Якщо мамі ніколи

Якщо зовсім мало вільного часу, чи повинна жінка все-таки віддати перевагу молитві чи спілкуванню з дитиною?

Мені доводилося мати справу з такою постановкою питання.
Звісно, нав’язувати духовність не можна. З цих дослідів майже завжди виходить щось сумне.

...нав’язувати духовність не можна. З цих дослідів майже завжди виходить щось сумне.

Показувати приклад – так, із дитинства привчати до віри – так. Але безальтернативно занурювати у релігійний світ, вирішувати за дитину, в чому її шлях – не можна.

Розповім один випадок на цю тему. Я знаю одну черницю з одного відомого монастиря, про яку мені розповідав мій однокурсник. Коли ми вступили до семінарії, його знайома з трирічною донькою поїхала до монастиря.

Жінка якийсь час у монастирі була послушницею, а потім стала і монахинею. Її маленька дочка росла біля неї, у келії. Її одягали в чорний балахончик, вона зворушливо хрестилася та цілувала ікони. Паломники дуже розчулювалися, бачачи дитину в подрясніку.

Ще будучи семінаристом, коли той мимовільний «експеримент» над дитиною тільки-но почався, я думав: «Чи можна ось так, за дитину, вирішувати, яким життям вона має жити?..» Минуло більше десяти років: я закінчив семінарію, академію, став священником.

Одного разу на розмову до мене приходить одна черниця, і з її розповіді я дізнаюся, що це та сама черниця, яка поїхала з дитиною до монастиря. І що ж вийшло?..

Інокиня розповіла, що доньці зараз шістнадцять років, що вона повністю засвоїла чернечий стиль поведінки. Вона ідеально, як монахиня, ходить смиренною ходою на молебні, знає всі благочестиві слова та звороти. Але після богослужіння вона зриває з себе чорний одяг і тікає з монастиря, де зустрічається з хлопцем, слухає рок-музику.

Ця дівчинка каже, що коли їй виповниться вісімнадцять років, вона плюне на маму і піде з монастиря, бо вона цей світ ненавидить. Мама сказала, що “віру дочка втратила”. Ось така сумна історія.

Можливо, якби в монастирі життя дівчинки було облаштоване якось інакше, це не призвело б до таких результатів. Але в будь-якому разі очевидно одне: чернецтво – винятковий шлях.

Якщо весь життєвий простір заповнити лише молитовними словами, замість того, щоб навчити дитину сприймати красу світу, захоплюватися світом, знаходити та цінувати прекрасне у світі, то дуже ймовірно, що в дитині не буде живої віри та живого відчуття Бога.

Якщо весь життєвий простір заповнити лише молитовними словами, замість того, щоб навчити дитину сприймати красу світу, захоплюватися світом, знаходити та цінувати прекрасне у світі, то дуже ймовірно, що в дитині не буде живої віри та живого відчуття Бога.

Якби мене запитали конкретно: який час, проводячи з дитиною, мама може молитися (відвідувати богослужіння, читати акафісти, співати псалми, робити поклони та ін.), я б відповів так: не більше двадцяти відсотків часу, що проводить з дитиною.

Світ дитини, яка зараз розгортається, як пружина, не повинен обмежуватися мало зрозумілими для її досвіду молитвослов’ями. Якщо ж мама хоче, щоб все життя малюка було пронизане благоговінням, трепетом перед Творцем, подякою Богу, тобто щоб навколо дитини створилося живе молитовне поле, то насамперед вона і має так ставитися до життя. Вона повинна не сумувати, за все дякувати Господу, у всьому бачити Його дбайливу руку тощо.

Коли мама каже: «Господи, помилуй», її слова наповнені життєвим досвідом, і коли вона каже: «Господи, прости мене, грішну», то за кожним її словом стоїть величезний досвід, щось нею вистраждане.

У дитини цього досвіду немає. Для неї все це просто слова. Якщо дитину з раннього дитинства привчають до молитовних правил, читання канонів, наприклад, вичитування всіх вечірніх та ранкових молитов, це може призвести до поганого результату.

Так дитину привчають до бездушного, механічного вимовляння цих слів чи… до гри, до стилізації. Дитина вдаватиме, що для неї молитва означає те саме, що для дорослого (приводить до зворушення, розкаяння, жаління про гріхи, осмислення своєї поведінки), тобто призводить до стану, якого у дитини немає і бути не може, оскільки вона ще маленька.

Для дитини актуальною є молитва не теоретична (переживання розумом високих реалій, про які ми читаємо в глибоких древніх молитвослов’ях), а практична. Її молитва – захоплення створеним Богом світом, вміння помічати Боже у буденному.

Чудово, якщо мама, наприклад, гуляючи з дитиною, каже: «Давай прославимо Господа, який так чудово створив світ. Господи, дякую Тобі за сонечко, яке гріє своїм ласкавим промінням!» А дитина нехай продовжує за мамою. Канонічні молитви для дитини повинні бути дуже дозованими, поки вона не отримає реального та свідомого життєвого досвіду.

Канонічні молитви для дитини повинні бути дуже дозованими, поки вона не отримає реального та свідомого життєвого досвіду.

У материнській молитві є ще момент містичної користі для дитини. Нехай мама молиться, коли дитина спить. Наприклад, сидячи на краєчку її ліжка, стоячи перед іконами у тій самій кімнаті.

Мова не про те, що молитви якось впливатимуть на підсвідомість дитини, хоча деякі священники та психологи говорять і про це. А про те, що молитва змінює на краще саму маму, молитва як розмова з Богом – це спосіб набуття благодаті.

Священник Костянтин Пархоменко

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)