День пам’яті святого мученика Никити
15/28 вересня Православна Церква вшановує пам’ять святого мученика Никити.
Коли за царювання святого рівноапостольного царя Константина Великого свята віра почала поширюватися по всьому світі, тоді і в Готській країні засяяло, як світло в темряві, благочестя.
У тій країні народився та виховувався святий Никита, якого Готський єпископ Феофіл просвітив світлом віри та охрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Незабаром диявол, не терплячи того, що свята віра Христова поширюється, а число християн зростає, підняв в цій варварській землі гоніння проти віруючих в Господа Іісуса Христа.
Князь тієї країни, на ім’я Афанаріх, почав вбивати християн. Він хотів знищити навіть пам’ять про них. У той час відбулася у готів міжусібна боротьба. Вони поділилися на дві частини: одна частина мала своїм ватажком деякого Фрітігерна, а другою керував жорстокий мучитель Афанаріх.
Коли одноплемінники зійшлися один із одним на битву та відбулося велике кровопролиття, Афанаріх переміг свого противника й змусив його військо тікати.
Переможений Фрітігерн втік у Грецію, де випросив допомогу в царя Валента (364 – 378 рр.), і разом зі своїми воїнами, що залишилися, та грецьким військом виступив проти свого суперника.
Переходячи через ріку Істр (Дунай), він наказав зробити зображення Святого Хреста й носити це зображення перед своїми полками. У жахливій битві християни подолали Афанаріха та перемогли все його військо.
З того часу християнська віра ще більше поширилася серед готів, оскільки багато хто, побачивши непереможну силу Хреста, що проявилася у битві, увірував у Розіп’ятого на хресті Господа.
Коли помер єпископ Феофіл, на його кафедру вступив Урфіл, чоловік розважливий і благочестивий. Він винайшов для готів писемність і переклав із грецької на готську багато книг, що також сприяло поширенню християнства.
Ствердженню віри в Христа сприяв і святий Никита, один із найблагородніших і найславніших мужів тієї землі. Своїм благочестям і богонатхненними словами він багатьох привів до Христа.
Через деякий час нечестивий Афанаріх знову повернувся до себе на батьківщину і, здобувши владу, підняв страшне гоніння на християн.
Тоді святий Никита виступив на боротьбу з обома ворогами – невидимим і видимим. Він навертав невірних до істинної віри та готував вірних до мученицького подвигу. Він викривав мучителя Афанаріха і докоряв йому за його безбожжя та жорстокість.
За це Никиту, примушували відректися від Христа, піддавали різним тортурам, але все було марно. Тоді мучитель замислив знищити вогнем святого, якого не міг вбити численними ранами, терзанням плоті та ламанням кісток.
І святий Никита, перебуваючи у вогні, віддав душу свою в руки Господа. Тіло ж його не згоріло, а залишилося неушкодженим. Воно лежало без погребіння, кинуте з безчестям.
Товариш Никити, благочестивий муж Маріан, родом із Кілікійської країни, з міста Мопсуестії, замислив забрати вночі тіло мученика та віднести в свою рідну країну.
Ніч тоді була темною та дощовою, і Маріан не бачив куди йти і де шукати тіло святого. Однак Бог утішив Маріана й послав небесну силу у вигляді зірки, яка, засяявши, привела його до тіла Никити й зупинилася над ним.
Маріан обвив тіло мученика чистою плащаницею та відніс його в дім, у якому жив, а потім повернувся в Мопсуестію й поховав тіло святого у своєму домі.
Від гробу мученика почали звершуватися чудеса, і дім Маріана не міг вмістити всіх вірян, що збиралися у ньому. Тоді християни збудували храм на честь святого Никити, куди й перенесли його мощі. Маріан взяв від мощей святого на благословення своєму дому один перст, який зберігав із благоговінням.
Одного разу блаженний Авксентій, єпископ Мопсуестійський, спорудивши церкву на честь святих мучеників Тараха, Прова й Андроніка, відправив послання в місто Аназарв, де знаходилися мощі цих святих. У цьому посланні він просив громадян того міста дати часточку мощей святих мучеників для новозбудованого храму.
Проте громадяни Аназарва попросили єпископа Авксентія, щоб він натомість дав їм часточку мощей святого Никити на благословення їхньому місту.
Єпископ наказав відкрити гріб святого мученика Никити. І ось, без будь-якої видимої причини мармуровий камінь, що був на гробі святого, розпався на дві половини. Один із присутніх там зухвало доторкнувся своєю рукою до святих мощей, але одразу рука його висохла, а на нього самого напав страх.
У той час пролунав сильний удар грому і сяйнула яскрава блискавка. Тоді єпископ зрозумів, що Бог не благословляє роздробляти мощі святого, і розкаявся у своєму намірі. Взявши за висохлу руку того, хто нахабно доторкнувся до святих мощей, він знову доторкнувся нею до тіла святого й почав молити мученика Никиту про зцілення. Висохла рука тієї людини одразу зцілилася, і всі прославили Бога.
Не насмілюючись знову торкатися мощей угодника Божого, єпископ знову з честю закрив його гробницю, прославляючи Отця, і Сина, і Святого Духа – Єдиного в Трійці Бога, Якому подобає слава, честь і поклоніння вовіки. Амінь.
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)
