Велика Середа – випробування на зрілість

Велика Середа – випробування на зрілість

Велика Середа. Усі ми добре знаємо ці події у викладі Євангелій. Ніч на середу Господь провів у Вифанії. Тут, у будинку Симона прокаженого, у той час, коли в раді первосвященників і старійшин було вже вирішено узяти Іісуса та віддати Його на смерть, «зупинити» Його, якась «жінка грішниця» вилляла дорогоцінне миро на голову Спасителя і тим приготувала Його на погребіння, як пояснив Він Сам.

Там же, у протилежність її безкорисливому вчинку, народився в душі Іуди, одного з дванадцяти учнів Спасителя, злочинний намір зрадити свого Вчителя і Господа.

Читаючи це, ми з вами розуміємо: цей намір народився в серці Іуди не зараз, «ні з того ні з сього» – цей нелогічний вчинок-виклик жінки, яка публічно віддала Іісусові царські почесті (царські, так, але ж ті, що належать царю мертвому!), – став останньою краплею для Іуди. Скупі рядки Євангелія дають зрозуміти: цей момент для Іуди став переломним. У нестямі – чи то від обурення, чи то від краху якихось своїх планів і надій, чи то від чогось ще – він вирішив, наважився зробити те, що, можливо, давно вже спадало йому на думку – передати Вчителя до рук правосуддя, «вжити нарешті заходи».

Ми знаємо: за віки є багато тлумачень того, чому Іуда зрадив Христа. Тлумачень найрізноманітніших: хтось намагався виправдати й прославити Іуду, ніби, Іуда передбачувано послужив великому задуму спасіння – але ми з вами, прості люди, відкривши ці тлумачення, знизуючи плечима, закриємо їх і відсунемо чимдалі: по-перше, таке пояснення віддає магізмом, в якому не є важливими живі люди, а важливі Вищі Механізми, люди ж є не чадами Бога Єдиного, а функціями, умовними пішаками на шахівниці.

Боголюдина Христос, Іуда, учні, первосвященники й книжники – це все живі люди, а Євангеліє – не магічний трактат про таємниці всесвіту, не інструкція для «посвячених», а історично точне, по-людськи просте свідоцтво про події, що конкретно сталися в житті живих людей. Жива людина – вона не залежить ні від богів і їхніх великих задумів, ні від зірок і планет, вона, незважаючи на тисячі речей, що панують над нею, такою смертною і слабкою, – все-таки вільна поступати як хоче.

А по-друге, ми з вами, не мудруючи лукаво, розуміємо, що думка про месіанську роль Іуди, нібито найбільш близького до Іісуса, який як ніхто розуміє Його і допомагає Йому виконати вище призначення, звучить, по-простому, по-людськи, й дуже бридко: любити когось і заради цієї любові послати його на смерть… це, вже вибачте, збочення. Принаймні – це не християнство.

У даному контексті сенс християнства простий: заради вищих міркувань, заради спасіння та блага багатьох, я можу піти на смерть – сам. Але там, де я готовий, заради таких самих високих цілей послати на смерть іншого – усе спасіння, благо та християнство закінчуються. От і вся оповідь. Через цю «оповідь», як ми знаємо, через її простоту та безкомпромісність зламалося й продовжує ламатися немало «рятувальних» ідеологій віку світу цього.

Є й інші тлумачення, що вже висловлені Церквою:  Іудою володіло сріблолюбство, або що ним володіла гординя, у тому числі – гординя патріотична, він вважав Іісуса – Машіахом у традиційному юдейському сенсі, що ніби той стане переможним царем Ізраїлю, розіб’є ворогів, сяде на трон, а учні будуть у нього першими міністрами. І те, і друге тлумачення – цілком вірні, й вони цілком доповнюють одне одного, вкладаються в психологічний портрет зрадника. Вони вірні й тому, що по-людськи дуже прості та достовірні: поставимо себе на Іудине місце…

Ой, ми вигукуємо: «Що ви, що ви! Як можна ставити нас, істинно православних, на Іудине місце!» Ми не такі, ні? Що ж, поставимо у вищеописану євангельську ситуацію замість Христа – Церкву. Ми так свято віруємо, що Церква має бути переможною, сильною, багатою, що на ній повинна ґрунтуватися держава і все, що в ній: мораль, освіта, політика, економіка, а «торжество Православ’я» буде в тому, що всі його недоброзичливці, «осквернителі почуттів вірних», перевиховуватимуться в таборах під наглядом поліції.

Ми чекаємо, що віра Православна повинна нам приносити впевненість у завтрашньому дні, здоров’я, благополуччя, успіх, рішення всіх проблем. Ми так багато чого чекаємо від Церкви – і раптом, на свій превеликий жаль, бачимо, що Церква Христова – це щось зовсім інше, що вона далека від ідолів успіху та перемоги, що вона йде на вірну смерть і на хрест.

Ми чекаємо, що віра Православна повинна нам приносити впевненість у завтрашньому дні, здоров’я, благополуччя, успіх, рішення всіх проблем. Ми так багато чого чекаємо від Церкви – і раптом, на свій превеликий жаль, бачимо, що Церква Христова – це щось зовсім інше, що вона далека від ідолів успіху та перемоги, що вона йде на вірну смерть і на хрест.

І це для нас, для багатьох із нас – серйозне випробування. Випробування на зрілість. Криза, вища точка, Велика Середа. День, в який Іуда, як й інші учні, бачить: не залишається нічого, ні сили, ні слави, ні тих самих грошей, ні споконвічної юдейської надії на месіанську юдейську перемогу, нічого з того, на що можна було б покластися, на що він сподівався, вступивши в общину наближених до Іісуса. Тому Іуда, почуваючи себе ображеним й обдуреним у своїх надіях, виходить геть, йде шукати вихід, «рятувати ситуацію» так, як він її бачить…

Зрада Іуди (фрагмент), Джотто ді Бондоне

Той, хто назвав себе «Вчителем», виявився – не Машіахом, на Нього не можна робити ставку. Він не виправдав надій. Провалив велику справу… Отже, Іуда робить свій вибір: йдучи за своєю мрією та ідеєю, за ілюзіями й хтивістю свого «я», він йде на зраду Іісуса.

Чому інші учні не пішли за ним? Та все дуже просто: у них теж не залишилося нічого, але залишився Сам Іісус. Більше ідеї про царство Машіаха та всього іншого (хоча й вони всього цього сподівалися, адже також виховувалися як правовірні юдеї) вони полюбили Самого Іісуса. Вони – такі ж смертні, слабкі, грішні, як усі люди, як той самий Іуда, мало розуміють великі задуми Учителя, згодом, як ми знаємо, в страшну гефсиманську ніч розгубилися й повтікали – а все-таки вибрали те, чим палало їхнє серце: любов. Ту саму любов, а не конфесійну приналежність і все таке інше, а любов, про яку сказав їм Учитель: “По ній усі бачитимуть, що ви – Мої учні…”

(Учні)…вибрали те, чим палало їхнє серце: любов. Ту саму любов, а не конфесійну приналежність і все таке інше, а любов, про яку сказав їм Учитель: “По ній усі бачитимуть, що ви – Мої учні…”

За переказами, Іуді було приблизно стільки ж земних років, скільки Господу Іісусу Христу. «Земне життя пройшовши до половини», у страшну середу, у день кризи, одним рухали пристрасті самозвеличення, шукання «свого» – Другий же, тужачи і мучачись і просив: «Нехай обійде Мене чаша ця», але шукав не Своєї волі, а волі Отця, пішов на хрест і смерть, на ганьбу та невдачу.

Кожен із нас, хто зараховує себе до Церкви Христової, приходить до цього моменту життя, коли ми опиняємося в похмурому лісі, й на нас, як на Іуду, кидається і вовчиха сріблолюбства та життєвого успіху, і пантера гордині, великодержавної й правовірної, і ще багато інших хижаків. І ми теж робимо свій вибір – куди саме нам йти з цього «похмурого лісу».

Розуміючи, що це випробування чекає на кожного з нас, хто іменує себе християнином, що суть страшної зрадницької події – не лише в Іуді, але і у вірі, сподіванні, духовному влаштуванні кожного з нас, виборі «єдиного важливого» для кожного з нас, у співах богослужіння Великої Середи Церква Христова звертається, знову і знову, до душі кожної людини – і говорить від імені кожної душі: «Гріхів моїх безліч, і безодню Твого провидіння хто дослідить? Душ спасителю, Спасе мій, не відкинь мене, раба Твого, бо Ти маєш безмежну милість».

Протоієрей Сергій Круглов

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x