Свято на честь святих апостолів Петра та Павла

29 червня/12 липня Православна Церква вшановує пам’ять святих апостолів Петра та Павла.

Житіє апостола Петра

Святий апостол Петро називався Симоном. Він був сином іудея Іони з Симеонового коліна та братом апостола Андрія Первозванного. Народився апостол у галілейському місті Віфсаїді, у Палестині. Він був одружений і мав двох дітей. На прожиття своєї сім’ї Симон заробляв рибальством.
Брат Петра Андрій знехтував мирською суєтою й став учнем Іоанна Хрестителя. Коли Іоанн вказав на Господа Іісуса, Андрій залишив його та пішов слідом за Господом, до Якого привів і свого брата.

При зустрічі Христос назвав Петра на ім’я й сказав, що він буде називатися Кифою, що означає «камінь» (грец. Петро). Симон одразу ж увірував в Іісуса Христа і полюбив Його.

Одного разу Христос ходив по березі Галілейського моря (по-іншому Тіверіадське море або Генісаретське озеро) і побачив Петра та Андрія, що займалися риболовлею. Він звернувся до братів такими словами: «Йдіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей».

Після цього Христос увійшов до Петра в човен і наказав закинути сіті. Петро попередив, що вони марно трудилися цілу ніч, нічого не зловили, однак послухався Іісуса і виконав Його повеління. Рибалки витягнули велику кількість риби, через що дуже злякалися. Петро ж припав до ніг Господа і попросив Його піти від нього, бо він людина грішна. Проте Іісус навпаки наказав Петру йти за Ним, і той вже невідступно слідував за Господом.

Якось Христос запитав у Своїх учнів, ким вважають Його люди. На це запитання апостоли відповіли, що дехто вважає Його Іоанном Хрестителем, хтось –  Іллею, інші – Єремією або одним із пророків. Петро ж назвав Христа Сином Божим. У відповідь Іісус сказав йому, що він блаженний, оскільки не плоть і кров відкрили йому це, а Бог Отець, Сущий на Небесах.

Коли Господь ішов до Своїх учнів по водах Генісаретського озера, Петро з Його дозволу пішов до Господа Іісуса назустріч, однак злякався і став тонути. Тоді Іісус подав йому руку й викрив його маловір’я.
Разом із апостолами Іаковом та Іоанном Петро удостоївся бачити Преображення Господнє, про що потім розповів у своєму Посланні.

Перед хресними стражданнями Сина Божого святий апостол Петро, маючи велику ревність, сказав Господу Іісусу, що готовий піти з Ним і в темницю, і на смерть. На це Господь відповів Петру, що він тричі зречеться Його, що й сталося.

Після свого малодушного зречення апостол гірко плакав і щиро каявся. Після Свого воскресіння Христос прийняв покаяння Петра та повернув його апостольство.
Після вознесіння Іісуса Христа на Небо апостол Петро першим почав проповідувати Слово Боже та водночас навернув до віри в Христа, Сина Божого, 3 тисячі чоловік. Потім Апостол зцілив кульгавого від народження чоловіка, чим привів до Христа 5 тис. душ. Після цього по молитві Петра отримав зцілення розслаблений Еней і воскресла дівиця Тавіфа. Навіть через тінь святого, яка падала на них, хворі отримували зцілення.

Злобний цар Ірод почав переслідувати учнів Христових. Він убив апостола Іакова, брата Євангеліста Іоанна. Потім схопили Петра, закували його в кайдани та ув’язнили в темниці. Там йому явився Ангел Господній і звільнив його.
Апостол Петро першим почав навертати до віри в Христа язичників. У Кесарії Палестинській він хрестив римського сотника Корнилія разом із його родичами та друзями.
З проповіддю Слова Божого святий проходив різними краями, навертав невірних до Бога та поставляв їм єпископів.

Якось Петру явився Господь Іісус Христос і повелів йому йти на Захід. У той час в Римі перебував волхв Симон, який називав себе Христом і з допомогою чаклунства зваблював людей. Коли Петро прибув у Рим і багатьох привів до віри Христової, то Симон почав шкодити йому.

Якось у однієї шанованої вдови помер син. Тоді одні люди покликали до небіжчика Апостола, а інші – волхва. Петро запропонував визнати істинним вчення того, хто воскресить померлого.
З допомогою чаклунства Симону вдалося зробити так, щоб мертвий ворухнув головою. Апостол Петро помолився Господу, і мрець ожив.

Через деякий час волхв заручився підтримкою імператора Нерона і знову почав протистояти Апостолу. Для того, щоб перемогти святого, він сказав народу, що вознесеться на небо. Після цього Симон-волхв зійшов на дах високої будівлі й при допомозі бісів почав літати в повітрі. Тоді апостол Петро помолився Господу й іменем Божим наказав нечистим духам покинути волхва. Біси залишили Симона, і він впав та дуже забився, а наступного ранку віддав свою окаянну душу. Через це імператор Нерон озлобився на святого.

Після цього апостол Петро обійшов із проповіддю Слова Божого різні країни, також він проповідував і у Британії. Коли він повернувся до Риму, то навернув до святої віри ще більше народу. Серед новонавернених були дві улюблені наложниці Нерона, які покаялися і почали жити цнотливо та відмовилися від стосунків із ним. Тому імператор задумав стратити Петра. Невдовзі апостола Петра та велику кількість вірних схопили.

Багатьох християн убили мечем, а Петра розіп’яли. Вважаючи себе негідним смерті подібної до тої, яку прийняв Христос, апостол Петро попросив, щоб його розіп’яли вниз головою. На хресті Апостол і віддав Господу свою душу. Його кончина настала 29 червня/12 липня 67 року.

Житіє апостола Павла

Святий Апостол Павло, який до свого апостольського служіння називався Савлом, був євреєм і походив з племені Веніамінового. Його знатні батьки спочатку проживали в Римі, а потім переселилися в Тарс Кілікійський, де і народився Савл. Вони мали звання римських громадян, через що і Павло називався римським громадянином.

Для вивчення Закону Мойсея Савл прибув у Єрусалим, став учнем відомого учителя Гамаліїла та приєднався до партії фарисеїв.
У той час апостоли проповідували людям віру Христову. Фарисеї, садукеї та всі книжники й учителі іудейські ненавиділи та переслідували їх. Разом із ними ненавистю палав і Савл. Тож коли побивали камінням родича Савла архідиякона Стефана, він також був готовий кидати в нього камінням, однак лише сторожив одяг убивць.
Пізніше, отримавши за своїм проханням повноваження від іудейських архієреїв та старійшин, Савл сам почав терзати Церкву Христову. Він входив у будинки, хапав віруючих у Христа та кидав їх у темниці.
З тією ж метою Савл пішов у Дамаск. Неподалік від цього міста його раптом осяяло яскраве світло. Він впав на землю і почув Голос, який сказав: «Савле, Савле, чого Мене гониш?».  Святий запитав: «Хто Ти, Господи?»

Тоді Господь назвав Себе Іісусом і наказав йому йти в Дамаск, де йому буде сказано, що слід робити. Савл піднявся з землі незрячим і його повели за руку до міста. Там він три дні перебував у молитві й нічого не їв та не пив.

Потім за повелінням Господа до Савла прийшов апостол Ананія, зцілив його від сліпоти та охрестив в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. З цього часу він почав проповідувати Христа, чим викликав великий гнів іудеїв.

Щоб врятувати Павла, його спустили у кошику з віконця будинку, який прилягав до міської стіни. Після цього Апостол пішов у Аравію, а через декілька років – у Єрусалим. Учні Христа спочатку не приймали його. Однак Варнава, що вчився разом із Павлом у Гамаліїла, запевнив їх у тому, що Павло навернувся до Христа.
Згодом Святий за велінням Божим покинув Єрусалим. Він прибув у палестинське місто Кесарію, звідки попрямував у Тарс. З Тарсу разом із Варнавою Павло пішов у Антиохію Сирійську, де тривалий час проповідував Христа. Пізніше обидва апостола повернулися в Єрусалим із милостинею від антиохійців для віруючих Іудеї. Після цього Павло та Варнава побували в Антиохії та пішли проповідувати Христа в інших краї.
У кіпрському місті Паф апостоли благовістили Євангеліє проконсулу. Волхв на ім’я Єліма (Варіісус) перешкоджав їхній проповіді. Тоді Павло назвав волхва сином диявола й сказав, що віднині той буде сліпим. Тієї ж миті Єліма осліп, а проконсул та багато народу увірувало в Господа Іісуса Христа.

У лікаонському місті Лістрі апостоли зцілили кульгавого з народження чоловіка. Місцеві жителі вирішили, що вони – боги, і намагалися принести їм жертви. Варнава та Павло заборонили їм, а натомість звернулися до людей зі словом проповіді.

З часом Павло розлучився з Варнавою і пішов благовістити Євангеліє разом із апостолом Силою. В македонському місті Філіпи святий вигнав нечистого духа зі служниці, яка ходила за ними багато днів і називала рабами Бога Вишнього. Господарі служанки, яка перестала віщувати, втратили через це джерело доходів, а тому обмовили апостолів перед начальниками міста. Святих побили палками та кинули у в’язницю. Вночі темниця затрусилася, її двері відчинилися, а кайдани з апостолів злетіли. Через таке чудо навернувся до Христа темничний сторож. Він хрестився разом із усім своїм домом. Наступного дня начальники міста опам’яталися й відпустили святих.

Апостола Павла всюди гнали іудеї. В місті Берії він розлучився зі своїми супутниками Силою та Тимофієм і пішов до Афін. Там він виступив зі словом проповіді в ареопазі, й деяких мужів, а серед них Діонісія Ареопагіта, навернув до Христа.

Тривалий час апостол Павло проповідував у Коринфі. Сюди ж прибули Сила та Тимофій.
В Ефесі святий провів три роки й звершив багато чудес. Навіть хустина, яку він носив на голові, мала чудодійну силу.
Коли Апостол Павло перебував у Троаді, юнак на ім’я Євтіх слухав його проповідь, сидячи у вікні третього поверху будинку. Сталося так, що Євтіх заснув, впав додолу і розбився. Павло ж припав до мертвого юнака, обійняв його та сказав оточуючим не тривожитися, бо душа його в ньому. Після цього Євтіха привели у світлицю живим.
У Кесарії Стратоновій пророк Агав взяв пояс Павла, зв’язав свої руки та ноги і сказав, що так у Єрусалимі мужа, якому належить пояс, зв’яжуть іудеї та віддадуть у руки язичників.
Коли ж Павло прибув у Єрусалим, іудеї дійсно схопили його й бити. Тисячоначальник, почувши про це, забрав Павла від розлюченого натовпу. Він сам наказав бити святого, щоб той сказав, за що озлобилися на нього люди. Павло ж сказав, що він римський громадянин, через що уникнув катування. Згодом разом із деякими в’язнями його відправили до Риму.
В дорозі мандрівники потрапили в бурю і вже не сподівалися на порятунок. Павло ж сповістив, що жоден із них не загине. І дійсно всі дісталися берега острову Меліта (нині Мальта). Місцеві жителі гостинно прийняли їх і, щоб зігріти, почали розкладати вогнище. У той час, коли Павло кидав хмиз у вогонь, його за руку вкусила дуже отруйна змія. Іноплемінники побачили це і подумали, що Павло вбивця, що навіть після порятунку від потоплення суд Божий не залишає його жити. Вони чекали, що Апостол от-от помре, однак тому нічого не зашкодило. Тому язичники перемінили думку й почали вважати його богом.
Мандрівників запросив у свій дім начальник острова Публій, батько якого лежав важко хворий. Апостол Павло чудесно зцілив хворого та багатьох інших місцевих жителів.
У Римі Павло два роки проповідував Христа, а потім пішов на проповідь у інші західні країни.

Невдовзі після повернення до Риму, йому за наказом імператора Нерона (54 – 68 рр.) відсікли голову. Того самого дня, або, як вважають деякі історіографи, рівно за рік до цього, у столиці Римської імперії розіп’яли апостола Петра. Коли відсікли чесну голову апостола Павла, з рани витекли кров та молоко. Останки верховних Апостолів віруючі погребли поряд. А Церква вшановує їх пам’ять у один день.
Слава Богу вовіки. Амінь.