Як прожити день щасливо?

Як прожити день щасливо?

«Якщо можливо, наскільки це залежить від вас, будьте в мирі з усіма людьми» 1Рим. 12:18

Пісочний годинник вимірює час. Нам усім відміряно різну кількість такого піску під назвою «життя». Сипається наше життя через шийку годинника щодня. І падає пісок сьогодні туди – у вічність.

Звичайно, може, Бог дасть нам ще пожити! Щоб більше пісочку було – всім жити хочеться. І довго хочеться жити всім.

Ми не знаємо, як Бог розпорядиться далі, але знаємо точно, що вже витекло, висипалося у вічність. Кожна піщинка – як день. Тому Церква просить: «Дня всього досконалого, святого, мирного та безгрішного, у Господа просимо…» – ми просимо святого, безгрішного, чистого дня.

Ми малюємо свій день як художник. Іноді картина з’являється сіра: не вдається прожити без гріха. Звісно, хочеться прожити без гріха. Але часто ці піщинки в нас у сіренький колір пофарбовані, й це ще в кращому разі. А якщо, не приведи Господь, вони пофарбовані в чорний колір! Тоді погана справа.

Пісок дня не просто сипеться у небуття. А в саме серце! У серці все носимо! Всі наші злі вчинки, все закарбовано там; всі рубці від ран там.

Знаєте, гріх зробиш у юності, а соромно в старості, начебто вчора зробив. Гріх немає терміну давності.

Гріх немає терміну давності.

Ось Кримінальний кодекс дає термін давності для кожного злочину, після якого людину вже судити не будуть. Вода втекла – і, на думку законодавця, людина виправилася, минуло стільки років – і все, за це її чіпати вже не треба. Скоріш за все, його вже саме життя покарало.

А гріх – він хитрий, він залежується десь у нас, приховується там, у глибинах душі, а потім у потрібний момент може вжалити знову.

І що радять святі отці? Кожен гріх, який виникає, – як змія, як єхидна, яка вилазить з нори; і її треба бити по голові, щоб сиділа там у норі й не вилазила, доки не здохне. Потрібно весь час бити!

Кожен гріх, який виникає, – як змія, як єхидна, яка вилазить з нори; і її треба бити по голові, щоб сиділа там у норі й не вилазила, доки не здохне. Потрібно весь час бити!

Якщо погані помисли приходять, наприклад, коли ти в храмі на молитві стоїш, і лізе в голову якась нісенітниця, і в ній якась хула – і на Бога, і на людей, – те, що ти й уявити не міг, – це лукавий (спокушає).  Святі радять «сказати» так: «Ти, лукавий, за ці думки горітимеш у пеклі! Це не мої думки, це твої. А я до Бога йду!

Господь дав нам величезну нагоду: відбілювати, очищати кожен день, все наше життя. Життя наше таке, що нам потрібно весь час волати з псалмоспівцем: «Окропи мене іссопом, і очищуся, омий мене, і біліше снігу відбілюся. Слуху моєму даруй радість і веселість, зрадіють кістки смиренні…» 2(Пс. 50).

Ми просимо Господа: окропи, очисти! І тоді й слух наш зрадіє, коли ми почуємо: Ти прощений! Коли єпітрахіллю накриває батюшка і каже: «Прощаю і розрішаю», тоді й кістки веселяться, і слух радіє. Радіє серце!

Ми маємо велику радість: ми можемо каятися, можемо, кидаючи долу своє серце перед Лицем Божим, отримувати прощення, можемо відчувати радість самими кістками. Ти прощений, ти благословенний! Твої дні, які минули, твоє життя, яке йде, твої хвилини, твої діла – вони відбілюються Богом Господньою кров’ю, ціною дорогою.

Люди, буває, кажуть: «Все віддам, щоб цього не було!», каючись, намагаючись відбілити свої гріхи, що були в минулому. А Бог так і зробив! Найдорожче віддав, щоб усіх наших гріхів не було, – Сина Свого Єдинородного Він послав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя. Щоб наші кості раділи, Христос повішений був на дереві. Щоб слух наш наповнювався радістю та веселощами у дарованому прощенні, Христос кров Свою пролив. Руки Його зв’язали ременями, прибили цвяхами, щоб нас більше не зв’язував гріх, щоб ми не були більше бранцями його, щоб гріх не вів нас, як вола на заклання, – каже премудрий Соломон. Руки Його прибивали, щоб наші руки вже не були прибитими до гріха, але до правди, до добрих діл, до щирості, любові, милосердя.

Є Акафіст Страстям Христовим, який читається Великим постом. І там говориться: надягли Тобі терновий вінець – щоб моя голова була очищена від усякого зла, від злих думок; пробили Твої руки, щоб мої руки робили добро й зрікалися зла; ноги Твої прибивали, Господи, щоб я вже ходив дорогами правди; ребро Твоє, Господи, пробили, і з серця Твого витекли кров та вода, щоб моє серце було віддано Тобі.

Яке милосердя Боже до нас! Яка Божа милість на нас! Щоб кожен наш день був благословенний Богом, щоб кожна наша хвилина була благословенна Богом, Господь віддав Сина Свого. Віддав, щоб Він прожив це життя – і наше життя відбілив; щоб Він пройшов цей шлях – і наш шлях був уже спрямований Ним на благо.

Господь усі наші гріхи взяв, щоб очистити нас, щоб сталося те, про що Давид просить: «Окропи мене ісопом, і очищуся, омий мене, і більше снігу відбілюся».

Господь усі наші гріхи взяв, щоб очистити нас, щоб сталося те, про що Давид просить: «Окропи мене ісопом, і очищуся, омий мене, і більше ніж сніг відбілюся».

Очищення, відбілення… «Зрадіють кістки смиренні…», «Слуху моєму даси радість і веселість…» – щоб і слух зрадів, і кістки веселилися, кістки, які старіють, і суглоби, буває, болять, і вже й сил немає часом піднятися, а все одно радіють за Господа! Тому що вони, зрештою, молодість отримають вічну, прощення, коли Господь воскресить усіх нас із мертвих, дарує нам життя вічне, царювання разом із Ним, царювання у Його Славі, там, де Його держава, Його сила, Його міць.

І, таким чином, ми, брати і сестри, починаючи цього нового дня, цього тижня, ми ніби беремо пензлик і будемо фарбувати, розфарбовувати день.

Яким же кольором його фарбуватимемо? Чи це буде колір молитви – щоб молитвою розпочинався день і молитовною червоною ниткою тривав, червоною фарбою проходила молитва через весь день. Чи там будуть ліньки, апатія, депресія, зневіра. Чи слова та думки погані, безбожні.

Чи ми візьмемо колір смирення перед Господом і терпіння і фарбуватимемо ним: «Господи, терплю в Ім’я Твоє святе! В радість Твою святу, Господи, хочу йти! Не хочу я сумувати, на Тебе сподіваюся».

Візьмемо колір надії на Бога, надії, щоб колір її був яскравий!

Щоб день наш, щоб наші піщинки – 24 години! – були всі пофарбовані в чесноти, в радість Божу, в терпіння, в любов, в милосердя, в лагідність. Щоб ми не відмовляли у добрих справах, щоб поспішали на добрі справи. Щоб язик наш стримували чесноти від будь-якого осуду, від неправди.

Амвросій Оптинський у відповідь на запитання: “Як треба жити?” – казав: «Жити – не тужити!» Тобто який колір треба взяти? Радості! «Нікого не засуджувати. Нікому не докучати».

Знаєте, як ми часом уміємо. Ти мені, а я тобі. Пінг-понг такий. Щось сказати, ще якось вкусити, вжалити або у відповідь вжалити. Але треба уникати осуду. Це ворота смутку. А треба: «Усім – моя повага!» З усіма бути у мирі.

Апостол Павло вмовляв: якщо це можливо, благословляю вас жити з усіма в мирі! Щоб вам добре було.

Апостол Павло вмовляв: якщо це можливо, благословляю вас жити з усіма в мирі! Щоб вам добре було.

А навіщо нам вороги? З ворогами-то воювати треба! А почнеш воювати – де мир? Де щастя?

Дай, Господи, нам цю можливість! Щоб жили ми – не тужили, нікого не засуджували, нікому не докучали, і всім – повага! І щоб наш кожен день ми фарбували у кольори християнських чеснот – гарні, світлі, райдужні. Щоб усі дні наші були веселі, радісні, духовні, Божі, сповнені всякої чесноти та правди.

Нехай зміцнить і благословить вас Господь, сподвигне на всяку добру справу, на всяку правду, на любов і милосердя!

Протоієрей Андрій Гавриленко

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x