Пам’ять преподобного Дорофея Палестинського

5/18 червня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Дорофея Палестинського. 

Святий Дорофей подвизався в палестинській обителі авви Серіда в VI ст. Його духовним наставником був преподобний Іоанн Пророк.
У молодому віці Дорофей старанно займався вивченням наук. Спочатку навчання для святого було обтяжливим, але потім він став примушувати себе, і Господь допоміг йому.

Він так звик вчитися, що від теплоти, яку відчував під час читання, не знав, що їв, що пив і як спав.
Згодом ще більш ревно преподобний віддався чернечим подвигам. Після прибуття в пустельний монастир він зміцнив себе думкою про те, що якщо стільки любові та теплоти було для зовнішньої мудрості, то тим більше має бути для доброчесності.
На початку чернечого життя Дорофею доручили зустрічати та влаштовувати богомольців, які прибували в монастир. Так він спілкувався з різними людьми, які мали свої тяготи та випробування, зазнавали різних спокус. На пожертви одного монаха святий спорудив лікарню й почав у ній прислуговувати.
Одного разу, тільки-но преподобний піднявся після тяжкої хвороби, у монастир прийшли мандрівники, і він провів з ними вечір, а потім прибули погоничі верблюдів, і святому знову довелося готувати їм все необхідне.

Неодноразово Дорофея для виконання послуху будили, коли він відпочивав. Щоб побороти сон, угодник Божий попросив одного брата будити його до служби, а іншого не давати дрімати під час Богослужіння. При цьому святий так поважав цих монахів, наче від них залежало його спасіння.
10 років Дорофей ніс послух келійника святого Іоанна Пророка, якому і раніше він відкривав всі свої помисли. Він повністю впокорив себе волі старця, через що не мав ніякої скорботи.

Одного разу Дорофея почали тривожити помисли, що він не виконує заповідь Христову про те, що багатьма скорботами належить увійти в Царство Небесне. Святий же Іоанн сказав йому, щоб він не тривожився, бо той, хто перебуває в послуху в отців, насолоджується безтурботністю та покоєм. І Дорофей з радістю служив старцю.

Крім отців свого монастиря, угодник Божий користувався настановами й інших тогочасних великих подвижників, зокрема, й авви Зосими.

Коли відійшов до Господа преподобний Іоанн, а авва Варсануфій взяв на себе подвиг безмовності, святий залишив обитель авви Серида та створив новий монастир, братію якого духовно наставляв до своєї кончини.
Авва Дорофей писав духовні твори, серед яких відомі 21 повчання, декілька послань, 87 запитань із записаними відповідями Варсануфія Великого та Іоанна Пророка, 30 слів про подвижництво і запис настанов преподобного авви Зосими.
Сповнені духовної мудрості твори святого відрізняються простотою та доступністю викладення. Повчання преподобного відкривають внутрішнє життя християнина та навчають його зростанню в доброчесності.

В усіх повчаннях авви міститься думка про те, що без послуху та смирення, що поєднані з любов’ю до Бога та ближніх, неможливе духовне життя.
Учень Дорофея Досифей характеризував авву як добродушного, простого та поступливого у спорі, смиренним та привітним у ставленні до братії.
Повчання преподобного, що містять прості поради, як вчинити в тому чи іншому випадку, та тонкий аналіз помислів і рухів душі, – початкова книга тих, хто став на шлях духовної боротьби.
Твори святого зберігалися в бібліотеках усіх монастирів і їх постійно переписували. Разом із «Лествицею» святого Іоанна та творами Єфрема Сиріна найпоширенішою на Русі була написана аввою Дорофеєм книга корисних повчань для душі та відповідей преподобних Варсануфія Великого та Іоанна Пророка. Переписувачем повчань авви Дорофея був преподобний Кирил Білозерський. Повчання святого корисні не лише монахів, але й для всіх, хто прагне жити за заповідями Спасителя.
Слава Богу вовіки. Амінь.