Про П’ятидесятницю та поклони
“…прославляйте Бога і в тілах ваших, і в душах ваших”11 Кор. 6:20
Про особливі форми зовнішнього благочестя
У Церкві віддавна прийняті особливі форми зовнішнього благочестя. Найголовнішими з них є хресне знамення та поклони. Хрестячись, віряни прикликають особливу благодать Божу, яка освячує та зміцнює людину на її життєвому шляху. Звершучи поклони, віряни виявляють зовнішніми чином свій внутрішній стан: покори та благоговіння перед святинею.
Поклони є невід’ємною частиною православного богослужіння. Роблячи земні чи поясні поклони, православні віряни проявляють глибоку повагу та любов до Господа. Найчастіше поклони на богослужінні зустрічаються у періоді Великого посту, під час читання Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, під час молитви преподобного Єфрема Сиріна та ін. Вони є проявом покаяння, смирення, печалі про свої гріхи та рабського послуху перед Господом.
Людина, яка робить земні поклони, символізує собою раба, який в покаянних та смиренних почуттях кається в своїх гріхах. Але так як Воскресіння Господнє є періодом невимовної радості, то використання земних поклонів, згідно правил І і VI Вселенських Соборів, є неприпустимим.
Апостол Павел у своєму посланні до галатів говорить: “Тому ти вже не раб, але син...”2Гал.4:7. Тобто він вказує на те, що Господь через Свої страждання, смерть і Воскресіння зробив нас Своїми синами, яким відкрилися врата Царства Небесного.
І саме період Цвітної Тріоді (від Пасхи і до П’ятидесятниці), коли ми на кожному богослужінні згадуємо Воскресіння Христове, є періодом коли печаль неприпустимою у житті православних християн.
Якщо людина в ці святі дні робить земні поклони, вона ніби промовляє слова, які є протилежними словам апостола: “Не хочу бути сином. Хочу бути рабом….“. Типікон, церковний устав говорить нам: ”Не до земли творит поклоны, но малыя, приклоняя главу, дондеже рукою достигнет до земли. В неделю бо и владычний праздник, и в Пятьдесятницу всю, колена не преклоняют”. Тобто земні поклони до дня святої П’ятидесятниці заміняються поясними поклонами. Робити земні поклони ми можемо після колінопреклонних молитов, які читаються під час вечірнього богослужіння напередодні дня Святого Духа, який святкується у понеділок після дня Свотої Трійці.
Ура, поклони!
Ставання навколішки перший раз після Великого посту в день П’ятидесятниці повертає нас до звичного ритму правил поклонів, прийнятому в церковному спілкуванні. Однак слід пам’ятати: ми ж не весь час на службі стоїмо навколішки. Навіть після П’ятидесятниці.
Якщо говорити про поклон, що він означає?
Його символічне значення – це нагадування про відновлення людини у Христі.
Ми на коліна падаємо, показуючи наше падіння. Моральне падіння. Але встаємо з колін, бо нас Христос закликав підвестися з них. І це – шлях усього нашого життя: ми падаємо та встаємо, падаємо та встаємо.
Тому поклони входять у молитовне правило православної людини. Вони входять до щоденного правила, причому, якщо ми переглянемо правило ранкових та вечірніх молитов, правило до Причастя: «І поклони єліко хощеши». Тобто наскільки ти відчуваєш свою негідність, скільки маєш сил стільки ти й здійснюєш цих поклонів і стільки ж разів сподіваєшся на милість Божу.
Поклон – це не тільки рабське поклоніння, але ще й момент, пов’язаний із повстанням. До речі, згадайте: адже «повстання» грецькою мовою – «анастасис», тобто воскресіння. Отже є про що задуматися, причому щодня.
Кожен земний поклін – це нагадування і про гріхопадіння, і про відродження людини через Воскресіння Христове. А те, що ми стоїмо на колінах у П’ятидесятницю, – це просто розуміння того, що ми без Бога – ось такі і є. Але Дух Святий, Який зійшов під час П’ятидесятниці, Він приводить нас на шлях спасіння. Тільки б нам не заважати Йому своїми гріхами.
