Дозволь собі повірити Богові

І сказав Бог: „Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над мо́рською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі“.  І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Своїм Він створив його; чоловіка та жінку створив їх.¹Буття 1: 26,27

До нас у храм приходять бездітні пари. Ми разом просимо Бога й молимося, щоб Він дарував їм дитину. Але я не впевнений у тому, що варто “тягнути Бога за бороду” та вимагати дива. Він Сам знає, кому потрібні діти, а кому ні. У Нього мудрість і глибина Задуму, а в нас честолюбство та ревнощі.

Але я не впевнений у тому, що варто “тягнути Бога за бороду” та вимагати дива. Він Сам знає, кому потрібні діти, а кому ні. У Нього мудрість і глибина Задуму, а в нас честолюбство та ревнощі.

Але, на мій подив, Бог чує мої молитви та молитви наших парафіян. І деякі з них отримують плід.

– У нас буде дитина! – каже дружина, і з випробуванням затримує зворушливий погляд. А ти немов провалюєшся в безодню Божої таємниці. Потужна хвиля вдаряє в серце, в голову та підливає до очей.

В очах дружини абсолютно не те почуття, яке ти знав раніше. На тебе дивиться нова людина з новим самовідчуттям причетності до Божої таємниці.

Я не знаю, що бачить жінка в очах улюбленого чоловіка, але я побачив на власні очі преображення дружини з однієї суті в іншу.

Ми марно думаємо, що ми батько та мати дитини. Марно думаємо, що це ми народили її. Ми в цьому нічого не розуміємо. Нам тільки дали потримати божественний плід і не зламати його. Вручили дар Божий, який ми повинні розвинути й підготувати до служби Божої.

Дізнавшись про свою причетність до народження нової душі, ти провалюєшся в погляді своєї половинки, як у безодню, і розумієш, що шлюб – щось набагато більше, ніж ти думав.

Дізнавшись про свою причетність до народження нової душі, ти провалюєшся в погляді своєї половинки, як у безодню, і розумієш, що шлюб – щось набагато більше, ніж ти думав.

Уперше ти розумієш космічне диво злиття душ. Уперше душі торкається благодать повноти Трійці.

На мить відкриваються двері світів і тобі дають пізнати божественну глибину.

«Плоть одна» – так от ти яка!

– У нас буде дитина!

Душі зливаються й споріднюються назавжди. Коли дитину виносять із пологового будинку, почуття прекрасні, але не такі приголомшливі, як у момент торкання Бога до тебе, у момент радості про душу, народжену в нас.

Бог спеціально вселяє цю нищівну благодать, щоб людина, скуштувавши її, зробила для себе відкриття Божественної глибини та важливості тієї роботи, яку їй доручив Бог.

З цехових інтересів я мовчу, коли брешуть, що сенс шлюбу в дітонародженні. І кішки плодяться, але не святі. І Пакистан багатий дітьми, але не досягає праведності Авраама та й не у всіх святих матері багатодітні.

Не в плодючості утроби святість шлюбу, а в уподібнені стосунків чоловіка й дружини до Трійці.

Не в плодючості утроби святість шлюбу, а в уподібнені стосунків чоловіка й дружини до Трійці.

Печать Трійці – знак нашої подоби Богу. Божественна любов до подружжя обожує нас, освітлює та очищає.

Таємниця праведного та чистого подружнього життя – подоба таємниці стосунків осіб у Трійці. Марно ченці лізуть у ці таємниці та колупаються в них інструментами важкого посту й цілонічних служб. Невдячне це заняття. Ну при чому тут досвід монастирського життя, єпархіальних інтриг, подорожей до Афону до того, про що вони не мають анінайменшого уявлення – сенсу дива в Кані Галилейській.

Таємниця подружнього життя відкинута ними, визнана другосортною чи навіть вважається деякими узаконеною поступкою розпусті.

Не всі так просто міркували про шлюб. Вони допускали, що самотність людини – це результат падіння, а засудження шлюбу – це повне нерозуміння природи творіння двох різних іпостасей людської істоти – чоловіка та жінки. У цьому запереченні значущості шлюбу присутня ілюзія чернечої «праведності», більшої, ніж у Трійці, Яка створила Адама й Єву.

Наклеп на шлюб – нехороша справа, а зведення його до плодючості – нахабство, що приписує собі мудрість більшу за божественну.

Суть шлюбу у вільному уподібненні Богові та в засвоєнні триєдиності. Діти можуть допомагати цьому уподібненню, а можуть нічого не додавати. Діти взагалі не мають жодного відношення до особистого уподібнення Богові. Бог відбивається в душі незалежно від того, є в людини діти чи ні. Богу важливий ти й тільки ти. І на Суді Божому матиме вагу тільки те, наскільки ти зміг стати схожим на Бога. Це дуже особисте і стосується тільки Господа і душі.

І на Суді Божому матиме вагу тільки те, наскільки ти зміг стати схожим на Бога. Це дуже особисте і стосується тільки Господа і душі.

З’єднання Адама й Єви було в повноті духу та їхньої небесної природи. У нормі шлюб земний опосередковано подібний до шлюбу небесного, як наша душа богоподібна по благодаті Господу. З’єднання чоловіка та дружини, у нормі, духовно високе. Воно, прийняте в чистоті, окриляє, прояснює й очищає. Воно прославляє та вчить святій жертовності. Воно просто, прекрасне у своїй таємниці й глибині.

Неправий був Оріген, думаючи, що душі передіснують народженню. Ніби вони, як кокони чи ін’єкція, зберігаються в Бога на складі у вигляді небесних яєць. І ніби Бог сіє їх на землю і вони проростають людиною. Передіснування душ фатально відділяє Бога від людини, розводить їх у сторони, покладає природну перешкоду спорідненості. Входження ж Духа в матерію ріднить нас за задумом:

– Нехай стане Адам, як один із Нас!

Суть народження ясно показана в Різдві. Дух Святий торкається матерії й народжується нова душа. Вона народжується в одну мить із божественного «нічого». Так Дух Святий зійшов на чисте єство Діви Марії й народився Христос.

Наше єство недосконале, в порівнянні з єством Діви, і тому ми, приймаючи Духа, спотворюємо Його дію. І замість святих у нас народжуються звичайні діти.

Але природа народження і нас, і наших дітей однакова – це торкання Духа Божого матерії. Крапля Божественного Духа ріднить нас із Богом. Без цього ми б були тільки темною плоттю. А так ми не лише божественного роду, але й здатні волею і за бажанням приймати Бога самостійно в таїнстві Причастя.

І таємниця подружнього життя – це не що інше, як обоження двох осіб при сприянні Духа Святого. Усе, що від Бога приймається в Його славу, чисте та без вад. Навіть тілесний дотик у чесному шлюбі таємничий і коріниться в Богові.

Діти – це прекрасна школа любові. Але буває й так, що тільки після того, як діти підуть від батьків, ті нарешті взнають, що таке справжня безкорислива платонічна любов. І діти тут ні при чому.

Бог і душа – у них своя історія і свій роман. “Пісня пісень” – про цю таємницю.

Як сказати про це тим, хто тягне Бога за бороду і просить дітей?

– Бог є?

– Є.

– Він тобі Друг?

– Друг.

– Хороший?

– Хороший.

– Другу не віриш? Ти скажи так: «Тобі? Другу? Богові? Так, усе прийму. Так, на все готовий. Ти розумніший. Ти благородніший, Ти мене більше любиш, ніж я себе. Падаю в Твої обійми, як у море. Бери мене в хвилі Своєї любові. Роби зі мною, що знаєш. Я ніскільки не сумніваюся в Твоєму благородстві й у тому, що Ти мені бажаєш щастя. Я раб Твоєї любові. Нехай буде мені все за словом Твоїм!»

І от, побачиш, як Він тут же відгукнеться й серце отримає сповіщення про те, що все в надійних руках.

Дозволь собі повірити Богові.

Священник Констянтин Камишанов