День пам’яті священномученика Кипріана Карфагенського

31 серпня/13 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Кипріана Карфагенського.

(Ми поза політикою, запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)

Святий Кипріан походив із північно-африканського міста Карфагена, де пройшло і його життя. Він народився близько 200 року в багатій сенаторській сім’ї, що трималася язичництва, і був названий Фасцієм Кипріаном.

Після здобуття світської освіти святий став блискучим оратором і вчителював у Карфагенській школі, де викладав риторику та філософію. Багато хто обирав його захисником при веденні судових справ. Будучи заможним, Кипріан проводив гріховне життя.

З часом угодник Божий зацікавився християнським вченням і ознайомився з деякими творами пресвітера Тертуліана. Він відчув відразу до язичництва та переконався, що у язичництві не можна спастися.

Разом із тим святий сумнівався, що через свою гріховність може досягнути духовного відродження, яке дарується в християнстві. У своїх ваганнях Кипріан звернувся до пресвітера Цецілія, який переконав його в тому, що найзліші звички людини можуть змінитися під впливом благодаті Божої.

У 46-річному віці святий став оглашенним. Він пожертвував все своє багатство бідним і поселився в домі Цецілія.

Невдовзі Кипріан прийняв Святе Хрещення, про благодатну дію якого написав у листі до друга Доната. Зокрема він писав, що в Бозі й від Бога вся наша сила і що через Нього ми під час земного життя маємо передчуття майбутнього блаженного стану.

Кипріан зростав у чеснотах, перебував у молитві та читанні Святого Письма. Невдовзі він удостоївся сану пресвітера, а після смерті Карфагенського єпископа був зведений на святительську кафедру (близько 248 року).

Священномученик вважав себе недостойним такої честі й відмовлявся, але християни оточили будинок, в якому він жив, і не залишали його, допоки пресвітер Кипріан не погодився на посвячення.

На святительській кафедрі угодник Божий перш за все подбав про церковний благоустрій та викорінення пороків серед кліриків і пастви. Перед тим, як звести когось навіть на найнижчу ступінь церковного служіння, святий звертав увагу на його здібності та поведінку й перевіряв знання християнського вчення.

Паства намагалася наслідувати благочестя, милосердя та мудрість свого архіпастиря, за порадами до якого почали звертатися архієреї інших кафедр.

Коли імператорський престол зайняв жорстокий Декій (249 – 251 рр.), почалося гоніння на християн. Про це гоніння святитель отримав божественне одкровення, а тому вчасно залишив Карфаген. Йому потрібно було зберегти життя для того, щоб зміцнювати та наставляти паству.

Церковне майно єпископ Кипріан розділив між кліриками, щоб вони допомагали нужденним людям. Пізніше святий додатково присилав кошти. З паствою святитель спілкувався через посланців, які передавали його листи.

У ті часи деякі християни мужньо йшли на смерть за Христа, а деякі відрікалися від Істинного Бога. Пізніше останні просили сповідників Христових дати їм так звані листи миру, тобто записки з проханням прийняти їх знову в Церкву.

Святий єпископ писав, що таких людей можна приймати в Церкву з дозволу єпископа після попереднього розслідування обставин їхнього відречення від істинної віри та принесення ними покаяння.

Проте серед тих, хто відреклися від Істини, знайшлися люди, які почали вимагати негайного прощення гріхів, чим бентежили Церкву Христову. Тоді єпископ Кипріан звернувся за порадою до інших архієреїв, які схвалили його розпорядження.

Під час своєї відсутності святитель доручив чотирьом клірикам перевірити життя мужів, які готувалися до посвячення в пресвітера та диякона. Це обурило мирянина Фелікісіма та пресвітера Новата, і вони почали підбурювати християн повстати проти архіпастиря. Тоді єпископ Кипріан відлучив від Церкви Фелікіссіма та шістьох його прихильників, а паству у своєму листі зворушливо вмовляв перебувати в єдності з Церквою, слухатися законних розпоряджень архієрея та чекати на його повернення.

Завдяки листу святителя більшість пастви залишилася вірною Церкві. Незабаром угодник Божий повернувся в Карфаген. Там у 251 році відбувся Помісний Собор, на якому було вирішено приймати в лоно Церкви тих, хто відрікся від віри, після принесення ними церковного покаяння та підтверджено відлучення Фелікіссіма.

У той час Церкву Христову тривожили й інші розкольники. Римський пресвітер Новаціан, до якого приєднався і згаданий пресвітер Новат із Карфагена, виступав проти прийняття в Церкву тих, хто відпав від віри, навіть у разі їхнього покаяння. Також Новаціан ініціював незаконне зведення на Римську кафедру нового єпископа ще за життя єпископа Целеріна.

Проти таких дій угодник Божий написав окружні послання африканським архієреям, а пізніше книгу «Про єдність Церкви».

За святительського служіння єпископа Кипріана в Карфагені стався мор. Люди тікали з міста, і хворі залишалися без допомоги, а мертві – без поховання. Владика сам доглядав хворих та хоронив покійників. Водночас у Карфагені сталися посуха та голод. Варвари-нумідійці користувалися нагодою і захоплювали карфагенців у полон. Владика Кипріан спонукав заможних християн допомагати нужденним людям і викупляти полонених.

У 253 – 259 роках Римською імперією правив гонитель християн Валеріан. У той час проконсул Карфагена Патерн наказав єпископу Кипріану звершити ідольське жертвоприношення. Святий не покорився нечестивому наказуу, а також не сказав імен та місцезнаходження священників Карфагенською Церкви.

Тоді його заслали у місцевість, що називалася Курубіс. Разом зі святителем у добровільне заслання пішов диякон Понтій, який написав його житіє.

Після прибуття в Курубіс єпископ Кипріан мав уві сні одкровення, що передвістило його швидку мученицьку кончину. У засланні святитель написав багато листів і книг.

Минув рік, і місце карфагенського проконсула зайняв Галерій Максим. Тоді імператор Валеріан посилив гоніння на християн і наказав убивати міцних у вірі єпископів та пресвітерів.

Імператорський наказ новий проконсул отримав, коли відбув у містечко Утіку. Сюди він наказав привести святого Кипріана. Про це взнав святитель Божий і тимчасово заховався від посланців проконсула. Він бажав постраждати за істинну віру в Карфагені, про що написав своїй пастві.

Після повернення в Карфаген Галерій Максим послав за святителем двох чесних мужів. Угодник Божий пішов із ними. На ніч його залишили в домі одного з посланців.

Християни довідалися про місце розташування свого архіпастиря і провели ніч під дверима того будинку, щоб отримати останнє його благословення.

Наступного дня єпископ Кипріан представ перед мучителем. Його засудили до страти. На місці страти він благословив оточуючий народ, сам зав’язав собі очі, а руки дав зв’язати пресвітеру та іподиякону. Після цього він схилив під меч свою чесну голову.

Так у 258 році святитель Кипріан прийняв мученицький вінець. Його тіло забрали вночі й поховали на приватному кладовищі прокуратора Макровія Кандідіана. Під час правління Карла Великого (771 – 814 роки) мощі святителя перенесли до Франції.
Угодник Божий залишив Церкві дорогоцінний спадок – багато творів і листів.
Слава Богу вовіки. Амінь.