Пам’ять преподобного Онуфрія Великого

12/25 червня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Онуфрія Великого.

В одному з єгипетських монастирів у IV ст. жив монах на ім’я Пафнутій. Якось він захотів піти у внутрішню пустелю, аби подивитися, чи є там подвижник, який більше за нього догоджає Богу.

Пафнутій взяв трохи хліба та води й пішов у дорогу. Через чотири дні він натрапив на печеру, в якій знайшов мертвого пустельника, і поховав його тіло.

Ще через декілька днів після цього він знайшов житло іншого подвижника, якого звали Тимофієм і довідався про його життя. Після відпочинку в пустельному монастирі Пафнутій знову вирушив знову.

На сімнадцятий день подорожі, під час якої монах не раз знемагав від голоду та спраги але щоразу його зміцнював дивний світосяйним муж, він дійшов до однієї високої гори. Там мандрівник сів відпочити й побачив дуже страшного на вигляд чоловіка, який обріс волоссям, як звір.

Волосся голови та бороди пустельника сягало землі й вкривало все його тіло. На стегнах подвижник носив вбрання з листя пустельних рослин. Від старості він був зовсім сивим.
Зі страху Пафнутій побіг на вершину гори. Пустельник, побачивши його, покликав до себе і назвав на ім’я.

Монахів сіли й почали розмову. При цьому Пафнутій впросив святого розповісти про своє життя. Старець, якого звали Онуфрієм, погодився і розповів наступне.
З дитинства преподобний проживав у монастирі Еріті, що знаходився біля міста Гермополя у Фіваїдській області Єгипту. Він ріс у вірі та любові до Господа, вчився статутам чернечого життя і чув про Пророка Божого Іллю та Хрестителя Господнього Іоанна.
Якось Онуфрій запитав у святих отців, чи більші за них в очах Божих ті, хто подвизається в пустелі. Отці відповіли, що пустельники перевершують тих, хто живе в чернечих обителях. У монастирях братія має воду та одяг, утіху від інших під час хвороби та допомогу.

В пустелі ж подвижник позбавлений цього. Він терпить голод і спрагу, холод і спеку. Немає людини, яка підбадьорить його у боротьбі проти бісів, потурбується про нього у разі хвороби. Пустельники ревно намагаються пройти вузьким шляом, що веде у Царство Небесне. А Господь посилає їм Ангелів, які приносять їжу, виводять із каменя воду та охороняють їх на всіх шляхах.
Зворушений такими словами, Онуфрій взяв трохи хліба і потай вночі покинув монастир. Невдовзі він побачив яскравий промінь світла, що наближався до нього. З того променя до святого звернувся його Ангел-Охоронець. Він сповістив йому, що Господь наказав вести його в пустелю. Також він сказав Онуфрію, щоб той був смиренним і з радістю служив Богу, та пообіцяв не відступати від нього, допоки Господь не накаже забрати його душу.
Після цього святий пішов за Ангелом і незабаром побачив печеру, в якій знайшов старця, що прийняв його і немало днів навчав чеснот та життя пустельницького. Згодом той подвижник показав преподобному іншу печеру, в якій Онуфрій віддався подвигам усамітнення. До кінця свого життя наставник щороку відвідував преподобного.
На початку свого пустельницького життя угодник Божий їв лише зілля пустелі, а спрагу вгамовував небесною росою, через що не раз наближався до смерті. Пізніше за повелінням Господа святому почав являтися Ангел, який приносив щодня трохи хліба й води. Так минуло тридцять років.
Пізніше Господь дав Онуфрію більш щедру їжу. Біля своєї печери святий знайшов фінікову пальму з дванадцятьма гілками. Одного місяця на одній із гілок виростали плоди, наступного – на іншій. Так тривало постійно. Крім того чудесно з’явилося і джерело цілющої води.
Пафнутій, здивований життям Онуфрія, запитав у нього, як він причащається Святих Христових Тайн. І той розповів, що йому та іншим пустельникам Тіло й Кров Христа приносить Ангел Господній. Коли ж хтось із них бажає побачити людину, то Ангел підносить того до Небес, де подвижник бачить святих Божих.
Розмова з Онуфрієм наповнила серце Пафнутія великою радістю, і монах не припиняв дивуватися життю святого. Після бесіди преподобний запросив мандрівника до свєї печери. Біля печери Пафнутій побачив джерело й досить велику фінікову пальму. Всередині ж печери лежав чистий хліб і воду.
Наступного дня лице Онуфрія змінилося: засяяло, що налякало Пафнутія. Преподобний сказав, що нині відходить у життя вічне. Тоді Пафнутій попросив святого дозволити йому подвизатися після нього на його місці. Онуфрій відповів монаху, що Бог привів його сюди не заради пустельництва, а щоб він побачив рабів Божих і розповів про них іншим.
Невдовзі після цього угодник Божий звершив молитву і спочив. Під час кончини його осяяло небесне світло і почувся спів Ангелів, які славили Бога. Вони взяли душу Онуфрія та понесли її до Господа.
Зі сльозами Пафнутій поклав тіло святого у заглибину в великому камені й покрив камінням. Він молився до Господа, щоб Той дозволив залишитися йому на цьому місці. Коли ж монах хотів увійти в печеру, вона раптом зруйнувалася, джерело води висохло, а пальма впала.
Згодом Пафнутій завершив свою мандрівку та розповів усім про життя та подвиги преподобного Онуфрія, який жив у пустелі близько 60 років.
Слава Богу вовіки. Амінь.