Подружня зрада

“Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму”[mfn]Мф. 5:28[/mfn] 

Християнство не гарантує, а закликає йти за Христом

– Іноді, коли люди вінчаються, для них здається, що таїнство гарантує їм щасливе сімейне життя, без серйозних випробувань.

– Почуття, ніби тобі щось гарантоване – завжди помилкове. Християнство взагалі нічого не гарантує, а просто закликає нас йти за Христом. І цей заклик ніяк не пов’язаний з нашим бажанням розкласти все по поличках, зробити духовне життя конкретним, зрозумілим, спертися в ньому на щось зовнішнє, зрозуміле нашим розумом.

І тому в нас до таїнств часто формується неправильне, у чомусь окультне ставлення. Нам здається, що таїнства повинні діяти самі по собі, гарантовано подаючи нам певний набір благодіянь. Насправді, таїнства, хоч вони і звершуються непорушно і незмінно Духом Святим у Церкві, знову ж таки жодної гарантії кожному з нас не надають.

Як Таїнство Хрещення не гарантує людині [автоматичного] спасіння, Таїнство Сповіді – [автоматичного] прощення, Таїнство Євхаристії – [автоматичного] благополуччя та відчуття благодатної наповненості, так само і Вінчання не гарантує людині [автоматичного] сімейного щастя, воно тільки відкриває можливості для цього через постійну працю, через життя за Євангелієм в усій повноті.

Вінчання – початок шляху, можливість для зростання в жертовній любові, яка наповнює не лише тебе, а й інших, і поширюється на увесь простір твого життя.

Вінчання – початок шляху, можливість для зростання в жертовній любові, яка наповнює не лише тебе, а й інших, і поширюється на увесь простір твого життя.

А це все дається людині через хрест, через подвиг, через працю, через самовіддачу.

– У вінчаного подружжя більше відповідальності?

– Вінчане подружжя, або невінчане… тут не йдеться про те, що людина, яка приймає вінчання в Церкви, підписує якийсь договір про відповідальність. Ми говоримо про те, наскільки люди розуміють або готові зрозуміти, що таке любов.

Не можна ж сказати, що вінчані шлюби обов’язково звершуються по любові, а невінчані – не по любові. Існують невінчані шлюби, які можуть реалізовувати людську любов, бути щасливими, бути прикладом того, якою може бути справжня сім’я.

Природа любові й у вінчаному шлюбі, й у невінчаному одна – божественна. Закони любові непорушні, як закони світу, як закони буття.

Закони любові непорушні, як закони світу, як закони буття.

І вони наповнюватимуть життя людей, навіть якщо вони не знають Христа. Христос все одно невидимо буде в них перебувати.

Що ж тоді дає людині вінчання? Воно преображає любов земну, хай і існуючу за божественними законами, прекрасну, але все-таки – людську – у небесну.

Яскравим прикладом, як це відбувається, є перше диво, звершене Христом у Кані Галилейській, коли Він перетворив воду на вино. Тобто звичайну речовину, без кольору, без смаку, без запаху, але вкрай необхідну для людського життя перетворив на напій абсолютно іншої якості.

А ми знаємо, що і вино має спосіб перетворюватися в Кров Христову в Євхаристії. Тому шлях любові – від води – до Крові Христової – це і є вінчання, Таїнство Церкви, де Христос наповнює вже велике, вже необхідне, вже повноту, переливаючи її через край. І от тут і починається особлива відповідальність, яку людина повинна приймати.

Готовність прийняти й бути гідним цього – величезний подвиг людського життя. І цей подвиг робить людей, які живуть на землі, єдиними у вічності, де вже ніхто заміж не виходить і не одружується.

Невже зради не можна уникнути?

– Мені не раз доводилося чути від людей старшого покоління, що подружня зрада – складова шлюбу, якої ніяк не уникнути.

– У цьому випадку люди просто намагаються виправдати свою поведінку. Чи, частіше, виправдовують ситуацію власної сім’ї, коли їм довелося пережити й простити зраду своєї половини.

Людині потрібні якісь підстави, щоб зуміти впоратися з бідою, з тим, що пережити складно, а іноді – неможливо. З Євангелія ми знаємо, що Христос єдиною причиною для того, щоб людина залишила свою дружину або свого чоловіка, називає перелюб – подружню зраду.

– І тому людина, навіть пробачивши, забути про це не може упродовж всього життя?

– Звичайно. Невипадково ж у заповідях спочатку йде – “не убий”, потім – “не чини перелюбу”. Вбивство та подружня зрада майже рівнозначні за своєю руйнівною силою. Хто зраджує любові – той вбивця.

Хто зраджує любові – той вбивця.

І ті люди, які пережили зраду чоловіка чи дружини, сприймають те, що сталося так, немов їх вбивають. І ця рана не гоїться ніколи.

– А як бути з модною нині думкою, що “легкий похід наліво” – тільки зміцнює сім’ю?

– Так, існує ціла сучасна теорія, що подружня пара зобов’язана таким чином розважатися, і ніби це навіть збільшує потяг один до одного. Ну – це один із варіантів брехні, якої багато сьогодні наговорено з цього приводу. Брехні мерзенної, огидної, бридкої.

А що відбувається насправді? Люди спочатку з’єдналися для любові, були проголошені клятви вірності, кожен зумів максимально себе іншому довірити, оголити, обеззброїти, відкритися, впустити у своє життя іншого. І раптом після цього зазнає такої зради! І це здатне до кінця вбити любов, зруйнувати сім’ю, знищити шлюб. Причому повністю, без можливості щось відновити на попелищі.

– Саме тому на різних дамських форумах жінки з відчаєм пишуть, що чоловік розкаявся, повернувся, став буквально ідеальним, а в неї усередині – порожнеча, і вона вже шкодує, що дозволила чоловікові не піти?

– Так, людина може схаменутися, прийти до тями. Але людям, на жаль, властиво прощати себе раніше, ніж їх простить інший. А разом із прощенням приходить почуття, що ніби “тепер потрібно все забути”. Але є такі речі, які забути не можливо. Людина б і рада це зробити, але не може.

Не може ж той, хто втратив ногу, забути про те, що в нього немає ноги. Те ж саме можна сказати й про того, хто пережив зраду чоловіка чи дружини. Людину буквально розпиляли навпіл, забрали її частину, частину її тіла, бо не даремно ж сказано, що двоє – це одна плоть. І як вона про це може забути?!

І тому простити таке не під силу дуже багатьом. І навіть Господь не вимагає цього від нас. Він каже що людина вільна не приймати того, хто зрадив.

– А як бути, якщо той, хто зрадив на виправдання каже своїй половині: нічого не сталося, я люблю тебе як і раніше, там була лише фізіологія, а душею я завжди з тобою?

– Не говоритиму про причини подружніх зрад: десь це просто людське непотребство, десь – спільна провина людей у шлюбі, які не вміють один одного оберігати та берегти те, що було дано їм на самому початку їх спільного життя.

Але, у будь-якому випадку, людина, коли робить такий вчинок, сама сильно змінюється. Таке відчуття, що вона втрачає розум. І ми всі й так у результаті гріхопадіння маємо спотворену людську природу. А у випадку зради, особливо якщо мова йде про вінчаний шлюб, коли клятви дані не лише людині людиною, але й Богом почуті, на Небесах записані, тоді із самою людиною відбувається щось жахливе. Не може такий страшний гріх залишити людину колишньою.

Вона втрачає в собі щось важливе, що її саму формувало як людину. У неї дуже пошкоджується та частина душі, яка здатна на істинні, правильні почуття.

Людина починає брехати, виправдовувати себе, шукати інші ходи, захищатися. І навіть намагається вибудовувати деякі правильні речі, але в неї все одно нічого не виходить. Бо вона настільки себе викривила, що кожен наступний крок, навіть якщо він робиться формально правильно, все одно відводить її в інший бік.

Пережити зраду

– А все-таки можна зберегти сім’ю, в якій сталася зрада?

– Напевно, можна. Але випадків, коли сім’я від цього руйнується, значно більше. Для збереження сім’ї потрібен ще й двосторонній подвиг, який, і це потрібно розуміти, не кінчиться ніколи. Як і не зникне біль від того, що сталося.

І вже ніколи в цій сім’ї не буде такого щастя, легкості, радості, які могли бути. Це весь час буде життя з гірким присмаком. Нехай подружжя до цього присмаку звикне, і, можливо, у цій сім’ї буде навіть чимало зовнішніх проявів щастя, спільних справ, вони будуть відповідальніші та одностайні в питаннях виховання дітей. Бо цих людей об’єднуватиме подвиг покаяння з одного боку та подвиг прощення – з іншого. Це, напевно, теж багато що означає.

– Як не впасти в депресію людині в той момент, коли вона щойно зіткнулася зі зрадою?

– А це неможливо – не впасти в депресію. Людина обов’язково переживе її, переживе відчай, почуття краху всього. І все це сильно та болісно відіб’ється на дітях.

Смерть одного з батьків не так ранить дітей, як відхід із дому батька чи зрада матері, загалом – руйнування сім’ї.

Смерть одного з батьків не так ранить дітей, як відхід із дому батька чи зрада матері, загалом – руйнування сім’ї.

Бо смерть переноситься як важке горе, але в якому можна жити, з яким можна справлятися. А розкол у сім’ї для них – зрада, вбивство. Ніщо інше не викликає в дітях такої внутрішньої травми.

У деяких випадках жінка, яка переживає зраду чоловіка, намагатиметься загладити ситуацію для дітей. Але можна уявити собі, наскільки їй вдасться це зробити, якщо вона – у депресії та здатна тільки механічно виконувати свої обов’язки – годувати, відводити та забирати дітей зі школи. Вона б і рада включитися по-справжньому, але не може.

І тут вже краще звернутися до психотерапевта, який, можливо, призначить курс лікарських засобів. Про те, щоб регулярно ходити в храм, про необхідність Таїнств Покаяння та Причастя я не говорю: це саме собою повинно матися на увазі для віруючої людини.

– Деякі “доброзичливці” радять людині, яка переживає зраду близького: “А ти помстися, зроби так само, і легше стане”.

– Можна прослідкувати в суспільстві таку тенденцію взаємного безумства. Але, люди, які у своєму відчаї наважуються на подібне, потім, напевно, почуватимуть себе ще гірше. Адже людина отримує подвійну травму. Їй зрадили, і вона ще себе знищила гріхом.

Як втрачається любов

– А можливо, що внутрішня, душевна зрада настала раніше, ніж фізична?

– Якщо в сім’ї втратили любов, тоді подружні зради лише є наслідком цієї втрати.

Якщо в сім’ї втратили любов, тоді подружні зради лише є наслідком цієї втрати.

В один момент люди немов домовляються, що для них зручніше жити, маючи лише спільну квартиру та спільний бюджет. Але тут про сім’ю можна говорити тільки в умовних категоріях.

Коли немає любові, то який сенс говорити про зраду? Коли люди втратили любов, вони вже зрадили один одному.

– Що означає “втратили любов”?

– Люди раптом розуміють, що наступила порожнеча замість повноти. І подружня зрада – вона вже тут, відбулася. Бо люди в якийсь момент зрадили один одному не фізично, не фактом, що хтось пішов “наліво”, а тим, що відмовилися від іншого, як від хреста, коли вони у своєму сімейному житті змогли сказати: от це моє, а от це – твоє.

Небезпечно для шлюбу, коли одного дня людина вирішує, що в неї є щось таке, що її “половинці” може не належати, чим вона не збирається ділитися.

Небезпечно для шлюбу, коли одного дня людина вирішує, що в неї є щось таке, що її “половинці” може не належати, чим вона не збирається ділитися.

Нехай це дрібниця якась, та той самий футбол, наприклад! Це стосується всього, у тому числі стосунків із батьками. Недаремно Біблія закликає залишити “батька свого та матір свою”. Тобто навіть батьків у шлюбі не можна залишати тільки своїх, навіть вони стають спільними. Звідси звернення “мама” й “тато” до нещодавно чужих людей. Шлюб – крихка річ, і до нього потрібно ставитися дбайливо.

– Що вимагається від людей для того, щоб зберегти любов?

– Люди, які один одного побачили, й один в одному відчули можливість бути разом, на все життя один одному зобов’язані. Важливо пам’ятати про це.

Люди, які один одного побачили, й один в одному відчули можливість бути разом, на все життя один одному зобов’язані. Важливо пам’ятати про це.

Адже в той момент, коли вони погодилися бути разом, вони прийняли рішення без залишку віддати себе іншій людині. Обопільно, безстрашно, з надією на Бога.

Вони, можливо, до кінця, по молодості, цього ще не зрозуміли. Але спочатку виявилися до цього готові. Якщо людина спочатку не готова присвятити себе без залишку іншому, вона робить колосальну помилку, одружуючись.

– А як дізнаєшся, готовий або не готовий у молодості, у пориві закоханості?

– Якось потрібно дізнатися. Закоханість – це ще не стовідсотковий привід для одруження.

Закоханість – це ще не стовідсотковий привід для одруження.

Для цього потрібні певна підготовка, впізнавання, випробування, коли любов, виростаючи із закоханості, починає проявляти себе. Але якихось конкретних рецептів тут немає.

Мені сподобалася одна думка: якщо людина може не одружуватися, то вона не повинна одружуватися в жодному разі. Тобто одружуватися треба тільки тоді, коли ти точно не можеш цього не робити. Якщо ж хоч на мить допускаєш, що можеш не одружитися (не вийти заміж), значить, що своє життя мислиш якоюсь мірою, нехай найменшою – автономно, окремо. Залишаєш собі щось таке, що може належати тільки тобі одному. А в шлюбі, повторюю, цього бути не повинно. У шлюбі можна тільки взяти й до кінця себе віддати.

У шлюбі можна тільки взяти й до кінця себе віддати.

– Підозрюючи зраду, деякі жінки намагаються, наприклад, розкрити електронну поштову скриньку чоловіка. А виходить, що сама наявність паролів, “ключів” – вже сигнал, що в сім’ї не все гаразд?

– Якщо в сім’ї є момент недовіри, якщо хтось від когось щось приховує, це вже страшно. Означає, той, кому ти довірив себе, у тебе щось краде.

Якщо в сім’ї є момент недовіри, якщо хтось від когось щось приховує, це вже страшно. Означає, той, кому ти довірив себе, у тебе щось краде.

Якщо ж виникли підозри, не потрібно намагатися “зламувати” електронну поштову скриньку, намагатися щось взнати. Потрібно тільки молитися. І уважно дивитися на те, що відбувається, намагаючись зрозуміти, чому це могло статися, й що потрібно зробити для того, щоб щось врятувати.

Адже, насправді, можна простити людину, яка скоїла такий жахливий вчинок. Якщо є глибоке розкаяння сторони, яка зрадила, і якщо є рух назустріч іншої сторони, тоді все можна здолати. Хоча, повторюю, це боляче та важко.

Мета сім’ї 

– У журналах для жінок психологи часто дають поради, якщо дружина починає підозрювати чоловіка, то, замість влаштовування істерик, потрібно спробувати змінити ситуацію, оточити чоловіка турботою, увагою, ретельніше стежити за своїм зовнішнім виглядом.

– У тому числі, напевно, це теж може мати місце. Оскільки трапляється, що люди в сім’ї перестають дивитися один на одного. Адже стільки справ: купити меблі, відвести дітей на музику й англійську, поставити лічильник на воду та зробити ще багато чого, начебто вкрай важливого. Чоловік і дружина один із одним навіть не бачаться. Увечері прийшли, кожен – до телевізора, до ноутбука, потім, втомлені, лягли спати, уранці прокинулися і – нові перегони. І навіть інтимні стосунки в них руйнуються.

А одного дня подружжя з подивом виявляє: “Ой, а хто ж ця жінка – незрозуміла, скуйовджена, нервова?”, “А хто цей неголений чоловік із сірим обличчям, із синцями під очима?”

Це може статися тоді, коли сім’я раптом перетворюється на пункт вирішення проблем, у досягненні якихось маленьких цілей, коли в кожного безперервна турбота: заробляти гроші, влаштовувати кар’єру, щось купувати, дітей возити в різні школи.

Усе, сім’ї тут теж не буде! Бо мета сім’ї не в цьому. А в наповненні любов’ю простору, в якому ти живеш. Усе інше вторинне.

Мета сім’ї в наповненні любов’ю простору, в якому ти живеш. Усе інше вторинне.

Ну, не купуй ти меблі, якщо вони дістаються такою ціною, не заробляй стільки грошей, якщо за них розплачуєшся життям сім’ї!

Потрібно вчасно це зрозуміти і – оточити один одного турботою, нарешті знову почати дивитися один одному в очі, один із одним увечері постійно про щось говорити, сидіти разом, пити чай, разом ходити в театри, у кіно, у музеї, гуляти парком. Тобто робити життя спільним.

Хоча, здавалося б, і купівля меблів – спільна мета: меблі ж для дому, дім будується для нас. Насправді, це все не з’єднує, а роз’єднує. Бо перетворюється на самоціль: меблі, дисертація, що завгодно! Справжня ж мета – це любов, сім’я.

Так, чоловік втомлюється, але що заважає йому, прийшовши, привітно посміхнутися, поцілувати дружину, перевірити в дітей уроки чи жінці радісно зустріти чоловіка, який повернувся з роботи? Я от не можу уявити собі, що прийду додому, а дружина не вийде з посмішкою до мене назустріч!

– Сучасна людина виявляється затиснутою між полярними думками: у світських ЗМІ стверджується, що “усе можна”, що все просто та легко в сімейному житті, у багатьох православних – нічого не можна, усе важко.

– А в нас взагалі просто про шлюб як про любов майже не говорять. У нас говорять про шлюб як про подвиг, як про обов’язок, як про метод рішення демографічних проблем у країні. Про обов’язки дружини-християнки. А у світському суспільстві говорять про любов як про задоволення, розвагу.

Тому нам потрібно навчитися правильно говорити про любов. Про любов як про радість, як про щастя, про повноту, і, у тому числі, як про відповідальність, про працю.

…нам потрібно навчитися правильно говорити про любов. Про любов як про радість, як про щастя, про повноту, і, у тому числі, як про відповідальність, про працю.

Коли митрополита Антонія Сурозького запитали, яким має бути християнський шлюб, якою має бути християнська сім’я, він відповів: “Щасливою!”

Несення хреста в сімейному житті не має бути формою тортур. Коли людина йде шляхом любові, вона хреста й не помічає.

Коли людина йде шляхом любові, вона хреста й не помічає.

Тільки пізніше розуміє, що заради того, що в неї є, вона готова все віддати, піти на смерть. Адже по-справжньому сказати людині “я люблю тебе” – це означає – “я готовий віддати за тебе життя”.

Протоієрей Олексій Умінський