Неділя про сліпого

На суд у цей світ прийшов Я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали¹Інн. 9:39

У шосту неділю по Пасці, п’яту неділю після Пасхи, Православна Церква згадує зцілення Господом Іісусом Христом сліпонародженого.

Про це велике диво оповідає, і до того ж дуже докладно, лише один Євангеліст Іоанн ²Інн. 9:1-38.

Хто згрішив?

Побачивши сліпого, що просив милостиню, про якого відомо було, що він сліпий від народження, учні запитали Господа: «Хто згрішив, він чи батьки його, що народився він сліпим?».

Євреї вірили, що всі найважливіші нещастя трапляються з людьми не інакше, як покарання за їхні власні гріхи чи гріхи їхніх батьків, дідів та прадідів. Це вірування ґрунтувалося на законі Мойсеєвому, який говорив, що Бог карає дітей за провину батьків до третього й четвертого коліна ³Вих. 20:5.

Так вчили і равини, які стверджували, що дитина може згрішити ще в утробі матері, оскільки від самого зачаття свого вона вже має відчуття добра чи зла.

Відповідаючи на запитання учнів, Господь показує замість причини мету, для якої ця людина народилася сліпою. «Не згрішили ні він, ні батьки його», хоча, звичайно, як люди, вони не безгрішні взагалі, «але це для того, щоб на ньому з’явилися справи Божі», тобто щоб через його зцілення відкрилося, що Христос є «Світлом світу», що Він прийшов у світ для того, щоб просвітити людство, що перебуває в сліпоті духовній, якою є тілесна сліпота.

«Мені повинно робити справи Того, Хто послав Мене, поки день». Тобто поки Я ще є видимим для всіх на землі, «бо приходить ніч», тобто час Мого відходу від світу, коли дія у світі Христа Спасителя, як чудотворця, не буде такою очевидною для всіх, як тепер.

Світло світові

«Доки Я в світі, Я світло світові» — хоча Христос завжди і був, і буде Світлом світу, але видима Його дія на землі продовжується лише упродовж Його земного життя, яке вже добігало кінця.

Багато чудес творив Господь одним словом Своїм, й іноді вдавався при цьому до особливих попередніх дій. Так і цього разу «Він плюнув на землю, зробив багно і помазав ним очі сліпому. І сказав йому: Іди, умийся в купальні Силоам.

Можна вважати, що все це потрібно було для пробудження віри в тому, хто мав зцілитися. Господь дав йому зрозуміти, що зараз над ним буде здійснене чудо.

Силоамська купель була влаштована на Силоамському джерелі, що струменіло з-під священної гори Сіонської, як місця особливої присутності Божої в Єрусалимі та храмі. Тому воно було ніби навмисне дароване або послане Богом Своєму народу, як особливе благодіяння, чому і вважалося священним джерелом, яке мало символічне значення.

Євангеліст пояснює, що «Силоам» означає «посланий». Чи не хотів цим Господь Іісус Христос сказати, що Він є істинним Божим Посланником, здійсненням всіх Божественних благословень, прообразом і символом яких було для євреїв Силоамське джерело?

Омившись у водах Силоама, сліпонароджений прозрів. Це диво справило сильне враження на сусідів і тих, хто знали його. Навіть дехто сумнівалися, чи це той самий сліпець, якого вони постійно бачили, чи це він просив милостиню.

Але прозрілий підтвердив, що це він, і розповів, як сталося диво. Вислухавши розповідь колишнього сліпця люди повели його до фарисеїв. Всі хотіли розслідувати цю незвичайну справу і дізнатися їхню думку, як ставитися до цього, бо диво було звершене в суботу.

А цього дня, за тлумаченням фарисейського закону про суботній спокій, не слід було навіть лікувати хворих. Зцілений розповів і фарисеям, що знав сам про своє зцілення.

Фарисеї

З приводу цієї розповіді між фарисеями відбулася суперечка. Одні, і треба думати, більшість говорили: «Не від Бога Ця Людина, бо не дотримується суботи». Інші ж справедливо міркували: «Як може людина грішна творити такі чудеса?»

Невіруючі в Господа фарисеї звертаються тоді до зціленого з питанням, що він сам може сказати про свого Цілителя. Очевидно, вони намагалися знайти в його словах щось таке, до чого можна було б причепитися, щоб заперечити дійсність чуда чи перетлумачити його.

Але зцілений сказав рішуче: «Це пророк». Не знайшовши підтримки у сліпого, злі юдеї викликали батьків його, щоб їх допитати. Боячись відлучення від синагоги, батьки дали ухильну відповідь. Вони підтвердили, що це їхній син, який народився сліпим, але чому він тепер бачить — сказали, що не знають. Батьки запропонували їм самим запитати про це їхнього сина, як уже дорослого й того, хто може відповідати сам за себе.

Викликавши зціленого вдруге, юдеї намагаються тепер його переконати в тому, що вони провели ретельне розслідування про цю Людину і дійшли до беззаперечного переконання в тому, що «Та людина є грішником».

«Віддай славу Богу» – це означає: визнай Його, зі свого боку, грішником, який порушує заповідь про суботній спокій. Це звичайна у тодішніх іудеїв формула заклинання – говорити під клятвою істину. На це зцілений дає сповнену правди та глибокої іронії над фарисеями відповідь: «Чи грішник Він, не знаю; одне знаю, що я був сліпим, а тепер бачу».

Фарисеї, які не досягли у всіх цих розслідуваннях бажаної мети, знову просять його розповісти про своє зцілення. Можливо вони сподівалися знайти якусь нову причину, яка дала б їм можливість засудити Іісуса.

Але зцілений вже каже роздратовано: «Я вже сказав вам, і ви не слухали; що ще бажаєте чути? Чи й ви хочете стати Його учнями?» Це сміливе глузування над фарисеями викликало з їхнього боку докір такому сміливому сповіднику істини: «Ти учень Його, а ми учні Мойсея. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, Цього не знаємо, звідки Він».

Керівники єврейського народу повинні були дізнатися, звідки з’явилася Людина, за якою постійно ходять натовпи народу, але вони брешуть, кажучи, що не знають Його. Ця брехня ще більше обурює колишнього сліпого і додає йому сміливості у захисті істини.

«Це дивно, що ви не знаєте, звідки Він», – каже він фарисеям, а мали б знати, звідки Людина, яка створила таке нечуване диво: грішники творити таких чудес не можуть. Тому зрозуміло, що це свята Людина, Послана Богом.

Вражені такою невблаганною логікою простої людини, фарисеї були не в змозі продовжувати суперечку і, дорікнувши йому в тому, що він «у гріхах весь народився», вигнали його геть.

Дізнавшись про це, Господь, прагнучи просвітити і душевні його очі, знайшов зціленого Ним і, відкрившись йому, як його Цілитель, привів його до віри в Себе, як Сина Божого.

Все, що сталося, дало привід Господу висловити думку про те, що Його прихід у світ спричинив різкий поділ між людьми на віруючих і невіруючих. «На суд прийшов Я в цей світ, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими».

«Незрячі» — це смиренні, вбогі духом, хто увірував у Христа. “Зрячі” — це ті, хто вважали себе зрячими та розумними і тому не відчували потреби у вірі в Христа.

«Незрячі» — це смиренні, вбогі духом, хто увірував у Христа. “Зрячі” — це ті, хто вважали себе зрячими та розумними і тому не відчували потреби у вірі в Христа.

Ними були удавані мудреці, фарисеї, які відкинули Христа.

Господь називає їх «сліпими» тому, що вони духовно осліпли, не бачачи Божественної істини, яку Він приніс на землю. Про це й запитали фарисеї: «Невже й ми сліпі?»

Але Господь дав їм відповідь, якої вони не очікували: «Якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви кажете, що бачите, то гріх залишається на вас».

Сенс цих слів такий: якби ви були тими, хто не бачить, про кого Я говорю, то ви не мали б гріха, бо ваша невіра була б пробачливим гріхом незнання та слабкості. Але так як ви кажете, що бачите, вважаєте себе знавцями і тлумачами Божественного Одкровення, у вас під рукою закон і пророки, в яких ви можете бачити істину, то ваш гріх є не чим іншим, як гріхом затятості та запеклого супротиву Божественній істині. А цей гріх є гріхом непрощеним, бо це гріх хули на Духа Святого (Мф. 12:31-32).

Архієпископ Аверкій (Таушев)