Вхід Господень у Єрусалим: не царювання, а хрест
Господь входить в Єрусалим. Він не вперше входить у це місто, але це входження було винятковим. Зовсім нещодавно сталися явні чудеса такого масштабу, якого ще не бачила земля Іудейська. Це було зцілення сліпонародженого, це було, звичайно ж, воскресіння чотириденного Лазаря. Народ передчуває, що зараз має статися щось грандіозне. Уперше за три роки Свого громадського служіння Спаситель дозволяє народу виразити той захват і те шанування, яке раніше ретельно ховалося для того, щоб не дати зайвого приводу юдейським старійшинам.
Господь сідає на молодого осла – це перший випадок в євангельській історії, щоб Христос не йшов пішки, а їхав. Ми бачимо, як люди устеляють шлях своїм одягом, виражаючи шанування, повагу до Того, Хто їде. Ми чуємо, як діти кричать: «Осанна!», зрізають пальмові гілки, радіють тому, що нарешті входить в Єрусалим довгожданий Месія.
І лише один Христос розуміє, що насправді чекає Його в цьому місті. Тільки Він знає, що там буде не царювання, якого так чекають євреї, там буде не ганебне вигнання римської влади, – там буде зрада, будуть знущання, буде тяжка смерть на хресті, сльози і ридання найближчих учнів.
Але все це попереду. А сьогодні – лише урочистість. Цього дня найбільше хочеться сказати про дивну Божественну лагідність. Ми часто сприймаємо лагідність як прояв слабкості, безхарактерності і немочі людини. Насправді, у тій лагідності, яку являє Собою Христос, коли сидить на віслюкові, коли дозволяє вшановувати Себе як Царя, щоб утішити, надихнути народ, що так довго чекав Месію, проглядає величезна Божественна сила.
Один з богословів якось сказав: “Весь світ створений Хрестом”. Хрест як принцип жертви, як символ повної віддачі себе заради буття іншого, є той самий фундамент, на якому стоїть весь світ, яким скріплюється все творіння Боже. І сьогодні хочеться побажати кожному з нас не лише радісно зустрічати Христа, Який прямує в Єрусалим, але і знайти в собі сили, щоб стояти поруч з Ним, коли від Нього відвернуться всі, коли Його поб’ють, обпльовують і зрадять на тяжку, страшну хресну страту.
Протоієрей Павло Великанов
