Чому важко боротися з гнівом?
Гнiв людини не творить правди Божої 1Іак. 1: 19–20
– Чому так важко боротися з гнівом?
– Я думаю, що неважко боротися з гнівом, просто треба тримати себе під контролем. Ходити перед Богом, пам’ятати, що Господь завжди невидимо з нами, й тримати себе завжди в руках – не давати свободи своєму язику: “Отож, браття мої улюбленi, кожна людина нехай буде швидкою на слухання, повiльною на слова, повiльною на гнiв” 2Іак.1:19. Від нас все залежить від нашої вільної волі. Тільки треба взяти себе в руки.
Ну, як кажуть: з чого треба починати? А ось з чого: треба побачити основний гріх, який є у нашій душі, і цьому гріху оголосити війну і перемогти, тоді й інші гріхи буде легше перемагати.
треба побачити основний гріх, який є у нашій душі, і цьому гріху оголосити війну і перемогти, тоді й інші гріхи буде легше перемагати
І так із кожним разом із Божою допомогою ми можемо одержувати перемогу.
Але найголовніше – не пишатися та нікого не засуджувати, бо ми всі підсудні.
Коли до в’язниці в камеру забрали злочинців, злодіїв чи вбивць, вони ж один одного не засуджують – всі вони винні. У раковому корпусі всі хворі на рак – вони ж не кричать один на одного – що ти на рак хворієш!!? А ти що – не хворієш чи що?
Усі ми підсудні – один у нас суддя – Господь. Цьому треба навчитися, щоби не гніватися.
– Тобто треба тільки тримати себе в руках?
– Тільки. Якщо не будеш – розбовтаєшся нанівець.
– Ну, а деякі кажуть так: «Я іноді доходжу до такого стану, що не можу стримувати себе. Що мені тоді робити? Такий буває стан у людини чи це зіпсованість?
– Це зіпсованість. Для того, щоб позбутися гніву, коли в нас усередині все спалахнуло, закипіло, не треба поспішати все висловлювати, руйнувати любов до ближнього. Треба стримати себе, посміхнутися й сказати: “Радість моя, ходімо чайку поп’ємо”. І ми таким чином погасимо в собі цей гнів. І з кожним разом треба вигадувати, як гасити цей гнів у собі. А коли людина горда, то відразу починає спалахувати й забувається, а всім керує Бог. Без волі Божої жодна волосина з голови не падає.
Чому Господь посилає всілякі випробування та спокуси? Для того, щоб ми самі у собі побачили, наскільки хвора у нас душа.
Чому Господь посилає всілякі випробування та спокуси? Для того, щоб ми самі у собі побачили, наскільки у нас хвора душа.
Адже тіло може бути у виразках – все поранене, і душа така сама, можливо, поранена. Де б нас не зачепили – відразу спалахуємо, починаємо шуміти, кричати, лаятися – це хвора душа.
Коли людина здорова, де б вона не була – їй скрізь і з усіма буде добре, а коли хвора – скрізь їй буде погано.
Отож «Усяке роздратування i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв’я з усякою злобою нехай будуть знищенi у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам» 3Еф. 4: 31–32.
Архімандрит Амвросій (Юрасов)
