Свято церковного дитинства

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці – це свято церковного дитинства. Маленька трирічна дівчинка піднімається сходинками величного храму. Йде сама, ніхто не веде її, ступає витертими східцями, ніби знайомими мостинами рідної домівки. І цей храм її не лякає, не тривожить, не викликає жодного страху. Їй там затишно та безпечно.

Дівчинка, яка йде сходинками храму, – це емблема й символ цього свята. Дитині природно бути в храмі. Святість і святиня – її середовище, природне поле життя. І кожна дитина прагне до святині.

Дитині природно бути в храмі. Святість і святиня – її середовище, природне поле життя. І кожна дитина прагне до святині.

Вони один одному не чужі. Вона своя у світі святих і ангелів. Їй тут усе зрозуміле. Тут вона в домі свого Отця, вона оточена Його турботою й увагою.

У давнину люди вважали, що кожна дитина наділена даром пророцтва та молитви. Вона все ще вхожа в райські обителі. Херувим із мечем не чіпає малюків.

Можливо, тому перші ченці носили одяг дітей, адже чернечий кукіль – це дитяча шапочка. Сивоволосі діти, бородаті отроки прагнули наслідувати дітей у лагідності, чистоті та упокоренні. Дітям обіцяв Своє Царство Господь. Навіть не обіцяв, а просто згадав, що воно й так належить дітям. А тому іконні образи – роздуми про Бога у фарбах – з глибини віків зображують преподобних з дитячими обличчями.

Коли дивишся на святі лики старців-подвижників, святих посників і чудотворців, завжди ловиш себе на думці: обличчя святих – обличчя дітей, а тому й бороди виглядають так кумедно, ніби малюк приготувався до різдвяної вистави й причіпив бороду, збираючись до Христа на ялинку.

Діти та ченці – одна сім’я, а монастир – дитячий садок. Діти – іноки, бо інші, чужі в цьому світі, незвичні до його метушні та зла.

Ченців називають земними ангелами, а діти – ангелики, “чуда в пір’ї”. Ангели являються, наповненими очима, а діти це і зовсім очі на ніжках, і велика голова, як в ангелів, яких так і зображують, – голова з великими очима та крила навколо.

Діти примиряють нас із життям. На них відрадно дивитися, їхні очі повні світла, і малюки ніколи не бувають по-справжньому брудними.

Посмішка дитини підіймає з того світу, сміх дітей зціляє та животворить. Іноді навіть плач дитини здатний вилікувати. Заняття малюків, такі серйозні й важливі, нічим не поступаються дорослим, їхнє нерозбірливе базікання, ця мила ангельська мова зрозуміла Богові, який створив хвалу “із уст дітей і немовлят”¹(Пс. 8:3).

Пресвята Діва Сама була храмом, Вона стала Церквою, Священним житлом для Богонемовляти Христа. Своє дитинство та юність Вона провела в храмі. І коли сповнився час Її служіння, і Вона народила Божественне Немовля, Вона знову прийшла в храм зі Своїм дивним Малюком, Богом, якому затишно бути Дитиною.

І одного дня дванадцятирічним отроком Її дивовижний Син залишився в храмі серед старців, як у Себе вдома, бо немає нічого дивного в тому, що прагнеш бути в обителі Свого Отця.

Дітям природно бути в церкві, долучатися до її таємничого й молитовного життя, оточувати себе святинею та прислуговувати під час богослужіння.

Дітям природно бути в церкві, долучатися до її таємничого й молитовного життя, оточувати себе святинею та прислуговувати під час богослужіння.

Адже це так зрозуміло: ангели служать Богові на небі, діти прислуговують у вівтарі, співають на крилосі, моляться в храмі, дзвонять у дзвони.

Господь суворо нам наказав: “Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене” ²(Мф. 19:14). І так грізно звучить це “не забороняйте“. Як багато дітей не знають храму, і це робить їх по-справжньому бездомними та безпритульними. Як і храм без дітей – порожній будинок. Вони мають знайти один одного.

Не забороняйте дітям приходити до Бога! Нехай вони знайдуть свій справжній дім, недобре дитині без Бога, без церкви, без молитви. Це позбавляє її справжнього дитинства.

Не забороняйте дітям приходити до Бога! Нехай вони знайдуть свій справжній дім, недобре дитині без Бога, без церкви, без молитви. Це позбавляє її справжнього дитинства.

Не потрібно чекати, поки вона підросте, усвідомить, прийме рішення.

Істина в Христі. Святиня в храмі. Нехай у дітей буде справжнє дитинство, нехай вони відразу познайомляться зі своїм Отцем, познайомляться з ангелами та святими. Наш світ небезпечний. У ньому важко залишитися дитиною, і одного дня колишнього малюка херувим із мечем вже не пустить у той відрадний світ радісних снів і спокійного щастя.

Але ж ми одного дня неодмінно повернемося туди, чи не так? І все буде добре. “Тоді вовк буде жити разом із ягням, і барс буде лежати разом із козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їхні будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії” ³(Іс. 11:6-8).

Як добре! Як гарно! Як радісно бути в домі Отця! Навіть якщо доведеться їсти солому.

Архімандрит Сава (Мажуко)

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)