Найголовніше – збереження миру в серці

Фадей Вітовницький – один із найшанованіших старців Сербської Церкви кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя. Його мирське імя – Томислав Штрубулович. Духовними наставниками отця Фаддея були Амвросій Мільковський і Амвросій Оптинський. Старець Фаддей був високодуховним подвижником. У бесідах із людьми він багато уваги приділяв тому, щоб у їхніх душах панував мир і спокій.

Мир у серці

Ми маловірні, у нас немає довіри до Бога, ми сумніваємося, чи пам’ятає Він про нас, чи ні? Події, які допустив Господь, йдуть своїм ходом. І якщо ми здобули мир у серці, вони пройдуть повз нас і не зашкодять нам. А якщо ми занурюємося в них своєю волею, то страждаємо.

Ми постійно боїмося тваринним страхом, а нам треба перемогти в собі цю пекельну властивість. Нас постійно переслідує страх, все життя у страху – боїмося завтрашнього дня, боїмося майбутнього, не знаючи, що з нами буде далі. Це тваринний страх. Страх Божий у тому, щоб усім серцем люблячи Господа, боятися образити чи засмутити Його своїми думками, словами, ділами.

Єдиний порятунок, єдиний вихід – у внутрішній зміні, у зміні серця. Мир має запанувати в наших душах, тоді й довкола буде мир. Збереження миру в серці – найголовніше.

Мир має запанувати в наших душах, тоді й довкола буде мир. Збереження миру в серці – найголовніше.

Будь-якою ціною не допускайте в серці тривогу. Хаос у думках – це стан занепалих духів. Ми молимося неуважно, ми маловіри, не віддаємося волі Божій, нам все здається, що ми повинні про все думати, а у Бога багато інших турбот.

Майбутнє не в нашій владі, отже ми маємо бути вільними від цих думок. Все треба передати до Божих рук. Він – єдиний, хто планує, хто знає, що буде з цим світом.

Все треба передати до Божих рук. Він – єдиний, хто планує, хто знає, що буде з цим світом.

А нам треба звільнитися від натиску лукавих думок: що буде, як буде? У цьому справжня свобода, свобода Божа, свобода від тиранії суєтної думки; тільки тоді ми здобуваємо мир.

Для духовного життя потрібне пильне серце: добро і зло починаються з помислу

Бог знаходиться у центрі життя. Він у нашому серці, незважаючи на те, чи шануємо ми Його, чи ні. Він нерозлучний із нами, бо Він – дарувач життя, Він дарує життя кожному творінню. Тому до будь-якої справи треба братися з думкою про Бога. Центром думок душі не може бути якийсь земний предмет. Центр думок любові – Господь. Не повинно прив’язуватися до земних предметів і до самого себе, своїх уявних потреб.

На молитві людина повинна відчувати, що вона віч-на-віч із Богом, що більше нікого немає на світі, тільки Бог і він. Молитися треба серцем: у серці концентруються всі сили розуму, і Господь – Бог серця. Він є центром всього живого, Він рухає життям і не потрібно шукати Його десь далеко. Він тут і чекає, що ми приймемо Його та повіримо Йому.

Будьте уважні, для духовного життя потрібне пильне серце. Не надавайте великого значення зовнішнім подіям, будьте зосереджені у собі, у своєму серці, у Господі, а зовнішні події залиште. Збережемо пильність і перебуватимемо в мовчанні, а коли Господь побачить нашу працю, що ми постійно шукаємо Його і хочемо бути з Ним навіки нерозлучно, тоді він дарує нам благодатну силу й серце постійно молитеметься.

І добро, і зло починаються з помислу. Потрібно уважно стежити, щоб усе, що ми робимо та думаємо, було догідним Господу. Які наші думки, таке і наше життя.

І добро, і зло починаються з помислу. Які наші думки, таке і наше життя.

Ми й уявити не можемо, яку силу мають наші думки! Ми можемо бути джерелом великого зла та великого добра. А ми звинувачуємо інших, хочемо виправити всіх довкола себе, але ніколи не починаємо з себе. Треба перенести великий серцевий біль, щоб душа звільнилася від думок гріха.

Господь дивиться в глиб нашого серця, про що це серце засмучується, чого хоче. Якщо в серці є щось нечисте, що тягне за собою спокуси цього світу, що прив’язує до земного життя, тоді наші поневіряння будуть довгими і в нас буде багато мук і страждань. Це тому, що ми роздвоєні: хочемо бути з Христом, а серце все ще в полоні. Тому ми так багато страждаємо.

Наше завдання – поєднатися з Богом

Ми обтяжені своїми труднощами, турботами, хвилюваннями, слабкостями, і нам необхідно звільнитися від цього тягаря, а зробити це під силу тільки Богові, бо Він є Носієм нашої немочі. Коли ми від щирого серця помолимося Богові, коли віддамо Йому біди наші та наших близьких, коли складемо їх до Його ніг, тоді Він ослабить наші пута і влаштує все з милості Своєї. Він – Бог, Він все це створив і знає, як це скерувати. А наше завдання полягає в тому, щоб поєднатися з Ним. Сенс нашого життя в тому, щоб повернутися в обійми Божі, здобути благодать Святого Духа.

Сенс нашого життя в тому, щоб повернутися в обійми Божі, здобути благодать Святого Духа.

Коли святі йшли за Христом, то вже не озиралися ні праворуч, ні ліворуч, але йшли прямо до Бога. Поки на нас не зійде осяяння Святого Духа, нас долають страхи. Коли ж благодать Святого Духа освятить душу, вона не відчуває ні страху, ні страждань.  

Свавільних небо не приймає

Досконалість християнського життя – у смиренні. Наскільки душа упокориться, настільки їй відкриваються небесні таємниці. Душа, яка не змирилася, не може прийняти благодать.

Наскільки душа упокориться, настільки їй відкриваються небесні таємниці. Душа, яка не змирилася, не може прийняти благодать.

Почуття своєї нікчемності свідчить про те, що Божа благодать зберігає душу. Що маємо свого? Нічого нема! Ми є зброєю в руках Божих і повинні бути повністю відданими. А Він керуватиме нами за Своєю святою волею.

Якщо ми самі не упокоримося, Господь не перестане нас упокорювати. Поки ми не навчимося смиренню, багато сердечного болю нам доведеться перенести. Господь стоїть поруч і допускає нам прийняти біль під ліве ребро, щоб стало видно, скільки там смороду.

Ми не звикли до послуху, не вміємо підкорятися Божій волі, але все хочемо влаштувати по-своєму. За непослух ми викинуті з раю. Послух приходить до нас тоді, коли ми починаємо розуміти, що наробили своїм непослухом.

Вік свій земний скоротили і всюди нам загрожує катастрофа, весь світ натягнутий, як струна, а нам і горя мало! Ні, синку, не можеш по-своєму, свавільних не приймає Небо! Послух творить, а свавілля знищує. Вільна воля людини втратила страх Божий, перетворила Боже благо, дароване людям, на зло, тому ми страждаємо у цьому світі.

Наші бажання руйнівні. Наші почуття ненаситні. Усі чогось шукають, начебто вони тут, на землі, вічні. Але даремно, все марно! Нам завжди щось не так.

Мир у серці

А тим часом історія йде до завершення; і якби не було щирих молитов віруючих, то давно б настав Апокаліпсис і Страшний суд. Згодом буде все менше істинних християн, старанних молитов і все менше можливості відкласти кінець світу. Вся сучасна цивілізація спрямована на те, щоб відвернути увагу людини від себе, від свого серця, від справжніх цінностей. Ми надто турбуємося про себе, адже тільки людина, яка повністю віддалася у волю Божу, може стати радісною і мирною. У міру нашого звільнення від піклувань Господь дарує нам відчуття, що Він – із нами.

(Старець Фадей Вітовницький. Мир і радість у Дусі Святому. – Новоспаський монастир, 2014.) 

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)