День пам’яті преподобного Іова Почаївського

28 жовтня/10 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іова, ігумена Почаївського.

Святий Іов, у Святому Хрещенні Іоанн, народився близько 1551 року в благочестивій сім’ї на Галичині, що в той час входила до складу Польсько-Литовського королівства.

На 10-му році життя отрок прийшов в Угорницький монастир і попросився служити братії. Тоді ж святого прийняли в обитель, де почав виконувати послухи.

Іоанн відрізнявся сумирністю та смиренням, намагався всім услужити та невдовзі здобув любов монахів. На 12-му році життя він його постригли в чернецтво з іменем Іов.

Ще в молодому віці преподобний став для всіх прикладом доброчесного життя й згодом висвячений на ієрея. Через певний час після цього святий прийняв великий ангельський образ – схиму – і був названий, як і в Святому Хрещенні, Іоанном.

Згодом слава про преподобного рознеслася по околицях, і в обитель почали приходити люди, щоб отримати від Іова духовну настанову.

Дізнався про святого й князь Костянтин Костянтинович Острозький, який особливо піклувався про благоустрій монастирів і про благочестиве життя їхніх насельників. Тому він почав наполегливо просити настоятеля Угорницької обителі послати Іова в Дубенський монастир.

Через деякий час бажання князя здійснилося. Іов став ігуменом Дубенської обителі, де подвизався понад 20 років.

У цей час (в 1596 р.) була проголошена церковна унія, і в Західному краї почалося гоніння на Православну Церкву. Святий Іов виступив на захист Православ’я. Преподобний перш за все зміцнював братію в вірі, а також зібрав освічених людей, які перекладали  слов’янською мовою твори святих отців та переписували найкращі книги. При цьому святий і сам займався писанням церковних книг.

Коли слава про доброчесність та подвиги Іова ще більше поширилася й люди почали надокучати йому честю та похвалами, преподобний вирішив покинути Дубенську обитель. Цьому сприяла і реорганізація князем Костянтином Костянтиновичем устрою монастирів, в яких запроваджувалося співжиття.

Тому близько 1600 року святий потай пішов на Почаївську гору. Проте Почаївська обитель також була реорганізована й з обителі самітників-затворників перетворилася на монастир зі співжиттям, через що потребувала обрання ігумена. Тоді ж ігуменом обрали преподобного Іова.

Тим часом уніати знищували православні храми та монастирі. Їхня згубна діяльність посилилася після смерті князя Костянтина Острозького та Львівського єпископа Гедеона Болобана. Багато дворян, а також і син Костянтина Іоанн, зрадили Православ’я.

У Почаївський монастир приходили правовірні богомольці й заможні дворянські роди, які залишилися вірними своїй вірі, вони жертвували багато грошей на обитель. Їхні пожертви використовувалися на прикрашання храмів та утримання братії, кількість якої зростала.

Коли дерев’яний храм став тісним, постала потреба у зведенні нового більш просторого храму. На його будівництво кошти пожертвували дворяни Феодор та Єва Домашевські. Спорудження цього храму було однією з найбільш важливих справ преподобного Іова, що були пов’язані з упорядкуванням обителі.

Процвітанню монастиря став на перешкоді внук його засновниці Анни Гойської, Андрій Фірлей. У його володіння перейшли маєтки бабки.

Будучи лютеранином та заздрісною людиною, він не міг змиритися з тим, що Анна Гойська пожертвувала обителі багато земель та доходів. Тому Фірлей забрав монастирські поля, ліси та сінокоси, привласнив собі монастирських селян і по-всякому утискав монахів.

Щоб прогнати братію, він заборонив чернецям брати воду з колодязів містечка Почаєва, а в монастиря власного колодязя не було. Тоді преподобний Іов сказав копати колодязь на горі, й монахи знайшли воду.

Зрештою, в 1623 році Фірлей розграбував монастир та забрав чудотворну ікону Богородиці.

Одного разу той лютеранин одягнув свою дружину в священницьке вбрання, дав їй святу чашу, і вона почала хулити Божу Матір. У той час нечистий дух напав на беззаконну жінку й мучив її до тих пір, поки чесний образ не повернули в обитель.

Крім управління монастирем, преподобний Іов брав участь і в тогочасних церковних справах.

Разом із тим преподобний не покидав і чернечих подвигів. Вдень святий невпинно працював, а вночі молився.

Улюбленим місцем для молитви в Іова була глибока кам’яна печера, де він усамітнювався на декілька діб. На тілі під схимницьким одягом святий носив волосяницю й важкі вериги.

Від тривалих молитовних стоянь у преподобного затікали ноги й тіло шматками відпадало від кісток.

У 98-річному віці святий обрав собі достойного наступника для управління обителлю, а в 1651 році у 100-річному віці преподобний Іов відійшов до Бога.

Про наближення своєї кончини святий дізнався за божественним одкровенням. 28 жовтня він звершив останню Літургію, простився з братією та мирно спочив.

У 1659 році нетлінні мощі преподобного Іова дістали з землі й поставили в Церкві Живоначальної Трійці. Пізніше їх перенесли в печеру, де подвизався святий. У 1858 році там влаштовали храм на честь святого.

Численними чудесами та знаменнями Господь прославив Свого угодника після його смерті. Тому до мощей преподобного приходять віруючі й тепер та по своїй вірі отримують від них благодатну допомогу.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)