День пам’яті благовірного великого князя Володимира Мономаха

19 травня/1 червня Православна Церква вшановує пам’ять благовірного великого князя Володимира Мономаха.

Благовірний великий князь Володимир, у Святому Хрещенні Василій, син князя Всеволода Ярославича, народився в 1053 році й був прозваний Мономахом як і його дід по матері – візантійський імператор Костянтин ІХ Мономах. Роки його життя припали на час поширення християнства в Київській Русі.

Володимиру, молодшому сучаснику преподобних Антонія та Феодосія Печерських, виповнилося 20 років, коли закладалася Велика Успенська церква – центральний храм Києво-Печерської обителі.

Згідно з Києво-Печерським Патериком, благовірний князь став очевидцем чуда, коли з неба дивним чином спав вогонь і вигоріла яма, в якій була закладена основа храму, розміряна, як повеліла Богородиця, за допомогою поясу Шимона-варяга.

Шимон, син варязького князя Африкана, будучи вигнаним родичами з рідного краю, прийшов у Руську землю і був прихильно прийнятий князем Ярославом, який помістив його у свого сина Всеволода. Він приніс на Русь оздоблений п’ятдесятьма гривнями золота пояс та золотий вінець, якими було вшановане зображення Спасителя на виготовленому Африканом великому хресті.

В дорозі варяга спіткала сильна буря, і він став просити в Господа прощення за те, що взяв його пояс. Тоді ж Шимон побачив високо в небі церкву і почув голос, який вказав на розміри майбутнього Успенського храму (20 поясів у ширину, 30 – у довжину і 50 – у висоту), які слід було визначити за допомогою поясу.

Щоб побачити предивне чудо, князь Всеволод приїхав зі сином Володимиром із Переяславля. Хворого Володимира оперезали згаданим поясом, і він по молитвах преподобних Антонія та Феодосія одразу зцілився.

На той час Володимир був князем Ростовським. За мірками Успенського Печерського храму він звів у всьому подібний храм у Ростові. Пізніше, під час княжіння в Смоленську (1073 – 1078 рр.), святий і тут збудував подібний храм. Так на Русі була започаткована традиція освячувати головні церкви на честь Успіння Богоматері.

Коли угодник Божий княжив у Чернігові (1076 – 1077 рр. і 1078 – 1094 рр.), то був знайомий з преподобним Агапітом Печерським, який чудесно зцілив його від важкої хвороби. Він хотів віддячити своєму благодійнику, але той уникав людської слави і сховався від нього.

Тоді принесені Агапіту дари віддали ігумену. Святий же відчував себе зобов’язаним преподобному і звелів боярину, щоб той відніс золото в його келію.

У відповідь на це Агапіт сказав княжому посланцю, що не бере плати за лікування, бо зцілює Христос, і повелів передати князю, щоб він роздавав свої скарби убогим. Якщо ж не послухається, то буде йому погано, бо Господь не любить невдячності. Князь Володимир послухався слів преподобного і став щедро роздавати милостиню бідним.

Вчинками благовірного князя, всупереч жорстокості його епохи, керував страх Божий. Про це свідчить зокрема лист святого до князя Олега Святославича, який убив його сина та захопив юну невістку. Угодник Божий простив свого супротивника.

Князь Володимир вів багаторічну боротьбу проти половців, що часто нападали на Руську землю, і надихав на цю боротьбу інших князів. У 1111 році 40-тисячна половецька орда під проводом хана Атрака емігрувала до Грузії.

У 1113 році святий Володимир зійшов на Київський великокняжий престол. Він провів ряд реформ, займався упорядкуванням законодавства. Правління Володимира пов’язане з процвітанням Києва, тимчасовим припиненням князівських міжусобиць. Князь дбав про розвиток писемності. За його дорученням була зроблена друга редакція «Повісті временних літ».

Князю Володимиру Мономаху належить знамените «Повчання», що складається з трьох частин: розповіді про своє життя в настанову дітям, листа Олегу Святославичу та завершальної молитви.

У своєму «Повчанні» святий зокрема закликає мати страх Божий, відвідувати хворих, хоронити покійних, вітати людей і говорити їм добрі слова, шанувати священнослужителів і піклуватися про них, не мати гордості в серці та розумі.

19 травня 1125 року князь Володимир відійшов до Господа.

Слава Богу вовіки. Амінь.