військові очільники пишаються своєю силою, чи мудрістю, чи багатством (що дарується їм від Бога), і відпадуть від Нього, то Господь суворо карає очільників і народ;
  • бути успішним керівником народу – означає любити Бога і виконувати Його заповіді.

Союз із злими і безбожними приносить зло

Пророк Ананія і Аса
Викриття царя Аси пророком Ананієм

Ще один важливий принцип розкриває нам Святе Письмо, яке стосується розуміння війни. Цей принцип полягає в тому, що союз із злими людьми і правителями приносить страждання і поразку. Цей факт вдало ілюструють декілька прикладів з Біблії.

Аса, цар юдейський, який чинив угодне в очах Господніх, про що говорить Святе Письмо: «І робив Аса добре й угодне в очах Господа Бога свого: і відкинув він жертовники богів чужих і висоти, і розбив статуї, і вирубав посвячені дерева; і повелів юдеям шукати Господа Бога батьків своїх, і виконувати закон [Його] і заповіді; і скасував він у всіх містах Іудиних висоти і статуї сонця. І спокійним було при ньому царство»33 (2Хр. 14:2-5).

Завдяки такому стилю правління Господь дарував блискучу перемогу над ефіоплянами, однак цар Аса згрішив лише в одному Він узяв скарби з храму Божого і підкупив ними сирійського царя Венадада з Дамаску, щоб він розірвав свій союз із ізраїльським царем і став союзником Аси.

Сирійський цар взяв скарби і зробив більше, ніж вимагалося від нього, а саме: він не тільки знищив союз із ізраїльським царем, але раптово напав на нього та захопив кілька міст. Все це не принесло Асі ніякої користі. Скарби, взяті з храму, були витрачені надаремно. Тоді прийшов до Аси пророк Ананій і став докоряти йому такими словами: «Оскільки ти понадіявся на царя Сирійського і не уповав на Господа Бога твого, тому і врятувалося військо царя Сирійського від руки твоєї. Чи не були ефіопляни і лівіяни з силою більшою і з колісницями і вершниками дуже численними? Але оскільки ти уповав на Господа, то Він віддав їх у руки твої».

Докоривши так царя Асу, пророк додав ще такі значні слова: «Очі Господа оглядають усю землю, щоб підтримувати тих, чиє серце цілком віддане Йому». І потім передбачив цареві: «Нерозважливо ти зробив тепер. За те віднині будуть у тебе війни…».

Інший приклад: юдейський цар Охозія робив неугодне перед Господніми очима, головним чином, з вини своєї недоброї матері Гофолії. Серед іншого зла, зробленого ним, було ще й укладання союзу з безбожним і беззаконним Іорамом, сином Ахава. Вони виступили проти Азаїла, сирійського царя, для завоювання Рамофа галаадського. Союзники програли війну, Іорам був тяжко поранений і перенесений до своєї столиці Ізреель. Охозія, повертаючись із походу, вирішив відвідати в Ізреелі пораненого союзника.

«І від Бога було це на загибель Охозії, що він прийшов до Іорама». Якраз у ці дні проти Іорама повстав воєвода Іиуй і вбив його, а сам зацарював на його місці, Охозія втік і ховався в Самарії. Але його впіймали, і привели до Іиуя і вбили. Всі ці приклади ясно показують, наскільки залежить результат війни від духовно-морального стану союзників.

З наведених прикладів випливають ясні висновки, що:

  • беззаконний і поганий народ накликає лихо і на себе, і на своїх добрих союзників;
  • на війні з народами відбувається те саме, що і з окремими людьми в мирний час. Тобто, спільність зі злим приносить усім спільникам велику поразку і страшні біди;
  • праведний Бог завжди і скрізь є найвірнішим Союзником тих, що йдуть за Ним і моляться Йому;
  • ніяка військова сила, на яку покладаються безбожні і жадібні кривдники, не зможе допомогти беззаконним народам.

Зброя не допомагає…

Часом зброя і допомагає

Згідно вчення Святого Письма, зброя і кількість солдат не має вирішального значення у війні. Без Божої сили та допомоги люди на війні безсилі. А Божа сила і допомога дарує праведникам перемогу, а безбожним і несправедливим – поразку.

Ксеркс напав на Елладу з 200000 солдатів і змушений був бігти перед незрівнянно меншим військом греків. Наполеон увійшов до Москви з великою і добре озброєною армією, а з Москви біг один, манівцями, щоб врятувати своє життя. Турки завжди були краще озброєні, ніж сербські селяни під час повстання, але зброя їм не допомогла. Черешнева гармата виявилася ефективнішою за сталеву, бо за нею стояла сила Божа.

На Сливниці в 1885 серби були краще озброєні, ніж болгари, але все ж таки перемогли болгари. А якщо згадаємо вікову боротьбу чорногорців із турками, то можна було б поставити таке запитання: Чи були чорногорці хоча б одній війні краще озброєні, ніж турки? Крім того, згадаймо німців у минулій Світовій війні. Чи були німці краще озброєні і готові до війни, ніж решта світу?

І, все ж таки, це не могло їх врятувати від поразки.

Святе Письмо вчить нас чітко, що сама по собі зброя на війні не допомагає. Що ж допомагає? Допомагає лише Божа сила.

Бог же допомагає віруючим, чистим і праведним здолати невіруючих, нечистих та неправедних. Щоб допомагати одним проти інших, Бог не вживає всієї повноти Своєї сили, якою Він міг би в одну мить знищити армію, і засоби Його часто бувають в очах людей зовсім нікчемними і смішними. Про це часто згадується у Святому Письмі. Наприклад, перед смертю Ісус Навин перерахував єврейському народові всі великі діяння Господа, зроблені Ним народу, після того, як вивів його з Єгипту.

Ісус був свідком усіх чудес Господніх, бо він помер в 110 років. Між іншим, він пригадав війну, під час якої Господь послав перед Ізраїлем шершнів і таким чином прогнав його ворогів. Так говорить Господь: «Я послав перед вами шершнів, які прогнали їх від вас, двох царів аморрейських; не мечем твоїм і не луком твоїм зроблено це»34(Іс. Нав. 24:12; Вих. 23:28). Отже, результат війни проти двох царів не залежав ні від кількості солдатів, ні від зброї, але від дії Божої.

Під час правління судді Самуїла филистимляни напали на ізраїльську землю. Самуїл звелів народу постити і молитися Богові. Народ його послухався.

Що ж сталося? «Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем»35(1Сам. 7:10). Тут теж не мало вирішального значення ні кількість солдатів, ні зброя, а щось третє, несподіване, послане Третім, Вирішальним, Всевидячим Богом. Отже, не допомагає зброя там, де Бог не благословляє воїнів. А де допомагає Бог, там і в пастушій пращі може бути перемога.

Одного разу, коли цар Венадад із Дамаску воював із Ізраїлем, пророк Єлисей підбадьорював ізраїльського царя, пророкуючи Венададу загибель. Так і справдилися його пророчі слова, як пророкував пророк Єлисей.

Але не від людей була загибель Венадада, а від Бога. Темної ночі «Господь зробив те, що стану сирійському почувся стукіт колісниць та іржання коней, шум війська великого. І сказали вони один одному: очевидно, найняв проти нас цар Ізраїльський царів хеттейських і єгипетських, щоб піти на нас. І встали і побігли в сутінках, і залишили намети свої, і коней своїх, і ослів своїх, весь стан, як він був, і побігли, рятуючи себе»36(4Цар. 7:6,7).

Отже, де Бог не допомагає, не допоможе чисельність війська, ні озброєння. У книгах Маккавеїв описані численні війни юдеїв з царями Антіохом та Птоломеєм. У всіх цих війнах царські війська були краще озброєні і мали більше солдатів. Крім того, при військах знаходилися часто і слони з дерев’яними вежами на спинах, з солдатами, що кидали в юдеїв стріли. У ті часи слони з такими вежами були не менш небезпечними, ніж сучасні танки для нас. Але все це не допомогло свавільним і безбожним царям у боротьбі з маленьким народом, який вірив Богові і Йому поклонявся в дусі та істині. З криками та сльозами закликали юдеї Бога допомогти їм у хвилини небезпеки. У царських військах починалося сум’яття, і вони тікали.

За царювання Іосафата, під час його війни з моавитянами, було видіння… Воюючі війська стояли один проти одного на пагорбах, між якими була велика долина. Погода була ясна і дощу давно не було. Одного ранку глянули моавитяни на долину і побачили, що вона вся червона, наче від крові. Тоді, думаючи, що вороги їх вночі перерізали один одного, моавитяни кинулися вперед, але потрапили в приховану пастку і були розбиті37(4Цар. 3).

Ось які іноді малі та незначні речі служать дієвими засобами у війні Бога Саваофа за тих, хто любить Його і поклоняється Йому; а ті, хто не вірить і не уповає на Нього, Всемогутнього Бога, а на своїх солдатів, свою зброю та своїх союзників – чекає велика поразка.

З цих вище наведених прикладів можемо зробити наступні висновки:

  • той, хто у своїй гордості, забувши Господа, сподівається на свою зброю, той ганебно зазнає поразки та загине;
  • той, хто в смиренні серця свого не сподівається на зброю, а покаянно волає про допомогу до Бога, той зі славою перемагає;
  • Бог допомагає смиренним і віруючим проти гордих та невіруючих;
  • часто Бог вживає, на людський погляд, незначні засоби, щоб уразити гордих і невіруючих окупантів і кривдників.

Як велике військо переможеться меншим

Мале військо перемагає більше

Перед своєю смертю Ісус Навин, великий воєначальник ізраїльського народу, звертаючись до всього свого народу, сказав наступні пророчі слова: «Один з вас проганяє тисячу, бо Господь Бог ваш Сам воює за вас, як говорив вам. Тому всіляко намагайтеся любити Господа Бога вашого»38(Іс. Нав. 23:10-11).

Це пророцтво багато разів здійснювалося в історії ізраїльського народу як під час правління суддів, так і за царів, а пізніше, за часів Маккавеїв. Наведемо тут лише один разючий приклад з часу правління судді Гедеона, коли чітко і виразно пояснюється, як і чому мале військо може перемогти незрівнянно більш численного ворога.

Ізраїль дуже зубожів під час мадіанитянського рабства. Серед утисків, що чинили тирани-завойовники поневоленому єврейському народові, було й таке: як тільки Ізраїль засівав свої поля, приходили мадіанитяни та амалекитяни, «налітаючи, як сарана» на поля; приходили з верблюдами, худобою, наметами і «винищували плоди землі», спустошуючи її. Під час цих лихих і голодних днів ізраїльтяни згадали Бога і в розпачі звернулися до Нього молитвою і постом. Господь змилосердився над багатостраждальним народом, покликав Гедеона і наказав йому звільнити ізраїльський народ від мадіанитянського рабства.

Гедеон був простим фермером і на той час працював на своїй ниві. Гедеон у простоті своїй відповів Господу: «Як спасу я Ізраїля?» Господь же сказав: «Я буду з тобою, і ти подолаєш мадіанитян, як одну людину»39(Суд. 6:16). Гедеон не повірив, що таке велике завдання може бути дано йому, простому селянину з найбіднішого племені Манасії, наймолодшому в домі свого батька. Тому Гедеон попросив знамення, і коли одержав його, з’явився перед ізраїльським народом.

Завдяки його зусиллям швидко зібралося 32 тисячі боєздатних людей. Тоді Господь сказав йому: «Народу з тобою занадто багато, не можу Я віддати мадіанитян у руки їх, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: “моя рука спасла мене”»40(Суд. 7:2). І наказав Господь повідомити народ ізраїльський: «Хто боязкий, нехай повернеться додому»41(див. Суд. 7:3).

І що ж? Не більше, як 22 000 людей покинули військо і розійшлися по своїх будинках. З Гедеоном залишилося всього 10000. Але й така кількість виявилася надто великою для Господа Бога. Тому Господь наказав Гедеону відвести військо до струмка і дивитися, хто як питиме воду. Одні стали пити, зачерпнувши воду рукою, інші опустилися навколішки і, нахилившись, пили прямо з струмка.

Господь наказав Гедеону взяти на війну тих, хто пив воду і черпав рукою, а решту Господь наказав відпустити додому. Але перших, хто пив, черпаючи руками, було лише 300 людей. І Господь сказав: «Трьомастами тими, що хлебтали, Я спасу вас і віддам мадіанитян у руки ваші».

А мадіанитян було багато, як сарани: «Верблюдам їх не було числа, багато було їх, як піску на березі моря». І триста людей отримали від Бога завдання перемогти таку кількість ворогів! Що ж зробив Гедеон зі своїм маленьким загоном? Він дав у руки кожному солдатові по трубі і по порожньому глеку, в якому горів факел.

Підійшовши до табору мадіанитян, усі ізраїльтяни засурмили в сурми і розбили глеки. Триста труб гримнули, як одна, і триста смолоскипів засвітилися з усіх боків; мадіанитяни злякалися, верблюди їх заметалися по таборі; у темній ночі один воїн не впізнав іншого, і мечі заробили наосліп. Таким чином, поки одні винищували інших, треті кидалися геть із табору, але все одно їх наздоганяла смерть. Перемога Гедеона була цілковитою і беззаперечною. А за цією перемогою прийшло звільнення Ізраїлю від ярма мадіанитян.

З цих прикладів Біблії зрозумілі такі повчання:

  • окупанта і загарбника супроводжує страх і поразка, а праведному – Господь дарує хоробрість і перемогу;
  • не чисельність військ стає вирішальною у війнах, а – воля Божа;
  • народ, який звертається до Бога в молитві, на ньому збуваються пророчі слова: «Один з вас проганяє тисячу, бо Господь Бог ваш Сам воює за вас».

Причини майбутньої війни

Ідолопоклонство - головна причина

Перегорнувши сторінки Біблії, яка пояснює причини виникнення воєн, і розглянувши феномен причин поразки і перемоги усіх біблійних воєн, можна відповісти на запитання про причини майбутньої війни. Якщо в мирний час наше життя буде угодним Богові, то, звичайно, війни не буде. Однак, у світі розмножуються і ростуть бацили війни, а коли вони розмножаться і виростуть, то війна стане неминучою. Хочуть її чи ні – вона неминуча. Війна може початися через будь-яку подію. Під час військових лих люди пам’ятали про Бога і закликали Його. Але як тільки війна закінчилася, люди усунули Бога від своїх справ.

Серед причин, як минулих, так і прийдешніх війн головною та основною причиною є безбожжя та відступництво від Єдиного Живого Бога. «Немає миру нечестивим, – говорить Бог мій» (Іс. 57:21). Багато християн Європи та Америки, які поспішали під час війни до церкви (приходили іноді навіть до початку богослужіння, щоб зайняти місце), стали після війни байдужими до релігії і відпали від віри в Бога. А якщо їм про це нагадати, вони іронічно заперечать, що релігія стала старомодною і непопулярною.

Як це так? Хіба можна говорити про сучасність чи несучасність дійсності? Адже Бог є найвищою дійсністю, що підноситься над усім тим, що взагалі називається дійсністю. Як же може бути, що віра в Бога, яка була 10 років тому живим і необхідним зв’язком із дійсністю, тепер раптом стає несучасною? Невіра в Бога означає віру в недійсність, у химеру… А яка доля чекає на народ з великою кількістю невіруючих, чітко видно зі Святого Письма: «нечестивим немає спокою тут на землі і там після смерті».

Ось доля їх, ось що написано ним. І вони ніколи не зможуть уникнути війни, якщо не викорінять безбожжя. Невіруюча людина вже тим самим, що вона не вірить, робить негідне перед Господніми очима. Невіра є образою Творця Вседержителя; нехтування Господом Ісусом Христом і повторне розп’яття Того, в ім’я Якого хрещені християнські народи, через хрещення, що дали Йому клятву у вірності. Будь-яка образа Бога, якщо в цьому швидко не покаятися, викликає лихо, як, наприклад: посуху, повінь, хворобу, заворушення, різні кризи, деградацію нації і, як вінець, війну. І це не забобони простого народу, а факт, встановлений і Божим Об’явленням – Біблією, і самим життям. Ходімо далі.

За безбожністю чи зневірою неодмінно йде поклоніння ідолам. Як тільки людина зречеться Бога, вона починає заповнювати порожнечу своєї душі чимось іншим, чому поклоняється як найвищій дійсності, найвищої цінності. Поклоніння Богу боговідступник замінює множинністю ідолів. Ніколи жоден ідолопоклонник не поклонявся лише одному ідолові.

Ідолопоклонство викликає хаос у людській душі, тоді як віра в Єдиного Бога вливає в душу гармонію простоти, чіткості та певності. Оскільки можна розібратися в теперішньому духовному хаосі величезної більшості освічених людей і можуть бути перераховані їх найтяжчі духовні недуги, вони поклоняються п’ятьом головним ідолам, яким вони служать:

1) матеріальні блага, 2) особисте я, 3) імперіалізм, 4) шовінізм, 5) культура.

Якщо матерія стає для людини основним прагненням, заради якого людина живе і працює, то вона прив’язується до цих матеріальних благ і втрачає подобу Божу. Люди, які втратили здатність бачити і відчувати Бога, піддаються на спокусу поклоніння матерії як ідолу; служіння їй усіма силами, думками та усім серцем своїм.

Але оскільки багато хто бажає мати один і той же матеріальний предмет, то серед людей неминуче з’являються заздрість, злість, ненависть, взаємні тертя і боротьба за володіння матеріальними благами. А цей стан постійного незадоволення неминуче спровокує війну.

Імперіалізм опанував мріями не лише великих, а й малих народів та людей. Він передбачає захоплення чужої землі заради влади, торгівлі, тобто заради збагачення. Так, як у багатьох народів прагнення імперіалізму безмежне, а планета наша обмежена, то не дивно, що серед народів з’являється взаємна заздрість, ненависть, тертя і боротьба. Все це неминуче доводить до військової пожежі.

Шовінізм, як і всі ідоли, не залишає місця Богові. Ми часто зустрічаємо атеїстів, які є одночасно затятими шовіністами. Сучасний шовінізм найлегше може перейти в імперіалізм і завжди невіддільний від нього. У своїх потворних формах він не стільки означає любов до свого народу, – це було б зовсім природно, – скільки зневажливу ненависть до сусідів, що, звичайно, огидно перед Творцем усіх народів.

Особисте «я», зведене в міру ідола, майже завжди супроводжує усіх людей. Воно їм замінило Бога – як тих, які багато хочуть і багато мають, так і тим, хто багато хоче, але мало або зовсім нічого не має. Ставлячи в центр всього замість Божої особи свою особистість, природно, що кожна людина шукає для свого ідола храм, шанувальників і багатства (тобто, все тієї ж матерії), щоб оточити свій ідол блиском божества. Цей рід ідолопоклонства найсильніше виявлений у боротьбі за першість, владу та багатство. Характерними властивостями цього ідола є гордість, себелюбність та нерозбірливість у засобах. І оскільки в цій шаленій боротьбі забувається про Бога і Його закон, то єдиним вірним засобом протверезіння служить війна.

Культура є найбезглуздішим ідолом наших днів. Усунувши Бога, єдиного натхненника і першопричину благородної культури душі і тіла, невіруючі люди почали обожнювати справи своїх рук, тобто те, що позначають одним словом – культура. Як далеко творам людських рук до Божих творінь! Оскільки культура залежить від інших вищезгаданих ідолів, особливо матерії, то й вона сприяє розпалюванню війни між народами.

З цих п’яти ідолів два можуть бути названі безглуздими, а три – лицемірними. Культура та шовінізм замаскований під націоналізм безглузді, бо лише кричать про себе та рекламують себе; а матеріалізм, імперіалізм та егоїзм лицемірні, тому що прикидаються і брешуть, прикриваючись іншими іменами.

Усі ці ідоли, були, звичайно, колись істинними цінностями і знову могли б стати такими, якби вони були освячені вірою в Єдиного Живого Бога і пройняті духом Божого закону. Іншими словами, коли вони абсолютно підпорядковані Богу і служать на славу Його імені. Матерія дана Богом людям для того, щоб вона служила їм, а не для того, щоб панувати над їхніми душами.

Здійснити ідею імперії Бог дає найбільш обдарованим народам з метою служіння найслабшим та менш обдарованим. Нація є прекрасною і праведною, хоч і обмеженою в служінні Богу та людям. Особисте «я», тобто розумну душу, Бог дарував кожній людині, щоб служінням і любов’ю підняти її до уподібнення Йому, Своєму Творцю. Бог вдихнув у людину прагнення культури для того, щоб через неї людська душа виявила своє панування над світом матерії і свою відданість і служіння Богу.

Всі ці цінності прийняли б ангельський образ через те служіння і любов, але як Серафим, що колись відпав від Бога, названий Люцифером, став дияволом, так і ці цінності стали без Бога ідолами, бісами.

Зауважте, що відносне перенасичення цими ідолами призводить людей до лінощів, псування, гниття, нехоті до життя і самогубства, а незадоволення веде до заздрощів, нарікання, безсоромності, усякого роду насильства і, зрештою, знову до самогубства.

  • В обох випадках ці ідоли дихають ненавистю і зневагою до лагідного і доброго Господа Христа і, отже, доводять до війни. Тому можна підсумувати:причини майбутньої війни полягають у відступництві від Бога та ідолопоклонстві християнських народів та їх керівників;
  • щоб уникнути майбутньої війни потрібно каятися за гріхи і навернутися до Бога.

Хто переможе в майбутній війні

Україна переможе

Всі війни від початку історії – біблійні війни, тобто усі вони залежать від живої, активної і всемогутньої волі Господа Бога; усі вони походять з гріховності або з обох сторін, або лише з однієї; усі війни відбувають згідно біблійного закону причинності і закінчуються так, як їм присудить Господь Бог.

Індія була могутнішою країною, ніж орди Акбара, проте була ними переможена. Рим був сильнішим за Гензеріха і Аттілу, але був ними переможений. Візантія була набагато розвинутіша і військово оснащена за турків і все ж зазнала поразки, Іспанія була також могутніша за маврів, але була ними завойована. Англія була сильніша за Америку, але більш ніж 2 століття тому Америка звільнилася від її панування. Росія програла війну з Японією, хоча населення її було чисельнішим.

Зі Святого Одкровення Божого стає зрозуміло кому Бог дарує перемогу. Це помітно також і з прикладу усіх воєн історії людства, якщо їх розглядати через призму Святого Письма.

Господь Бог дарує перемогу тому, хто довіряє Богові і виконує Його закон. Безбожний народ буде переможений, хоча він володів могутнішою армією, а чисельність його війська була як листя в лісі. Нечестивим і беззаконним керівникам народу не допоможуть їх розум, стратегія, військо, культура, озброєння, дипломатія, красномовство. Народ же, який разом із керівниками своїми залишається вірним Господу Ісусу Христу (ми все ще говоримо про християнські народи), уникне війни, або вийде з неї переможцем.

Зі сказаного стає очевидним, що:

  • у майбутній війні народи, що найбільше загордилися перед Богом, будуть і найбільш постраждалими;
  • у майбутній війні перемога вже обумовлена покаянням та наверненням до Ісуса Христа;
  • якщо жоден християнський народ не покається і не повернеться до Ісуса Христа – центру своєї душі та життя, – то Бог дарує перемогу нехристиянським народам.

Виконання пророчих слів про війни

Осада Єрусалиму
Осада та руйнування римлянами Єрусалиму в 70 році, Девід Робертс

Згідно Святого Письма святі Божі пророки чітко розуміли, що на безбожних людей і на цілі народи Бог насилає війну, як насилав на них пандемію, голод, посуху, землетруси, нашестя гусениць, сарану та інші лиха, які повинні були опам’ятати безбожників і навернути їх до Бога.

«Я уражав вас іржею і бляклістю хліба; безліч садів ваших і виноградників ваших, і смоковниць ваших, і маслин ваших пожирала гусінь, – і, попри все те, ви не навернулися до Мене, – говорить Господь. Посилав Я на вас моровицю, подібну до єгипетської, вбивав мечем юнаків ваших, відводячи коней у полон, так що сморід від станів ваших піднімався у ніздрі ваші; і, попри все те, ви не навернулися до Мене, – говорить Господь»42(Амос. 4:9,10).

«Нечестивим же немає миру, – говорить Господь»43(Іс. 48:22).

Так вони, воюючи проти Бога своїми гріхами і беззаконнями, опоганюють світ. Содом та Гоморра загинули не від війни, а від гріхів – від життя без Бога. «Бо Я відняв від цього народу, – говорить Господь, – мир Мій і милість і жаль» (Єр. 16:5). За що ж Благий Господь забрав мир у народу? За те, що «вустами своїми говорять із ближнім своїм дружньо, а у серці своєму будують йому підступи. Невже Я не покараю їх за це?» (Єр. 9:8,9). За їхнє лукавство, безбожність і лицемірство «будуть повалені трупи людей, як гній на полі і як снопи позаду женця, і не буде кому зібрати їх»44(Єр. 9:22).

Лицемірство опанувало вождями християнських народів і, говорячи про мир, вони укладають один проти одного таємні договори. Кожен такий договір означає війну. «Нечестивих Він віддасть мечу, – говорить Господь»45(Єр. 25:31).

Зраджував раніше, зрадить і тепер. За своїми гріховними вчинками християнські народи стали набагато гірші за нехристиянських, які міцно тримаються своїх «богів»-ідолів, тоді як серед християнських народів ведеться не тільки пропаганда проти Господа, але прямо відверта зневага Бога. Так само було і у євреїв перед їх загибеллю… Сусіди їх, ідолопоклонники були вірні своїм ідолам, а євреї, відкинувши Бога, зневажали Його закон, Бог їх покарав, але вони все-таки залишилися у своїй безбожності і продовжували зло чинити в очах Божих. Недарма пророк Єремія, звертаючись до своїх земляків говорив: «Ти знищуєш їх, а вони не хочуть прийняти напоумлення; лиця свої вони зробили міцнішими за камінь, не хочуть навернутися»46(Єр. 5:3).

Хіба Бог не бичував християнські народи – цей новий Ізраїль – але вони не покаялися? Коли християнські народи пережили війни, вони закликали Бога, і Він, прощаючи їх, посилав їм мир; а потім вони грішили знову, і Він, караючи їх, посилав їм війну. Бог – не людина, щоб не знати, і Він знає, що в біді людина звертається до Істини; тому Він і посилає лихо. У світі де панує достаток і комфорт люди стають безбожними та егоїстичними; щоб їх протверезити, Бог допускає лихо.

Звідси прислів’я: «Поки грім не вдарить, чоловік не перехреститься». «За Мій дім, який у запустінні, тоді як ви біжите, кожен до свого дому. Тому-то небо закрилося і не дає вам роси, і земля не дає своїх плодів. І Я закликав засуху на землю»47(Аг. 1:9-11). А коли не допомагало лихо, Бог посилав війну. «Від меча помруть усі грішники з народу Мого, які говорять: “не осягне нас і не прийде до нас ця біда!”»48(Амос. 9:10).

Якими ж гріхами обтяжив себе Ізраїль і чим спричинив загибель? «Зберіться на горах Самарії і подивіться на велике нечестя у ній і на утиски серед неї. Вони не вміють чинити справедливо, – говорить Господь: насильством і грабіжництвом збирають скарби у палаци свої. Тому так говорить Господь Бог: ось ворог, і притім навколо всієї землі! він знищить могутність твою, і пограбовані будуть палаци твої»49(Амос. 3:9-11).

Євангеліє і війна

Євангеліє і воїн

Для кращого аналізу феномену «війни» перейдемо від Старого Завіту і відкриємо Новий Завіт. Виникає важливе питання: «Чи Ісус Христос підтримував війну чи був проти неї?» Жодна розумна мати не вдаватиметься без крайньої потреби покарання різками. Але коли нею вичерпані всі засоби, що вибирають, тоді для виправлення дитини вдається вона до допомоги різки. Не зі злості, та якщо з стривоженої материнської любові, щоб не пропало її дитя; щоб, нарешті, інші діти не пішли неправильним шляхом.

Ви не спостерігали, як після такого покарання дитина та мати плачуть разом? Мати плаче зі співчуття, бажаючи своїми сльозами потішити дитину. Може, вам траплялося спостерігати й іншу, ще більш зворушливу картину, коли після покарання, дитя вже сміється, а мати плаче?

О, свята материнська любов! Хто з нас, будучи уже в зрілому віці, не благословляє свою матір за те, що карала його в дитинстві? І хто не бачить у материнському покаранні ще більший доказ її турботливої любові? І війна є не що інше, як різка, якою Бог хоче врятувати Своїх дітей від остаточної загибелі.

Божа любов незрівнянно більша за материнську любов і, звичайно, Господь допускає покарання тільки з дбайливої любові до людини. Господь Ісус Христос відкрив людям мету їхнього земного життя і чітко вказав шлях до досягнення цієї мети. До Нього люди не знали ні мети свого життя, ні шляху, який веде до спасіння душі. Багато було на землі великих мудреців, які мали більш-менш чітке передчуття цілі та шляхів людини і вказували на них людям. Але вони не могли довести своїх слів, не могли відкрити людям і показати царство духовної дійсності. А Христос відкрив нам, що мета життя є безсмертне життя з Богом у небі.

Царство Небесне є сяючим містом, до якого ми поспішаємо, проходячи через наш земний світ сповнений символів та сигналів. За словами апостола: «Бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього»50(Євр. 13:14).

Життя у вічності, у сяючому ангельському місті, у Царстві Небесному – ось ціль кожної людини. А шлях до цієї мети – Сам Господь, Його приклад життя, усі Його заповіді. «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його»51(Мф. 6:33) – ось основне, головне і єдине розумне прагнення людини. І це все. Решта – другорядне, тобто: їжа і одяг, здоров’я, житло, мир і безпека, знання, і вміння, і все, що потрібне нам у даний момент нашого існування на землі, – і все це додасться нам52(Мф. 6:33).

Головне буде дано нам, а все другорядне додасться. Воістину Господь дає усе потрібне нам, якщо наші очі звернені до Нього, як очі рабині до пана. «Душа більша за їжу»53(Лк. 12:23) – сказав Спаситель, і далі: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?»54(Мф. 16:26).

У зв’язку з війною можна було б сказати: яка користь людині чи народу, якщо вона підкорить увесь світ, а душу свою заплямує гріхом і втратить спасіння? Яким би не було земне царство – сьогодні воно існує, а завтра його нема; Царство ж Царя Небесного буде існувати вічно.

До Христа були люди, які помічали, що мета людського життя не знаходиться на землі, що її не можна знайти ні на землі, ні під землею, тобто в смерті. Вони на досвіді знали, що не було живої душі, яка б, вважаючи якийсь земний предмет метою свого життя, не розчарувалася, здобувши матеріальні блага. Тепер же для праведного християнина стає зрозумілим, що людина не може знайти кінцевої мети свого життя ні на землі, ні деінде в нашому матеріальному всесвіті.

Мета наша поза всім матеріальним світом; вона в царстві духовної сутності та дійсності, у Царстві Божому, а не в цьому світі символів та сигналів. Господь нам це не лише сказав, а й явив. Він показав нам це через Свій прихід на землю, стражданнями і воскресінням із мертвих і вознесінням у славі на небеса.

Якщо християнський народ, якому відкрита мета людського життя, своїми ж гріхами заступає його від свого розуму і зору, тоді він сліпне і стає безумним. Сліпий і божевільний, шукає він кінцевої мети на землі, поклоняється ідолам замість Богу, домагається царства земного, зневажає Божественного Спасителя Ісуса Христа. У такому стані Христос йому здається неприродним, бо в очах такого народу лише він «природний».

Христос йому нереальний, а він – реальний!

Такий народ воює проти істини, проти Бога і, звичайно, воює зі своїми сусідами. Відректися від Ісуса Христа – означає зректися мети життя. А називатися християнином, тобто, найвищим ім’ям у світі, означає не тільки знання мети життя, а й радісне ходіння шляхом, що веде до Ісуса Христа.

Христос не стверджував, що не буде війни, Він лише вчив, що треба робити, щоби не допустити її. Своїм духом Він передбачав, що не всі люди захочуть послухати Його і що внаслідок цього буде багато воєн. «Також почуєте про війни і чутки про війни… Постане бо народ на народ, і царство на царство»55(Мф. 24:6-7). Ті, хто згрішить, будуть покарані війною не відразу, але після довгого, дуже довгого терпіння Божого і прощення.

Коли Господь вичерпає всі інші настанови, тоді тільки вдається Його Свята Любов до останнього засобу – покарання Своїх дітей бичем війни. Передбачаючи війни, Христос заплакав56(Лк. 19:41).

Деякі злі люди з мстивою радістю пророкують війну. Так робить зла мачуха, яка радіє покаранню пасинка. Мати ж плаче, думаючи про покарання своєї, хоча б і поганої дитини. Так і Христос, сповнений безмежної любові до людей, дітей Своїх, заплакав, передбачаючи майбутні війни.

Передбачивши війни – аж до останніх часів, – Христос згадав також про причину їхню: «Бо встануть лжехристи і лжепророки» і «через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох»57(Мф. 24:12,24). Лжехристи будуть вказувати людям помилкові цілі життя; лжепророки хибно передбачатимуть події; беззаконня і охолола любов поведуть людей хибними шляхами. Одні не знатимуть ні мети, ні шляхів життя. Інші, знаючи мету життя, за слабкістю характеру підуть хибним шляхом. Треті знатимуть і мету, і шлях життя, але свідомо і злісно відкинуть і те й інше, як колись свідомо відкинули їх єврейські старійшини, розіп’явши Христа.

Все це спонукає Святу Любов, плачучи, допустити покарання Своїх дітей бичем війни.

З усього сказаного ясно, що:

  • Господь Ісус Христос відкрив ціль життя та шлях до цієї мети;
  • Христос у Своїм Євангелії вказав людині на необхідність вести війну проти самого себе, з метою усунення інших війн;
  • той, хто не веде війну проти самого себе, проти своїх пристрастей, пороків та гріхів, той неминуче веде війну проти Бога та своїх ближніх;
  • війна повинна осягнути християн, що зневажають закон Христовий, хоча б вони і не бажали її, подібно до того як карається дитя, що провинилося.

Висновок: Чому Господь допускає війни?

навіщо війни?

Підсумовуючи усе, що було сказано в цій книзі, можемо сказати, що Святе Письмо дає нам можливість пояснити явище «війни» крізь призму релігійного віровчення. Уся світова література разом взята далеко не пояснює явище «війни» так, як це робить Одкровення Боже – Святе Письмо. Війна, як і будь-яке індивідуальне та суспільне явище, залежить виключно від морально-етичного життя та стосунків із Богом. Це однаково стосується як нехристиян так і християн.

Різниця лише в тому, що в нехристиян війна залежить від їхнього ставлення до Бога і Його закону, впровадженого в їхньому сумлінні і до певної міри витлумаченого їхніми мудрецями; а в християн війна залежить від їхнього ставлення до Єдиного Живого Бога і Його морально-етичного закону, відкритого нам через Ісуса Христа.

Людина захворіє тоді, коли п’є заражену бактеріями воду, так і війна неминуча для того, хто, відступивши від Бога, харчується плюгавими Йому думками, почуттями та справами та накликає на себе війну Поки люди своїми думками, почуттями та справами воюють проти Бога – марні їхні мрії про мир. Всупереч бажанню людей, війна має виникнути там, де посіяно її насіння. «Нечестивим же немає миру, – говорить Господь»58(Іс. 48:22).

У наш час набагато більше, ніж будь-коли, кричать про мир, проте, готуються до війни. Все одно, чи поклоняються люди Богу чи своїм творінням; і те, й інше поклоніння бридке перед лицем Божим. Будь-яке ідолопоклонство, як у наш, так і в минулий час, лікується Богом через Божу справедливість, відображення чого війна.

На запитання, яким чином милосердний Бог допускає такі жахіття, як війна, можна відповісти іншим вагомим питанням: як люди, яким Бог ясно відкрив Свою волю і Свій закон, можуть без сорому і покаяння безупинно ображати Бога і зневажати Його закон? «Господь, Бог чоловіколюбний і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний»59(Вих. 34:6). Люди вже заслужили собі на майбутню війну, проте, якщо б не було Божого милосердя і любові, війна давно б почалася; меч – за гріхи християн – ніколи б не був схований.

Сучасний відносний мир – це перепочинок, даний людству завдяки Божому милосердю та турботі Бога про людину, а також завдяки молитвам праведників, які постійно звертаються до Бога. Чи можна зупинити війну? Звісно, можна. Питання лише в тому, чи люди готові покаятися перед Богом. «Чи може ефіоплянин перемінити шкіру свою і барс – плями свої? так і ви, чи можете робити добре, звикнувши робити зле?» – питав колись Божий пророк Єремія ізраїльтян перед загибеллю цього народу60(Єр. 13:23). Усе можна, якщо люди захочуть.

Людина може змінити свій дух, виправити думки, приборкати свої прагнення до речей, що не мають істинної цінності, і піти до доброї мети за Тим, Хто сказав: «Я є Дорога, Істина і Життя». Може, якщо захоче. Але чи захоче? Від падіння в прірву до порятунку з неї та щастя з Богом – один крок. Чи захочуть люди відступити лише на один крок від жахливої прірви, над якою стоять? Бог чекає відповіді на це запитання; чекає, як батько, люблячий і дбайливий. Хоча б щодня давали Богові негативну відповідь, – з милості та любові Своєї Бог чекає; чекає, чи почує від якогось народу добру відповідь, щоб відхилити катастрофу.

Нині витрачається багато слів про роззброєння. Але як може роззброїтись народ, обтяжений, «озброєний» гріхом? Гріх вселяє страх, страх кує зброю; таким чином, через страх, гріх готує війну. О, якби не цей проклятий страх! Але страх залишиться, поки є гріх. Мимоволі грішники повинні озброюватися. Якби люди звільнилися від гріха, хто б тоді боявся, хто б кував зброю, хто б готувався до війни? Ніхто.

Ціль миру! Чому не говорять про неї? Не говорять перед Богом та перед людьми? Це дуже важлива тема! В ім’я чого люди прагнуть миру? Запитайте їх, і вони зніяковіють. Оговтавшись від свого збентеження, одні дадуть відповідь – заради культури; інші – заради економічного прогресу; треті – задля збереження творів людського мистецтва; четверті – для держави; п’яті – задля забезпечення особистого існування тощо.

Дурниця! Сучасні гучні слова про роззброєння та мир видають звук фальшивої монети. Люди не знають мети миру, якого досягають. А тим, хто зараз найбільше наполягає на мирі, він потрібний для зручнішого та безперешкодного поклоніння своїм ідолам.

До чого веде подібний світ? Під час війни не було стільки самогубств, як зараз, у наш мирний час. Заради чого володарі світу наполягають на примиренні? Заради страху Божого та слави Його чи щоб спокійніше пожинати плоди своєї несправедливості? Якщо вірно останнє – а схоже, що вірно – тоді не дивно, що їм замість миру буде послано війну. Коли народився Владика миру, хори ангелів співали над Вифлеємом: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» Прославлення Бога, отже, має бути на першому місці, і воно є необхідною умовою істинного миру та щастя серед людей. Якби люди прагнули миру заради слави Божої, то безсумнівно отримали б його, і цей мир назавжди залишився б з ними.

Але хіба ви хоч раз чули від когось із тих, хто наполягає на мирі, що вони дали обітницю скористатися миром в ім’я слави Божої і для самовиправлення? Така обітниця абсолютно необхідна для істинного і міцного миру. Нехай нинішні миротворці точно визначать мету миру, сповідуючи її голосно, щоб чули небо і земля, і тоді ми побачимо, як віддалиться від нас війна. Блаженний правитель, який, пізнавши Істину, вчасно покличе свій народ до покаяння перед Живим Богом. Блаженний народ, який вчасно покається за свої гріхи проти Бога. Жодне зло не наблизиться до нього. Не будучи озброєним, він житиме в безпеці, бо Всемогутній Господь захистить його непереможною правицею Своєю. Хоч би в нього не було жодного меча – вороги його будуть безсилі перед ним і не перейдуть межі його землі; Господь Саваоф не допустить їх до цього. А якщо вороги і перейдуть його межі, то цим викопають собі могилу.

Такий народ прийме велику місію у світі. Він буде світлом усім народам.

Господь Бог прославить його небаченою славою і благословить його на віки.

(Переклав С. Острик, ред. N.E.W.O.D. Посилання на ютуб – аудіоверсія уривків із книги святителя Миколая Сербського «Війна та Біблія». )

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
18 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
สล็อตเว็บตรง
Гість
สล็อตเว็บตรง
4 місяців тому

When someone writes an piece of writing he/she retains the idea of a user in his/her mind that how a user can understand it.
Thus that’s why this article is amazing. Thanks!

sejuta77
Гість
sejuta77
4 місяців тому

This is my first time go to see at here and i am genuinely impressed to read everthing
at alone place.

เว็บหีหมา
Гість
เว็บหีหมา
4 місяців тому

In fact no matter if someone doesn’t be aware of then its up to other users that they will help,
so here it takes place.

Website
Гість
Website
4 місяців тому

Hey there! Would you mind if I share your blog with my zynga group?
There’s a lot of folks that I think would really appreciate your content.
Please let me know. Thank you

สล็อตเว็บตรง
Гість
สล็อตเว็บตรง
4 місяців тому

Hey there! Would you mind if I share your blog with my facebook group?
There’s a lot of people that I think would really enjoy your content.
Please let me know. Many thanks

Verlaufsnägel (Gradient Nails)
Гість
Verlaufsnägel (Gradient Nails)
4 місяців тому

It’s going to be finish of mine day, however before
end I am reading this impressive piece of writing to increase my knowledge.

situs 4d gacor
Гість
situs 4d gacor
4 місяців тому

Fine way of describing, and fastidious post to obtain data
on the topic of my presentation focus, which i am going to present in college.

website
Гість
website
4 місяців тому

Good post. I learn something new and challenging on blogs I stumbleupon everyday.
It’s always helpful to read articles from other writers and use a little something from other sites.

สล็อตเว็บตรง
Гість
สล็อตเว็บตรง
4 місяців тому

Your style is unique compared to other folks I’ve read stuff
from. I appreciate you for posting when you’ve got the
opportunity, Guess I’ll just book mark this web site.

ผลหวยลาวย้อนหลัง ruay
Гість
ผลหวยลาวย้อนหลัง ruay
4 місяців тому

I was able to find good information from your blog articles.

Feel free to visit my webpage – ผลหวยลาวย้อนหลัง ruay

หวยลาววันนี้
Гість
หวยลาววันนี้
4 місяців тому

My programmer is trying to persuade me to move to .net
from PHP. I have always disliked the idea because of the costs.
But he’s tryiong none the less. I’ve been using WordPress on various
websites for about a year and am worried about switching to
another platform. I have heard fantastic things
about blogengine.net. Is there a way I can transfer all my wordpress posts into it?

Any help would be greatly appreciated!

Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial