В яких випадках Бог посилає смерть?

Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; але заздрістю диявола увійшла у світ смерть, і підпадають їй ті, хто належать до спадку Його¹Прем. 2-23,24.

Смерть тілесна та духовна

У християнському розумінні смерть – це насамперед духовне явище. Можна бути мертвим, живучи ще на землі, та бути непричетним до смерті, лежачи в могилі.

Смерть – це відокремленість людини від життя, тобто від Бога.

Смерть – це відокремленість людини від життя, тобто від Бога.

Господь – єдиний Подавець життя і Саме Життя. Смерть протилежна не безсмертю, а істинному Життю, яке було «світлом людей» ²Інн.1:4. Ось від цього істинного життя людина може відмовитися і, таким чином, померти так, що саме її «безсмертя» стане вічною смертю.

Смерть тіла не дозволяє злу стати безсмертним

Незважаючи на неприродність смерті, вона допускається Богом, щоб зло не стало безсмертним: «З цієї причини, щоб не увічнилося зло, що поселилося в нас… посудина на якийсь час руйнується смертю, щоб, після зла, перетворилося людське єство і, чисте від зла, відновилося у початковий стан» ³св. Григорій Ніський.

Незважаючи на неприродність смерті, вона допускається Богом, щоб зло не стало безсмертним

Але таке відновлення можливе лише за умови воскресіння з мертвих: «Бо якщо немає воскресіння, природа всієї людини не збережеться». Відповідно до вчення свт. Афанасія Великого, оскільки Боже милосердя не могло допустити, «щоб одного разу створені розумні істоти та причетні Слова Його загинули і через тління знову звернулися до небуття», Бог-Слово став людиною, щоб «людей, які звернулися до тління, знову повернути в нетління і оживити їх від смерті, присвоєнням Собі тіла та благодаттю Воскресіння знищуючи в них смерть, як солому вогнем».

У Біблії написано чітко, що Господь посилає смерть тільки в двох випадках.

Перший випадок, при якому приходить смерть

Іноді буває так, що люди досягають певного рівня розвитку духовного життя, який є ніби межею, верхом того, на що здатна людина. Тоді Бог може забрати людину, а точніше, Він забирає її, щоб душа людини спаслася. Для чого і з якої причини це відбувається?

Це відбувається для того, щоб не очікувати того моменту, коли гріхи людські з насиллям впливатимуть на духовне життя і приведуть до усяких розбещень.

Щоб спасти людину, запобігти цьому згубному процесу, Господь рятує, попереджає духовну загибель. Він забирає людину тоді, коли вона готова до вічності. Адже Серцевидцю чудово відомо, що у разі продовження людського життя на нього чекає зовсім інше вічне існування.

Другий випадок, коли приходить смерть 

Бог посилає смерть тоді, коли люди поринають у гріховність. Дуже часто ми цього не помічаємо, але від погляду Господа ніщо не сховається. Бог бачить усе!

Гріховні узи сковують людину, гріховність стрімко прогресує. Безліч природних катаклізмів, масових людських страждань є наслідком того, що люди обрали шлях смерті, грішний шлях.

Людина вже не в змозі стати на шлях виправлення, і все тільки погіршує ситуацію.

Господь піклується про людські душі. Він не дозволяє грішній людині загинути та потягнути за собою інших людей. Тому Господь забирає в той час людину з усіма її гріхами.

Не смерті потрібно боятися, а гріха

Так Господь піклується про людство. Він не дозволяє опинитися на тій «глибині страшних мук», на якій могла б опинитися людина. Тому не смерті потрібно боятися, а гріха.

Святитель Димитрій Ростовський вчить: «Не бійся смерті, але готуйся до неї, живучи свято. Якщо будеш готовий до смерті, перестанеш боятися її. Якщо полюбиш усім серцем Господа – сам будеш бажати смерті».

Однією із християнських чеснот є пам’ять смертна. Невипадково у вечірньому молитовному правилі є молитва «Господи, невже мені одр цей труною буде?»

Необхідно пам’ятати, що смерть – це суд Божий.

Необхідно пам’ятати, що смерть – це суд Божий.

Тоді Господь матиме сенс нас на землі тримати. Ми будемо потрібні й Богу, і оточуючим людям, якщо завжди пам’ятатимемо про це.

Потрібно цінувати кожен день земного життя, живучи в ньому за волею Божою, висловленою в Його заповідях, а час смерті своєї віддати Отцю Небесному.

Священник N