Великий Вівторок

Наближаючись до днів Своїх страждань, Господь був особливо близький і відвертий зі Своїми учнями. “Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого” (Ін. 15:15), – казав Спаситель апостолам. Тепер Він вже не таємно, але з особливою ясністю сповіщав їм про те, що Йому потрібно постраждати, щоб таким чином підготувати їх до Своїх страждань: “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття” (Мф. 26:2). Бачачи скорботу, що охопила Апостолів, Він утішає учнів обіцянкою, що не залишить їх.

Але в той же час Господь не приховує від них і того, що на них, і на всіх взагалі християн чекає така ж доля, як і Його – їх Божественного Учителя: “Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ” (Ін. 15:20,18,19).

І знову, бачачи їх скорботними, Господь утішає їх: “У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ… І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік… Я з вами по всі дні, до кінця віку… Мир залишаю вам, мир Мій даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається” (Ін. 16:33; 14:16; Мф. 28:20; Ін. 14:27).

Господь просить Своїх учнів, щоб вони перебували в Ньому і виконували Його заповіді, бо без Нього вони не можуть творити нічого: “Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам… Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову” (Ін. 15:4,7; 14:2,3).

Господь утішає їх, відкриваючи, що за скорботою послідує радість, що їм уготована нагорода в Майбутньому Царстві. І оскільки учнів Його цікавило питання, яким буде Пришестя Господа на землю, то Спаситель сповіщає їм ту Божественну істину, що наприкінці світу Він прийде зі славою великою судити живих і мертвих, і всіх щиро віруючих у Нього сподобить Царства Свого, а які не вірували чи відреклися, засудить на муку вічну.

“Коли це буде?” (Мф. 24:3) – запитували учні. Але Господь відповідав їм: “Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один” (Мф. 24:36). Таким чином Священне Писання зберігає в глибокій таємниці і не відкриває нам ясно часу Другого пришестя для того, щоб ми завжди дотримували себе в чистоті і непорочності і готові були зустріти Господа повсякчас.

Тому Господь і застерігає учнів: “Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде… І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх… Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде” (Мф. 24:42; Лк. 17:26,27,30; Мф. 25:13).

У наш час більше, ніж колись, треба пам’ятати це застереження, бо тепер особливо багато тих, що дрімають і сплять. Душевний сон – це не тілесний сон, що зміцнює організм, а навпаки, сон нездоровий, хвороблива сплячка, в якій люди ганяються за метушнею і думають, що вони живуть справжнім життям, забуваючи про душу, про Бога і про Майбутнє Вічне Життя. Для того, щоб глибше відчути почуття небезпеки, необхідності пильнування і пробудити нашу совість від духовної дрімоти, Господь розповів притчу про десять дів.

Ця притча навчає нас тому, щоб, прийнявши віру, ми супроводжували її добрими справами, якими тільки і може підтримуватися наше духовне життя. Безрозсудні діви, які вийшли назустріч Женихові, не приготували для своїх світильників єлею добрих справ. Мудрі ж разом зі світильниками запаслися й добрими справами, щоб гідно зустріти Жениха. Так і наше життя повинне все бути приготовленим до зустрічі з Господом, а для цього на його протязі ми повинні невпинно піклуватися про надбання і збереження живої віри і щирої любові до Бога – Джерела любові, та любові до ближніх.

Турботи віку цього затьмарюють найважливішу турботу і мету нашого життя – осяяння душі світлом Христовим, її спасіння і готування до Вічного Царства. Будьмо пильними, щоб увійти до Небесних осель з мудрими дівами і сподобитися від Господа вічних благ. Амінь.

Архімандрит Кирило (Павлов)