День пам’яті праведного Євдокима
31 липня/13 серпня Православна Церква вшановує День пам’яті святого праведного Євдокима.
Святий Євдоким народився в малоазійській області Каппадокії в благочестивого подружжя Василія та Євдокії. За царювання Візантійського імператора Феофіла (829 – 842 рр.) він був на військовій службі.
Святий ревно дотримувався Заповідей Божих і жив непорочно та стримано. Він старанно вивчав божественні книги, багато творив благодіянь бідним, церквам та монастирям.
Щоб зберегти свою душу в чистоті, Євдоким ніколи не розмовляв із жінками й навіть не дивився на них. Єдиною жінкою, яку він підпускав до себе, була його матір. Уникав святий і марнослів’я, брехні, наклепів та осуду. І не тільки сам до цього не схилявся, але й від інших чути не хотів.
За доброчесне життя цар призначив Євдокима начальником Каппадокійського полку та доручив йому в управління Харсіанську область у західній частині Каппадокії. Святий був справедливим правителем, праведним перед Богом та людьми.
У 33-річному віці Євдоким відійшов до Господа. Коли він лежав на одрі хвороби, то покликав домашніх і заповідував їм не омивати його тіла та поховати в тому одязі та взутті, що були на ньому. Після цього він побажав залишитися наодинці й почав молитися Господу. У молитві він просив, щоб ніхто не бачив його кончини й не знав його таємних подвигів. Потім святий подякував за все Богу та віддав у Його руки свою душу.
Невдовзі після смерті Євдокима на його гробі стали звершуватися чудеса. Першим отримав зцілення біснуватий чоловік на ім’я Ілля. Гнаний нечистим духом він прийшов до гробу праведника й торкнувся до нього ногами. Тієї ж миті біс заволав і покинув його.
З того часу люди почали класти хворих на гріб Євдокима, й вони отримували чудесні зцілення.
Невдовзі була зроблена надгробна сінь і запалена лампада. Люди помазували себе єлеєм із лампади, прикладали до хворих місць землю з гробу і чудесно одужували.
Так, одна жінка принесла до гробу святого свою дитину, в якої був параліч рук. Коли вона помастила їх єлеєм із лампади, дитя зцілилося і його руки отримали здатність рухатися. Таке ж чудо сталося з отроком, який мав параліч ніг.
Якось хвора жінка, що мала на своєму тілі чиряк, приклала до нього змішану з водою землю з гробу Євдокима і того ж день зцілилася.
Батьки святого на той час жили в Царгороді. Його матір прийшла в Каппадокію відвідати гріб свого сина через 18 місяців після його погребіння. Там вона побачила багато народу, який приходив, щоб отримати зцілення. Тоді вона обійняла гроб святого й зі сльозами говорила з Євдокимом як із живим. Потім Євдокія наказала дістати раку з його мощами та відкрити її. Коли це зробили, всі побачили, що тіло святого залишилося цілим та неушкодженим, від нього йшли дивні пахощі й здавалося, що Євдоким спить.
Матір захотіла перевдягнути сина в нове вбрання, що доручила зробити ієромонаху Іосифу. Коли ж той змінював одяг, руки та ноги Євдокима легко згиналися та давали, щоб їх перевдягнули.
Євдокія бажала перенести тіло сина у Візантію, але місцеві жителі не дозволили їй, і вона повернулася додому. Мощі Євдокима якийсь час охороняв вищезгаданий монах Іосиф. Пізніше при зручній нагоді він потай забав їх та поніс у Царгород.
По дорозі від мощей звершувалися чудеса. Так, одна жінка зцілилася від біснування. А ігуменя Мантінійського монастиря, що мала в таємному місці свого тіла велику й болючу рану, доторкнулася до раки з мощами, розказала святому про свою хворобу та чудесно одужала.
Коли Іосиф прибув у Царгород, то віддав мощі батькам Євдокима. Ті ж поклали їх у вкриту сріблом раку та помістили в збудованій ними на честь Богородиці церкві.
Слава Богу вовіки. Амінь.
