Сімейні стосунки та віра у Бога

Помилок на етапах побудови стосунків буває дуже багато. Одна з поширених пов’язана з тим, що створення сім’ї часто-густо розглядається як самоціль, опускається сімейна віра в Бога.

Люди прагнуть за будь-яку ціну привернути увагу тієї чи іншої людини, одружитися, мати її при собі у вигляді того самого вічного джерела щастя.

І весь сенс життя починає поступово зводитись до того, щоб досягти цієї мети. А так не повинно бути.

По-перше, не можна творити собі кумира з потенційної другої половини, щастя на цьому не побудувати.

По-друге, так можна впасти у психічну залежність від людини, а будь-яка залежність – це прояв страху. Страху самотності, страху перед чимось новим, страху втратити старе, позбутися комфорту… А де страх — там немає кохання.

По-третє, стосунки з людиною можуть не скластися, вона піде — і з чим тоді ви залишитеся? У вас просто впаде цілий світ, у створення якого було вкладено стільки зусиль.

Взагалі все, що ми собі самі вигадуємо, все, що ми створюємо, має одну властивість — обмеженість. А обмежене завжди має як період розквіту, так і період згасання, тління, з усіма наслідками. Не треба робити на це ставку.

Метою для християнина завжди має бути Христос. А наша друга половина – не джерело щастя, а лише засіб його досягнення. Засіб досягнення Бога. І цим засобом потрібно правильно скористатися.

У сім’ї доведеться багато на що заплющувати очі. Сімейне щастя — це коли ти маєш вибірковий слух, вибірковий зір, короткий язик та постійну посмішку на обличчі й правильне ставлення до труднощів.

У сімейних стосунках взагалі немає жодного захисту від нещастя, крім віри у Бога. Коли ти розумієш, що твої проблеми не фатальні, що вони, як і людина, яка поруч, — це лише засіб досягнення Христа, то ти не підвладний ранам. Випробуванням підвладний, а ранам – ні. І страху також.

Протоієрей Ігор Фомін