День пам’яті благовірного князя Ярополка
22 листопада/5 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святого благовірного Ярополка, у Святому Хрещенні Петра, князя Володимиро-Волинського.
Святий Ярополк, у Святому Хрещенні Петро, народився в 50-х рр. ХІ ст. Він був сином Київського князя Ізяслава, внуком Ярослава Мудрого та правнуком Володимира Великого.
Ярополк жив благочестиво, відрізнявся лагідністю, смиренням, братолюбністю та любов’ю до бідних. Крім того святий щороку жертвував церкві Святої Богородиці десятину від усього свого достатку.
Ярополку довелося жити у важкі часи міжусобної боротьби між князями. Неодноразово його батька Ізяслава скидали з великокняжого престолу, і йому доводилося тікати за межі руської землі. Тяжку долю свого батька поділяв і Ярополк.
Перше вигнання Ізяслава з Києва сталося у вересні 1068 року. Народ прогнав великого князя після його поразки в боротьбі проти половців і проголосив своїм князем Всеслава Полоцького.
Наступного року з допомогою поляків Ізяслав повернув свій престол і князем Полоцька поставив свого сина Мстислава, а пізніше – другого сина, Святополка.
Проте згодом Всеслав зібрав велике військо та позбавив Святополка престолу. Тоді Ізяслав послав на Всеслава свого молодшого сина Ярополка, який і розбив неприятеля в 1071 році. Але Всеслав утримався на Полоцькому престолі й примирився з Ізяславом.
Через деякий час проти Ізяслава повстали його рідні брати: Святослав та Всеволод, які княжили відповідно у Чернігові та Переяславі. Тому в березні 1073 року Ізяслав змушений був покинути Київ, а великим князем став Святослав.
У 1075 році Святослав помер, і престол зайняв Всеволод, який наступного ж року віддав княжіння Ізяславу.
Невдовзі після цього Ізяслав поставив Ярополка князем у Вишгороді.
У 1078 році знову розгорілася міжусобна війна. Племінники Ізяслава, Олег Святославович та Борис В’ячеславович, найняли половців, напали разом із ними на Чернігівські землі та відібрали князівство у Всеволода Ярославовича.
Князь Ізяслав вирішив заступитися за брата, зібрав військо і з сином своїм Ярополком пішов на племінників. Разом із ними виступили на боротьбу Всеволод та його син Володимир Мономах.
Під час битви великий князь Ізяслав загинув від смертельної рани і, таким чином, поклав свою голову за брата.
Загинув і Борис В’ячеславович, а Олег Святославович втік у Тмутаракань.
Тіло Ізяслава з честю поховали в Києві, і на великокняжий престол зійшов Всеволод. Він дав своєму племіннику Ярополку в управління Володимиро-Волинське князівство, а також місто Туров.
Мирному княжінню Ярополка зашкодили, великодушно прийняті ним, сини його двоюрідного брата Ростислава Володимировича – Володар, Рюрик і Василько, що були вигнанцями та не мали ніякої волості.
Володар невдовзі покинув Володимир-Волинський і подався в інші землі, а Рюрик та Василько повстали проти свого доброго дядька та прогнали його з престолу.
На захист Ярополка став великий князь Всеволод, який із допомогою свого сина Володимира Мономаха повернув йому його князівство.
Проте бунтівні князі не заспокоїлися. Згодом вони разом із безземельним князем Давидом Ігоровичем досягнули того, що великий князь дав їм у володіння міста, які входили до Володимиро-Волинського князівства, а саме Дорогобуж, Перемишль та Теребовлю.
Це образило князя Ярополка, і він, підбурений злими радниками, почав готуватися до воєнного походу проти великого князя. Однак Всеволод випередив його і послав проти нього з військом Володимира Мономаха. Тоді Ярополк втік у Польщу, а його престол перейшов Давиду Ігоровичу.
У наступному 1086 році Ярополк примирився з Мономахом і отримав знову своє князівство. Але через декілька днів після цього 22 листопада його підступно вбили по дорозі до міста Звенигорода.
Коли Ярополк лежав на санях, поруч із ним їхав на коні один із його почту, який і встромив князю шаблю в бік. Від цієї рани князь тоді ж і помер, а його вбивця утік до Рюрика Ростиславовича в Перемишль.
Тіло благовірного князя спочатку привезли у Володимир-Волинський, а потім (5 грудня) – у Київ. Там чесні останки поклали в монастирі святого Димитрія в кам’яній церкві на честь апостола Петра, яку сам Ярополк і починав будувати.
Святий князь за життя був ревним жертводавцем. Він дарував Києво-Печерському монастирю декілька волостей та землі біля Києва, що зробило обитель багатою.
Без вини князя гнали, ображали та грабували його ж родичі, і, зрештою, він віроломно вбили. Ярополк саме таку кончину просив у Бога. Він постійно молився, щоб Господь дарував йому смерть від чужих рук, як святим Борису й Глібу, щоб своєю кров’ю омити гріхи, звільнитися від суєтного світу та сіті ворожої.
Про шанування благовірного князя Ярополка в числі святих угодників Божих свідчить багато церковних джерел, перше серед яких – літопис преподобного Нестора.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
