Священномученик Ігнатій Богоносець про Церковну єдність

  Священномученик Ігнатій Богоносець – уродженець Сирії і, згідно з Переданням, це саме той юнак, якого Спаситель взяв на руки, коли вимовив знамениті слова: «Якщо не навернетесь, і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» ¹(Мф. 18: 3).

Він був свідком апостольської епохи історії християнства й очевидцем формування перших громад. Священномученик Ігнатій був також учнем апостола Іоанна Богослова та супутником апостола Петра в деяких його подорожах. Після смерті в 67 році Євода – одного з учнів Христа з сімдесяти – вакантною стає Антіохійська кафедра, на яку і був обраний Ігнатій Богоносець.

В одне з гонінь святий Ігнатій був засуджений на боротьбу зі звірами і для цього в кайданах був відправлений до Риму. Подорож його тривала досить довго. Дорогою робились тривалі зупинки, під час яких св. Ігнатій мав можливість спілкуватися з посланцями від християн різних малоазійських міст. Ц цей час св. Ігнатій написав сім послань, які збереглись до нашого часу: чотири із Смирни (до Римлян, Єфесян, Магнезійців і Тралійців) і три із Тріади (до Філадельфійців, Смирнян і Полікарпа Смирського). Збірка цих послань святого мученика була складена, очевидно, одразу після його смерті святого Полікарпом Смирнським.

_________________________________________________________________________________________________

Основною темою всього богослов’я священномученика Ігнатія є тема “єдності”. Терміни: ένωσις, ένότης постійно трапляються в його посланнях, і себе самого він називає “чоловіком, призначеним до єдності”²(Філад. 8) .

Священномученик Ігнатій у вченні про Бога підкреслює єдність Осіб Св. Тройці, оскільки Сам Бог є Вищою Єдиністю³(Трал. 11). Христос посідає центральне місце в  думках і почуттях св. Мученика. “Його шукаю, за нас померлого, Його  бажаю, за нас воскреслого. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не утримає мене прийти до Іісуса Христа”⁴(Рим. 6, 4) .

Таким чином, за словами св. Ігнатія, метою спасіння є воскресіння та життя вічне. Засобом до цього є Євхаристія, яка є основою страждання Христа.

Метою спасіння є воскресіння та життя вічне. Засобом до цього є Євхаристія, яка є основою страждання Христа.

Особливо обурювало його ухилення від Євхаристії та церковного єднання з єпископом.

Святий Ігнатій застерігає віруючих уникати єретиків, особливо настоює на необхідності церковного єдності, покорі єпископу та участі в Євхаристії. І та наполегливість, з якою він виступає, є плодом саме усвідомлення небезпеки докетичної єресі, але не захистом влади єпископа, як думають про це протестанти.

У вченні про Церкву на перший план святитель висуває поняття єдності. Особливо підкреслює необхідність єдності кліру та мирян. Мирянам належить зливатися з “думкою” (“волею”) єпископа, а пресвітерам бути співзвучним із ним, тому що в такому співзвуччі, в такій однодумності й “в співзвучності любові” прославляється Христос.

Мирянам належить зливатися з “думкою” (“волею”) єпископа, а пресвітерам бути співзвучним із ним, тому що в такому співзвуччі, в такій однодумності й “в співзвучності любові” прославляється Христос.

Святитель говорить: “Складайте із себе все до одного хору, щоб заданим від Бога тоном єдності ви б єдиним голосом підносили пісню Отцю через Іісуса Христа, щоб Він почув вас і по добрих ділах ваших визнав вас членами Свого Сина. Тому корисно для вас бути постійно в єдності, щоб завжди бути з Богом”⁵(Єф. 4) .

У зв’язку з цим священномученик Ігнатій розкриває вчення про Церкву тільки з тих сторін, які безпосередньо стосувалися церковної єдності. Насамперед, він висуває вчення про кафоличність Церкви. Він перший ясно вчить про єдиноосібний єпископат, як гарант церковного єдності. І, також він перший чітко розрізняє три ступені ієрархії – єпископську, пресвітерську та дияконську –  ніколи не змішує їх, як інші автори.

Єдність всіх членів Церкви досягається, передусім, послухом мирян єпископу та кліру. В цьому послусі виражається покора християн Богу – “Єпископу всіх”⁶(Магн. 3).

Єдність всіх членів Церкви досягається, передусім, послухом мирян єпископу та кліру. В цьому послусі виражається покора християн Богу – “Єпископу всіх”⁷(Магн. 3).

Тому “як Господь без Отця, будучи з’єднаний із Ним, нічого не робив ні Сам Собою, ні через Апостолів, так і ви нічого не робіть без єпископів і пресвітерів”⁸(Магн. 7) .

Водночас святитель підкреслює, що “єпископ не є зовнішній начальник”. Він несе служіння, і несе його в нерозривній єдності зі всією Церквою.

За словами святителя Ігнатія, церковна ієрархія є Боже встановлення, і тому до віруючих він звертається так: “Шануйте дияконів як заповідь Іісуса Христа, а єпископів – як Іісуса Христа, Сина Отця; пресвітерів же як зібрання Боже, як Апостолів. Без них немає Церкви”⁹(Трал. 3).

Характерно, що закликаючи таким чином віруючих, святитель висловлює не свою думку, а “голос Божий”. “Дух сповістив мені, – говорить він, – говорячи: без єпископа нічого не робіть, бережіть плоть свою як храм Божий, любіть єдність, уникайте розділення, будьте спадкоємцями Іісуса Христа, як і Він є Спадкоємцем Отця Свого”¹⁰(Філад. 7).

“Дух сповістив мені, – говорить він, – говорячи: без єпископа нічого не робіть, бережіть плоть свою як храм Божий, любіть єдність, уникайте розділення, будьте спадкоємцями Іісуса Христа, як і Він є Спадкоємцем Отця Свого”¹¹(Філад. 7).

Дуже часто св. Ігнатій розглядає трьохчинну ієрархію, як правлячу частину Церкви й закликає коритися єпископу, пресвітерам і дияконам, але частіше висуває дві перших ступені, одну – єпископську, з якою повинен погоджуватись пресвітерій.

У покорі єпископам – ознака істинних християн: “Хто Іісуса Христа, ті з єпископом” ¹²(Філад. 3). Всі повинні наслідувати єпископа, як Іісус Христос – Отця. Хто обманює єпископа, обманює Самого Бога.

Звідси, “прекрасна справа – знати Бога і єпископа. Той, хто шануює єпископа, шанується Богом; роблячий що-небудь без дозволу єпископа служить дияволу” ¹³(Смир. 9). Де єпископ, там і Церква, без єпископа немає Церкви.

Де єпископ, там і Церква, без єпископа немає Церкви.

“Без єпископа ніхто не роби нічого, що стосується Церкви… Не дозволено без єпископа ні хрестити, ні звершувати Євхаристію (вечерю любові, агапи), що одобрить він, те й Богу приємне”¹⁴(Смир. 8) .

У посланні до святого Полікарпа автор викладає обов’язки християнської пастви (гл. 6).

Насамкінець, слід зауважити, що священномученик Ігнатій був першим християнським письменником, який використав вираз “кафолічна Церква”. Контекст, в якому він використовує цей вислів, глибокий за богословським змістом і тому привертає на себе увагу.

“Тільки та Євхаристія повинна вважатися істинною, яка звершується єпископом або тим, кому він сам доручив це. Де появиться єпископ, там повинен бути й народ, подібно тому, як де Іісус Христос, там і кафолічна Церква” ¹⁵(Смир. 8).

Де появиться єпископ (істинний – ред.), там повинен бути й народ, подібно тому, як де Іісус Христос, там і кафолічна Церква” ¹⁶(Смир. 8).

Ця Церква повинна охопити собою всіх: і юдеїв, і язичників, а також об’єднати їх в єдиному тілі Христа.

Назва “кафолічна” вказує на взаємний зв’язок всіх Помісних Церков. Всі вони мають “одне ім’я та уповання”, тобто єдине вчення, один устрій у всьому Всесвіті. Важливо помітити, що поняття “кафолічність” тут не означає “вселенськість”, а “соборність” і повноту Церкви, її єдність із усіма Помісними Церквами, які складають одну Христову Церкву, главою якої є Господь наш Іісус Христос.

…поняття “кафолічність” тут не означає “вселенськість”, а “соборність” і повноту Церкви, її єдність із усіма Помісними Церквами, які складають одну Христову Церкву, главою якої є Господь наш Іісус Христос.

Есхатологічне вчення св. Ігнатій зрозуміло висловив у цій фразі: “Так як все має кінець, то одне з двох належить нам, смерть або життя й кожному належить піти “в своє місце”.

Невіруючі носять образ світу цього, а віруючі в любові – образ Бога Отця через Іісуса Христа”¹⁷(Магн. 5). Людей, які вибрали світ, св. Ігнатій називає “плотськими”, а тих, які полюбили Бога, – “духовними”.

Лжевчителі, якщо не покаються, підуть у вогонь вічний, мученики же підуть до Бога. І взагалі віруючі отримають тим більшу нагороду, чим більше потрудилися й досягнуть приготовлене їм вічне життя та нетління.

“Християнство, – говорить священномученик, – не є справою переконання, але справою величі Божої, коли ненавидить його світ” ¹⁸(Рим. 3).

“Християнство, – говорить святий мученик, – не є справою переконання, але справою величі Божої, коли ненавидить його світ” ¹⁹(Рим. 3).

Богослов’я святителя Ігнатія мало велике значення в розвитку  християнського віровчення у церковних письменників.

Тему справжньої християнської громади священномученик Ігнатій продовжує в посланні до священномученика Полікарпа Смирнського: «Разом подвизайтесь, разом ідіть своїм шляхом, разом терпіть, разом заспокоюйтеся, разом вставайте, як Божі домобудівники, домочадці й слуги».

«Разом подвизайтесь, разом ідіть своїм шляхом, разом терпіть, разом заспокоюйтеся, разом вставайте, як Божі домобудівники, домочадці й слуги».

З цих слів можна багато чого винести неприємного для нас. У парафіяльному житті ми, як правило, спілкуємося лише з невеликим колом близьких нам за інтересами людей. Ми приходимо в храм у недільні та святкові дні, беремо участь у Таїнствах і цим обмежуємося.

А як же громада, як же християнська сім’я? Виходить, що на ділі ніякої сім’ї немає. Немає турботи про старих і хворих членів громади, багатодітних і тих, хто потребують матеріальної підтримки. Але ж священномученик Ігнатій нам чітко заповідає разом проходити шлях, разом боротись і разом терпіти.

Так, багато в чому тут провина й наша, священників, однак сім’я – це не тільки тато або не тільки дідусь. У нас серце повинно боліти за кожного члена приходу, в тому числі й за тих, хто тільки переступив поріг храму. Якщо ми не будемо одним цілим, то нас легко буде розділити, тоді й володарюють скорботи, і випробування стає важче нести.

І ось на прикладі мужності священномученика Ігнатія Богоносця хотілося б сказати кілька слів про терпіння тягарів, яке найкращим чином виражене у Посланні до римлян.

Своє звернення він починає з того, що говорить про страх перед їхньою любов’ю, а точніше – побоюється за свою мученицьку долю, якої він може позбутися через клопотання римських християн.

Членам їхньої громади, пише святий Ігнатій, в силу святості життя легко досягти Бога, тоді як для нього майбутня страшна смерть – єдиний засіб для отримання Царства Небесного: «Не робіть для мене нічого більше, лише щоб я був у жертвою принесеною Богу тепер, коли жертовник уже готовий … Прекрасно мені піти від світу до Бога, щоб в Ньому мені засяяти».

Як живій людині, святителю Ігнатію, безумовно, десь і страшно, тому він просить римську громаду молитися про дарування йому зовнішньої та внутрішньої сили, щоб бути християнином не тільки на словах, а й на ділі.

Лише майбутня мученицька смерть дасть Богоносцеві можливість називати себе справжнім учнем Христовим. І як же дрібно на цьому тлі виглядає наша сором’язливість перехреститися в автобусі, проїжджаючи повз храму, або за столом у якомусь кафе!

Для тих, у кого подібні ситуації ще виникають, хотілося б сказати: переважній більшості людей взагалі все одно, а якщо не все одно, то запам’ятайте слова св. Ігнатія: «Християнство – не в мовчазному переконанні, а у величі справ, особливо, коли ненавидить його світ».

Християнство – не в мовчазному переконанні, а у величі справ, особливо, коли ненавидить його світ».

Подальші слова священномученика Ігнатія Богоносця настільки чудові й величні, що не хочеться їх коментувати, виникає бажання тільки стояти осторонь і мовчати, дивуючись подвигу цього справжнього християнина: «Благаю вас: не виявляйте мені несвоєчасної любові. Дайте мені бути їжею звірів і за допомогою їх досягти Бога. Я – пшениця Божа: нехай перемелють мене зуби звірів, щоб я став чистим хлібом Христовим. Краще приголубте цих звірів, щоб вони стали гробом моїм і нічого не залишили від мого тіла, щоб по смерті не бути мені комусь тягарем. Тоді я буду воістину учнем Христа, коли навіть тіла мого світ не бачитиме».

Приготування до прийняття мученицької кончини святий Ігнатій почав ще під час своєї подорожі до Риму. Надаючи всілякі благодіяння солдатам, які сторожили його, він постійно терпів від них насмішки й паплюження, і ось фактично вже вдивляючись в очі смерті та прийдешньої вічності, святий пише: «Вогонь і хрест, натовп звірів, розсічення, розірвання, роздроблення кісток, відсікання членів, погибель всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, – тільки б досягти мені Христа … Його шукаю, за нас померлого. Його бажаю, за нас воскреслого … Пустіть мене до чистого світла: з’явившись туди, буду чоловіком Божим. Дайте мені бути послідовником страждань Бога мого».

«Вогонь і хрест, натовп звірів, розсічення, розірвання, роздроблення кісток, відсікання членів, погибель всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, – тільки б досягти мені Христа … Його шукаю, за нас померлого. Його бажаю, за нас воскреслого … Пустіть мене до чистого світла: з’явившись туди, буду чоловіком Божим. Дайте мені бути послідовником страждань Бога мого».

Свого часу ці слова справили на мене сильне враження, і тепер щоразу, коли здається, що у мене в житті є проблеми, спокуси або просто накопичилася втома, я намагаюся їх згадувати.

Буває так, що ми не в змозі змінити обставини, опиняємося на «підводному човні», але певний шлях нам все одно потрібно пройти, незалежно від наших бажань або переваг. І ось тут дуже важливо зрозуміти, що якість цього самого «проходження» залежить вже цілком від нас самих.

Священномученик Ігнатій Богоносець був засуджений до страшної страти, питання його мученицької смерті в якийсь момент стало питанням найближчої реальності, але він при цьому зумів перебороти всі сумніви, страхи й стати справжнім «лицарем духу».

Він не занурився в себе, не відокремився в очікуванні смерті, а продовжував наставляти християн, які оточували його, як особистим прикладом, так і порадою. Він неминучість перетворив на свободу, борошно на благо, а смерть у життя: «Моя любов розіп’ялась, і немає в мені вогню, що любить речі… Немає для мене насолоди у поживі тлінній, ні в задоволеннях цього життя. Хліба Божого бажаю, хліба небесного, хліба життя, який є плоттю Іісуса Христа … І пиття Божого бажаю, – крові Його, яка є любов нетлінна і життя вічне ».

Нехай життєвий подвиг, мужність і настанови священномученика Ігнатія Богоносця стануть для нас і зміцненням, і натхненням, і сильним мотивом до дії на шляху зростання у Христі Іісусі, Господі нашім.

Священник N.