Важливість вдячності Богу

Дякуйте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Іісусі¹1Сол. 5:18

Коріння невдячності – у людській ненаситності; скільки людина не отримає, всього їй мало, вона не дякує, а нарікає на те, що не отримала більше… Але ті невелика кількість людей, які завжди й за всі вдячні, отримають від Бога велику славу й честь, велику благодать. Святитель Лука Кримський (Війно-Ясенецький)

Однією з важливих складових молитви є вдячність Богу. І Священне Письмо, і досвід Церкви – закликає нас до постійної подяки. Це те, чому ми повинні навчитися зараз – тому що дякувати ми будемо у вічності. Як співають ангели та святі в Книзі Одкровення: «Амінь! благословення і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і міцність Богові нашому на віки віків! Амінь» ²Одкр. 7:12.

Ідея вічно розсипатися у вдячностях здається невіруючим людям відразливою та смішною. Іноді вони не можуть точно сформулювати чому, але вона якось їх напружує. Нас часто напружує й необхідність дякувати нашим ближнім тут, на землі. Чому?

Бо в пропащому світі люди часто поводяться як у мавпячій зграї, постійно з’ясовуючи, хто знаходиться на сходинку вище в неформальній ієрархії. І навіть вдячність перетворюється в елемент цих мавпячих ігор – подякувати, означає поставити себе на сходинку нижче, визнати себе одержувачем милості, а значить бути від когось залежним і слабким.

Буває, що благодіяння перетворюються на засіб маніпулювання – «тепер ти мені решту життя повинен!», і тому люди неохоче визнають свій моральний обов’язок. Це особливо проявляється, коли рівень довіри між людьми низький – і вони схильні бачити в милості якусь каверзу.

У кращому разі вдячність – це щось зі сфери етикету, ввічливості, приємна, але не обов’язкова частина життя. «Дякую в кишеню не покладеш».

Але насправді подяка – це суть життя; подяка вводить нас у правильні стосунки з реальністю, Божою реальністю та реальністю інших людей.

…насправді подяка – це суть життя; подяка вводить нас у правильні стосунки з реальністю, Божою реальністю та реальністю інших людей.

Творець і Володар всесвіту не прагне звеличитися над нами – це було б украй смішно помислити. Він хоче, навпаки, підняти нас до себе. І подяка розплющує наші очі на реальність Його любові та турботу.

Бог хоче зробити нас щасливими – а у вічності безмірно щасливими. Але не можна зробити щасливою людину, нездатну до вдячності; це не лише несправедливо, це просто неможливо.

Бог хоче зробити нас щасливими – а у вічності безмірно щасливими. Але не можна зробити щасливою людину, нездатну до вдячності; це не лише несправедливо, це просто неможливо.

Щоб зрадіти раю, ми повинні набути відкритого, покірливого і вдячного серця; здатність бачити любов Божу і людей, і визнавати цю любов – «дякую, я вдячний».

І ми повинні навчитися бачити цю любов тут і зараз. Ми, християни, віримо в Промисел – у те, що Бог править Своїм творінням, і направляє його до призначених Ним цілей. Уся ця неймовірно складна система, що містить галактики й туманності, сніг і туман, гравітацію і магнетизм, сонце і дощ, людей і тварин, керується Богом – причому керується в деталях.

Як каже Господь Іісус, «Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого» ³Мф. 10:29. Дійсно, жодна сніжинка не падає на землю без Промислу Божого. Цей ж Промисел поширюється на усі події нашого життя – малі й великі.

Є відома фраза «хліб, який ти їв сьогодні вранці, Бог готував всю ніч». Насправді, набагато довше, і цей хліб пройшов через багато рук, і потрапив на стіл працею багатьох людей – Бог влаштував усе це, щоб ти міг поснідати. Це не просто кусень хліба з маслом – це послання Його любові й турботи. На цьому ніздрюватому прямокутнику написано: «Я люблю тебе й піклуюся про тебе».

Вдячність усе приймає як дар; усе, що ми маємо, усе, чим ми користуємося, усе, чому ми радіємо, є дар, прояв любові.

Вдячність усе приймає як дар; усе, що ми маємо, усе, чим ми користуємося, усе, чому ми радіємо, є дар, прояв любові.

Смак їжі, світло дня, запах квітки, звуки музики – усе свідчить про Його любов, турботу, і ту велику й невимовну радість, яку Він нам готує.

У молитві ми звертаємося до Бога і кажемо – так, ми віримо, ми вдячні.

Усе, що в нас є, ми одержали від Бога. Він дає нам здібності до праці, щоб ми брали участь у Його турботі про творіння; посилає нам повітря, воду та їжу; саме наше існування – дар Його любові. Вдячність визнає це – так, ми оточені любов’ю і турботою, і ми дякуємо за це.

Проте це усвідомлення – у мене немає нічого свого, усе є тільки дар Божий – оголює нашу недовіру Богові; ми почуваємося уразливими. Серед людей жахливо виявитися повністю залежним від чиєїсь милості; люди часто відмовляють у ній один одному.

Але на Бога ми можемо покластися; так, у нас немає нічого, окрім Його любові та милості; але це найміцніша, надійніша та найбезперечніша річ в усьому всесвіті. Ми дякуємо Йому за радість у благополуччі й за розраду в скорботі; але понад усе ми дякуємо за дар вічного життя, який Бог дав нам в Господі Іісусі Христі.

Ми бачимо, як далеко простягнулася любов Бога до кожного з нас – Він втілився, Його розіп’яли й погребли за нас, невдячних і недобрих. Він дарував нам Царство. Ми визнаємо це і возносимо вдячність – «Дякуємо Богові за невимовний дар Його!» ⁴2Кор. 9:15.

Сергій Худієв