Чи легко казати правду?
Чи легко казати правду? Адже правда – це ж лише те, що є насправді. Нічого не треба вигадувати. Лише – узяв і сказав. Найпростіша справа. Але зробити це буває дуже непросто.
Для цього треба бути мужнім і любити людей. Без мужності правду не скажеш, а без любові сказана правда може тут же перетворитися на зброю, якою так зручно ранити інших.
Без мужності правду не скажеш, а без любові сказана правда може тут же перетворитися на зброю, якою так зручно ранити інших.
А ще, щоб казати правду іншим людям, треба самому жити чесно – нікого не кривдити, не обманювати, не знущатися зі слабкого, допомагати тим, кому зараз погано. Інакше, тобі просто скажуть у відповідь: «Та ти на себе подивися спочатку. А потім вже нас учитимеш, як жити правильно».
Людей, які живуть по правді, у народі так і називають – праведники. А в Церкві їх називають – святі.
Людей, які живуть по правді, у народі так і називають – праведники. А в Церкві їх називають – святі.
Вони не бояться казати правду, навіть коли за неї можуть побити, ув’язнити або позбавити життя. Бо їм дуже шкода людей, які гріхом спотворюють свої душі, стають злими, безжальними до чужого горя, не соромляться коїти навіть найбридкіші злочини. І тоді святі кажуть їм правду, щоб врятувати їх від такого жахливого стану.
Таким святим праведником був на землі Іоанн Хреститель. Він жив так, що ніхто не міг докорити йому в щонайменшому гріху. Але при цьому з любов’ю ставився навіть до відвертого грішника – царя Ірода. І мав мужність прямо казати цареві правду про те, що той незаконно живе разом із дружиною свого брата Іродіадою.
Ірод по-своєму цінував Іоанна та ставився до нього з повагою. Вбити Хрестителя жадала Іродіада, яку ображали його слова.
Про Ірода ж Біблія каже нам інше. Навіть, посадивши Іоанна в темницю, за наполяганням своєї злісної співмешканки, Ірод… «охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його»1(Мк. 6:20). Але без мужності навіть найдобріший намір розсипається в порох при першому серйозному випробуванні.
Але без мужності навіть найдобріший намір розсипається в порох під час першого серйозного випробування.
На святкуванні дня народження Ірода наприкінці бенкету дочка Іродіади, Соломія, своїм танцем привела в захват царя та його високих гостей. Ірод вирішив нагородити її та прилюдно присягнувся дати їй усе, що та побажає, аж до половини свого царства.
Соломія, навчена матір’ю, при всіх присутніх заявила Іродові: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя».
Ірод засмутився, бо не хотів вбивати Іоанна. Але злякався, що гості перестануть його шанувати, якщо він не дотримає свого слова. І тому не зміг вчинити по правді.
Адже, здавалося б, чого простіше – встань і скажи безглуздій дівчинці: «Ні, красуню, проси чого хочеш, але вбивати пророка Божого я не хочу й не буду». І це було б щирою правдою. Проте сказати їй вголос у тій ситуації могла лише мужня людина. Ірод таким не був.
Так вони й увійшли до історії – Іоанн, який не боявся казати правду навіть ціною власного життя, і – цар Ірод, що вбив найбільшого з пророків лише тому, що побоявся сказати правду перед людьми.
Дивно було б порівнювати себе з великими святими – з тим самим Іоанном Хрестителем, наприклад. Але і в найзвичайнішої людини, чиє життя дуже далеке від праведності, теж бувають хвилини, коли від сказаної, чи не сказаної нею правди залежить багато що.
І тут вже ніяк не вийде переконати себе, ніби історія усікновення голови Іоанна Хрестителя тебе у жодному разі не стосується. Тоді доведеться терміново вирішувати, на кого ти готовий бути схожим – на Ірода чи на Іоанна. Бо третього варіанту в таких ситуаціях зазвичай не буває.
Олександр Ткаченко
