Чому ми потребуємо Бога тільки час від часу?
Чому перебування зі Христом часто для нас є епізодичним, чому ми потребуємо Бога тільки час від часу?
Це питання виникає щоразу, коли проходить Страсна та Великдень, а потім починаються поїздки на дачу, шашлики, відпустки, гості – і час, коли можна «розв’язатися», як висловлюються деякі. І в цьому немає нічого страшного. На все у мене одна відповідь: «Ніщо не може завадити людині бути зі Христом».
Мені здається, є нюанс, який зрозумілий не до кінця правильно всіма нами. Ми впевнені, ніби піст навчає нас бути зі Христом. Але піст зовсім про інше. Перебування зі Христом у Церкві – це не лише у час посту. Перебування зі Христом – це і є мета християнського життя, наша щоденність, наше щоденне життя за Євангелієм.
Перебування зі Христом у Церкві – це не лише у час посту. Перебування зі Христом – це і є мета християнського життя, наша щоденність, наше щоденне життя за Євангелієм.
Коли перебування з Богом людина ставить собі як завдання, причому виключно на час посту, його виконання неминуче відсувається.
Достатньо придивитися до власного життя, щоб зрозуміти – Бога ми потребуємо час від часу. Настають періоди, коли Він чомусь нам особливо необхідний і важливий. А буває, коли зовсім не важливий. Ми дуже легко забуваємо про Бога, але страшно уявити, що Бог хоч на хвилину забуде про нас.
Бог потребує людину постійно, завжди. Навіть у пеклі ми виявляємося Йому необхідні.
Бог потребує людину постійно, завжди. Навіть у пеклі ми виявляємося Йому необхідні.
Христос сходить до неї, бо Йому потрібен кожен із нас навіть у глибині пекла.
Зовсім недавно у піснеспіві “Непорочні” у Страсну п’ятницю ми чули, що Христос, не знайшовши на землі Адама, зійшов у пекло, щоб знайти його там: «На землю зійшов Ти, та спасеш Адама: і на землі не знайшовши його, Владико, навіть до пекла знизився Ти шукаючи».
Жити, присвячуючи Богові якийсь окремий час, – неправильно
Людина, яка потребує Бога час від часу, не повинна дивуватися, що буває з нею після Великодня. Не слід дивуватися, що вона віддаляється від Христа. Жити, присвячуючи Богові піст, присвячуючи Йому якийсь окремий час – неправильно. Також неправильно вважати «перебування з Богом» – вправою, яку варто відпрацьовувати лише Великим постом. Християнське життя – це праця та бажання перебувати з Богом постійно.
Жити, присвячуючи Богові піст, присвячуючи Йому якийсь окремий час – неправильно. Також неправильно вважати «перебування з Богом» – вправою, яку варто відпрацьовувати лише Великим постом. Християнське життя – це праця та бажання перебувати з Богом постійно.
Так, у нас може не складатися, причому не складатися у будь-який час, і на Світлій седмиці в тому числі. Нам це не вдаватиметься. Більше скажу, у нам взагалі це погано вдаватиметься. Але в цьому немає нічого страшного, просто добре якось зрозуміти, що Христос нам потрібний так само сильно, як потрібні Йому ми.
Добре було б намагатися так влаштовувати своє життя, щоб із року в рік, із кожним днем жадоба Бога та бажання перебувати з Ним стали природним нашим станом.
Добре було б намагатися так влаштовувати своє життя, щоб із року в рік, з кожним днем жадоба Бога та бажання перебувати з Ним стали природним нашим станом.
Тоді не доведеться боятися, що ми втратимо Його, якщо смажитимемо шашлики на дачі або розслаблятимемося в приємній компанії, тому що ми все одно будемо з Богом.
Якщо ми потребуємо Його завжди, отож, завжди з Ним перебуваємо. Якщо в нас народилася спрага Бога, то нікуди від Нього ми не подінемось. Якщо хочемо бути з Ним, то будемо. Головне питання не в тому, як залишатися з Христом, але щоб нам бути з Ним!
Протоієрей Олексій Умінський
