День пам’яті преподобного Силуана Афонського

11/24 вересня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Силуана Афонського.

Святий Силуан, у миру Семен Іванович Антонов, походив із села в Тамбовській губернії Лебединського повіту Шовковської волості. Він народився в 1866 році в селянській багатодітній сім’ї.

Якось, коли Семену було близько 4-х років, батько запросив у дім книгоношу. Той був людиною невіруючою та почав доводити, що Христос – не Бог і що Бога немає взагалі.

Маленький Семен слухав цю розмову. Його дуже вразили слова: «Де Він, Бог-той?» Тоді хлопчик вирішив, що, коли виросте, піде по всій землі шукати Бога. З того часу в дитячій душі з’явилися сумніви.

В юному віці Семен працював столяром в артілі маєтка князя Трубецького. Баба-кухарка, яка готувала їм їжу, якось побувала на могилі затворника Іоанна Сезеновського та розповіла про святість його життя та чудеса, які відбуваються біля його гробу.

Дехто з присутніх підтвердили достовірність розповіді кухарки. Семен помислив, що Бог із ними і немає потреби шукати Бога по всій землі.

Таким чином сумніви в душі юнака розвіялися, він полюбив Господа й почав прагнути чернечого життя. Святий просив батька відпустити його в Києво-Печерську Лавру, але батько сказав йому спочатку закінчити військову службу.

Через три місяці ревне прагнення Семена до чернецтва згасло. Він почав знову проводити час із ровесниками, гуляти з дівками за селом, пити горілку, грати на гармошці та взагалі проводити вільний час у розвагах.

Юнак захопився однією дівицею й впав із нею в блудний гріх. Наступного ранку під час спільної роботи батько тихо сказав йому: «Синку, де ти був вчора, боліло серце моє». Ці кроткі слова глибоко запали йому в душу.

Семен був гарним і дуже сильним, мав миролюбну та веселу вдачу, міг з’їсти близько півсотні яєць, випити 2,5 л. горілки і при цьому не сп’яніти. Він переносив великі тягарі, був витривалим і міг багато працювати. Однак через свою силу він скоїв гріх, у якому дуже розкаювався.

Якось на престольне свято села місцевий чоботар почав відбирати в Семена гармошку. Семен спочатку хотів поступитися, але, щоб не посоромитися перед дівками, дуже вдарив чоботаря в груди. Той відлетів і впав посеред дороги. З його рота потекли піна й кров. Семен злякався, що вчинив вбивство. Але чоботар залишився живим, проте хворів близько двох місяців.

Якось після порочно проведеного часу юнак заснув і побачив уві сні, як йому через рот проникла змія. Від великої огиди він прокинувся. Тоді почувся голос, який сказав: «Ти проковтнув змію уві сні, й тобі огидно. Так Мені недобре дивитися, що ти робиш».

Семен не бачив, хто сказав ці слова, але був твердо переконаний, що чув голос Божої Матері. Цей чудесний випадок викликав величезне розкаяння і докорінно змінив життя юнака.

Військову службу святий проходив у Петербурзі. Завершивши її, він пішов за молитвою та благословенням до праведного Іоанна Кронштадтського. Але святого в Кронштадті не застав і залишив записку, в якій написав, що хоче піти в монастир. Він просив молитов, щоб світ його не затримав. Вже наступного дня Семен відчув навколо себе шум пекельного полум’я.

У 1892 році святий прибув на Афон і почав подвизатися у Руському Пантелеймоновому монастирі. Перш за все він декілька днів був у повному спокої, після чого в Таїнстві Сповіді приніс щире покаяння в гріхах, які зробив протягом усього життя.

Потім почалися дні молитов у келії, тривалих Богослужінь, постів і неспання, частих сповідей та причастя, читання, праць і послуху. Симеон був терплячим, незлобливим та слухняним, мав добру вдачу, його хвалили. Тоді у нього з’явилися помисли, що він живе свято. Від цього в серце закралася тривога, і молодий послушник не розумів, що з ним відбувається.

Одного разу вночі дивне світло наповнило келію преподобного, через що він навіть бачив свої нутрощі.

Помисел говорив: «Прийми – це благодать». Душа ж святого збентежилася. Після цього Симеону почали являтися нечисті духи, і він тривалий час вів із ними напружену боротьбу.

Коли демонські напади дуже зросли, святий впав у відчай і подумав, що Бога вмовити неможливо. Він відчув себе зовсім покинутим і занурився душею у морок пекельної туги.

Того ж дня під час вечірнього Богослужіння Симеон побачив у храмі Господа Іісуса Христа. Все єство послушника наповнилося вогнем благодаті Святого Духа, і він відчув пасхальну радість.

Преподобному Силуану, що був пострижений в мантію в 1896 році, довелося вести складну й тривалу боротьбу з марнославством. Через гордість і марнославство людину залишає благодать, серце її холоне, слабне молитва, розум розсіюється, нападають пристрасні помисли.

Не зважаючи на це, святий продовжував ревно подвизатися, спав декілька разів на добу по 15 – 20 хвилин сидячи, відсікав свою волю, утримувався в їжі, діях та розмовах, довго молився.

Проте нечисті духи перешкоджали йому звершувати молитовний подвиг, і одного разу Силуан попросив Бога навчити його, що потрібно робити, щоб біси йому не заважали. Тоді він почув у душі слова, які навчали, що горді завжди так страждають.

Святий Силуан запитав у Господа, що потрібно робити, щоб смиритися, то отримав відповідь: «Тримай розум твій у пеклі та не впадай у відчай».

З того часу подвижник зрозумів, що найбільшим коренем гріха є гордість, яка відірвала людей від Бога та занурила світ в біди й страждання. Він ревно намагався отримати смирення і згодом досягнув миру душі та чистої молитви.

У 1911 році святого постригли в схиму. 
Преподобний Силуан молився Богу не лише за себе, а й за весь світ. Йому було важко усвідомлювати, що люди живуть, не знаючи Бога та Його любові. Він молився, щоб Господь дав їм пізнати Себе. Угодник Божий завжди молився за померлих, які страждають у пеклі.
24 вересня 1938 року старець Силуан відійшов до Господа, якому служив до останнього свого дня.
Слава Богу вовіки. Амінь.